ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2022 року
м. Київ
справа № 911/9222/15-ц
провадження № 61-7980св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Скляренко В. М., та постанову апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Банк "Фінанси та Кредит", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування позову вказувала, що 25 січня 2007 року вона уклала з
Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", кредитний договір № МКЕЧ-21-07 про надання банком позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності кредитних коштів у розмірі 5 000 доларів США зі сплатою 22% річних.
Пунктом 2 вказаного договору визначено, що кредитні ресурси надаються на власні потреби.
На виконання умов кредитного договору вона щомісяця сплачувала кошти на погашення кредитної заборгованості в іноземній валюті у розмірі по 328 доларів США, однак у подальшому з`ясувала, що сплачені нею кошти не зараховувалися банком на жодний валютний рахунок, оскільки договору про надання банківських послуг в іноземній валюті вона з банком не укладала. Відповідно до листа Державної податкової інспекції у місті Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ДПІ у місті Черкаси) ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкривав рахунок на ім`я позичальника ОСОБА_1 у гривні.
На думку позивача, при укладенні оспорюваного кредитного договору банк ввів її в оману.
Позивач вважала, що оспорюваний кредитний договір є договором приєднання і вона не мала реальної можливості змінити умови договору шляхом складання протоколу розбіжностей та остаточного погодження запропонованих умов, тому цей договір вважає недійсним.
Крім того, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" зобов`язання за кредитним договором не виконав, рахунку в іноземній валюті (доларах США) не відкрив та кредитні кошти у розмірі 5 000 доларів США не надав.
ОСОБА_1 зазначала про порушення укладеним кредитним договором публічного порядку, оскільки надання позичальнику коштів в іноземній валюті на споживчі цілі для використання їх на території України як засобу платежу є істотним недоліком надання фінансових послуг, оскільки унеможливлює використання таких коштів за цільовим призначенням з огляду на те, що єдиним платіжним засобом на території України є гривня.
У заяві про уточнення позовних вимог від 16 листопада 2015 року позивач зазначала, що на час укладення кредитного договору у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" був відсутній дозвіл на здійснення валютних операцій, які належать до фінансових послуг. Вважала, що наявність у товариства генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, яку надано банком, не звільняє його від обов`язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до вимог пункту "г" частини четвертої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України (далі - КМУ)
від 19 лютого 1993 року № 1593 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Вказаний Декрет КМУ встановлює режим здійснення валютних операцій на території України та містить заборону здійснення оплати платежів в іноземній валюті у розрахунках між резидентами України.
Крім того, в порушення пункту 5.4 постанови Національного банку України
(далі - НБУ) № 483 від 14 жовтня 2004 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не повідомляло НБУ про фактичне здійснення валютних операцій.
Зазначала, що пунктом 5.1 Положення про організацію операційно діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ № 254 від 18 червня 2003 року встановлено, що інформацію, яка міститься у прийнятих до обліку первинних документах, банк зобов`язаний систематизувати на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Тому обов`язком банку є дублювання суми у гривні із зазначенням еквіваленту в доларах США, але з квитанцій вбачається, що відповідачем вносилися кошти в іноземній валюті - в доларах США, однак зараховувалися у гривні шляхом здійснення валютно-обмінної операції, що є порушенням кредитної дисципліни банком, який був зобов`язаний зараховувати долари США на валютний рахунок позичальника.
В порушення статті 524 ЦК України в оспорюваному кредитному договорі не визначений грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила визнати недійсним кредитний договір № МКЕЧ-21-07 від 25 січня 2007 року та застосувати наслідки недійсності правочину.
Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 березня
2018 року залучено до участі у справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал".
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 листопада
2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; зміст правочину на момент його вчинення не суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо його умов та в подальшому його виконувала.
Вказані обставини суд вважав таким, що спростовують посилання позивача про ведення її в оману банком під час укладення оспорюваного договору, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову.
Місцевий суд врахував обставини, встановлені заочним рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 3 вересня 2008 року щодо правомірності надання позивачу кредитних коштів за кредитним договором № МКЕЧ-21-07
від 25 січня 2007 року в іноземній валюті.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 листопада 2018 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що банк при укладенні кредитного договору
№ МКЕЧ-21-07 від 25 січня 2007 року ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, або застосував нечесну підприємницьку діяльність. Також цей суд вказав на відсутність підстав вважати, що, вчиняючи оспорюваний правочини, волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.
За таких обставин апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси
від 13 листопада 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій порушення при укладенні кредитного договору нормативно-правових актів НБУ, Декрету КМУ № 15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та того, що на час укладення оспорюваного договору ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не мало цивільної дієздатності і не могло здійснювати валютні операції.
Суд першої інстанцій безпідставно не залучив до участі у справі співвідповідачем ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал". Залучивши вказане товариство до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд першої інстанції не зазначив про це у судовому рішенні.
На думку заявника, суд першої інстанцій безпідставно відхилив клопотання про постановлення окремої ухвали та не вирішив клопотання про витребування доказів з Головного управління ДФС у Черкаській області.
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій відсутності у обласної Полтавської філії ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", з якою укладено оспорюваний договір, цивільної дієздатності та відсутності у банка зареєстрованих у встановленому законом порядку філій у місті Черкаси та
місті Полтава.
Вважає помилковими посилання суду першої інстанції на обставини, встановлені заочним рішенням Сосновського районного суду міста Черкаси від 3 вересня
2008 року та рішенням цього ж суду від 23 листопада 2016 року у справі № 711/6925/16-ц, оскільки у вказаних справах суди не перевіряли правомірність укладення оспорюваного у цій справі кредитного договору.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц (провадження № 61-10156св18), та не врахували, що вона не була належним чином проінформована про усі істотні умови та ризики договору, його сукупну вартість та розмір реальної процентної ставки за користування кредитом, подорожчання кредиту, що є підставою для визнання недійсним кредитного договору.
Крім того, оспорюваний кредитний договір містить несправедливі умови, а саме: пунктом 5.6 кредитного договору встановлено обов`язок позичальника сплатити комісійну винагороду за дострокове погашення кредиту у розмірі 1,5% від суми заборгованості, пунктом 6.1 - пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення та пунктом 6.2 - штраф за невиконання окремих умов кредитного договору у розмірі 10% від загальної суми отриманих кредитних коштів. На думку заявника, включення до кредитного договору несправедливих умов тягне за собою визнання цього договору недійсним вцілому.
Заявник вважає, що висновок судів попередніх інстанцій суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеій в ухвалі від 15 червня 2017 року у справі № 569/19957/14-ц.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 січня 2007 року ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МКЕЧ-21-07, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності кредитні кошти у розмірі 5 000 доларів США зі сплатою 22% річних за користування кредитом.
Пунктом 2.2 кредитного договору сторони погодили, що для обліку кредитних ресурсів, що видаються, банк відкриває позичальнику позичковий
рахунок № НОМЕР_1 /суб./р № НОМЕР_2 .
Кредитні кошти, отримані позичальником, надані для використання на власні потреби (пункт 2.3 кредитного договору).
Зі змісту пункту 3.2 кредитного договору суди встановили, що позичальник зобов`язалася повністю повернути кредитні кошти до 24 липня 2008 року. Погашення здійснюється шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.
Заочним рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси
від 3 вересня 2008 року, яке набрало законної сили 21 жовтня 2008 року, стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (фінансового поручителя) на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № МКЕЧ-21-07 від 25 січня 2007 року у розмірі 53 969 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 листопада 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 14 березня
2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада
2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також, усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту
ОСОБА_1 був ознайомлена зі змістом договору, про що свідчить її підпис; у подальшому погашала кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не зверталась до банку щодо роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань і не заявляла про те, що їй незрозумілі умови кредитного договору, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів враховує, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 та Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 756/12667/18 (провадження
№ 61-1499св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 643/15333/15-ц (провадження № 61-4701св20) та від 31 березня 2021 року у справі № 466/8526/14-ц (провадження № 61-11554св19).
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій порушення банку нормативно-правових актів НБУ, Декрету КМУ № 15-93
від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" відхиляються касаційним судом, оскільки такі доводи є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким суди попередніх інстанцій надали належну оцінку та в оскаржуваних судових рішеннях навели мотиви на їх спростування.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Посилання заявника про те, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не мало цивільної дієздатності і не могло здійснювати фінансові операції, відхиляються касаційним судом, оскільки кредитний договір заявник укладала з
ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є вказане товариство. Такі обставини спростовують також доводи заявника про відсутність у
ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" філій у місті Полтава та місті Черкаси.
Доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі співвідповідачем ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" з урахуванням висновку судів попередніх інстанцій про недоведення позову не впливають на правильність вирішення цієї справи по суті.
Вказаний заявником у касаційній скарзі недолік про незазначення у судовому рішенні третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал", після його залучення таким учасником справи, сам по собі не може бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки не вказує про порушення прав заявника.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання заявника про постановлення окремої ухвали щодо ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", оскільки, розглянувши відповідні клопотання заявника, суд першої інстанції при вирішенні спору не встановив порушення законодавства або недоліки в діяльності, що, у розумінні частини першої статті 262 ЦПК України, свідчить про відсутність підстав для постановлення цим судом окремої ухвали.
Посилання заявника про невирішення її клопотання про витребування доказів з Головного управління ДФС у Черкаській області спростовуються змістом ухвали Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 листопада 2018 року, якою вирішено вказане клопотання.
Не впливають на правильність вирішення справи і доводи заявника про помилкове посилання судів на обставини, встановлені заочним рішенням Сосновського районного суду міста Черкаси від 3 вересня
2008 року у справі № 2-5132/08 та рішенням цього ж суду від 23 листопада
2016 року у справі № 711/6925/16-ц, оскільки такі обставини суди попередніх інстанцій встановили із додержанням положень статті 82 ЦПК України і доводами касаційної скарги правильне застосування судами вказаної норми процесуального права не спростовано.
Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 444/484/15-ц (провадження
№ 61-1056св18), не мають правового значення, оскільки вказана постанова прийнята колегією суддів касаційного суду за інших фактичних обставин; зокрема, у справі № 444/484/15-ц суди попередніх інстанцій вважали доведеними обставини, якими обґрунтованого позов. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій вважали недоведеними обставини, з якими у даній справі позивач пов`язувала недійсність оспорюваного нею договору.
Також підлягають відхиленню доводи заявника про те, що кредитний договір містить несправедливі умови щодо обов`язку сплачувати комісію, пеню та штраф, оскільки у даній справі позивач не просила визнати недійсним оспорюваний договір з вказаних підстав, не зазначала у позовній заяві про вказані обставини і їх не обґрунтовувала, тому такі обставини не були предметом розгляду в судах першої і апеляційної інстанції та, з урахуванням змісту
статті 400 ЦПК України, не можуть бути предметом касаційного перегляду.
Помилковими є доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовій позицій Верховного Суду України, викладеній в ухвалі від 15 червня 2017 року у справі № 569/19957/14-ц, оскільки вказаною ухвалою відмовлено у допуску вказаної справи до провадження і жодної правової позиції у вказаній ухвалі Верховний Суд України не викладав.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів, з наданням таким фактам відповідної правової оцінки.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.