ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2022 року
м. Київ
справа № 751/9416/15-ц
провадження № 61-2116св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Цибенко І. В., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Бобрової І. О., Вінгаль В. М., Мамонової О. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі -
АТ "Укрсоцбанк") звернулось з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позову вказувало, що 13 травня 2008 року Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11345309000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 129 660 доларів США строком
до 11 травня 2029 року зі сплатою 12,35% річних за користування кредитними коштами.
На забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту того ж дня банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 31808Z3, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пінчук Н. Г. за № 1875, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку житловий будинок
АДРЕСА_1 .
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором заочним рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова
від 20 липня 2010 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручитель) на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі
607 883,56 грн.
Відповідач не виконує вказане рішення суду, тому на 24 вересня 2015 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 75 052,93 доларів США, що еквівалентно 1 619 276,65 грн, та заборгованість за пенею
у розмірі 218 245,16 грн.
Уточивши позовні вимоги, просило:
- звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 212,7 кв.м, житловою площею 73,0 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 ;
- встановити спосіб реалізації нерухомого майна шляхом проведення прилюдних торгів з продажу предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та встановити початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна, здійсненої експертом Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз згідно зі звітом про оцінку майна № 4112/17-24, у розмірі 1 488 899 грн;
- з вартості реалізації предмета іпотеки задовольнити вимоги АТ "УкрСиббанк" за договором про надання споживчого кредиту №11345309000 від 13 травня
2008 року у розмірі 91 281,03 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення за кредитом у розмірі 274 833,34 грн.
Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 квітня
2016 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова
від 27 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з того, що
АТ "УкрСиббанк", пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, змінило строк виконання основного зобов`язання з 11 травня 2029 року на 17 липня 2009 року. З вказаної дати розпочався перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому пред`явлення такого позову у жовтні 2015 року відбулось поза межами позовної давності.
Крім того, суд першої інстанцій зазначив про необґрунтованість позовних вимог в частині нарахування банком процентів та пені після закінчення строку кредитування (17 липня 2009 року) з посиланням на відсутність у кредитора такого права.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ "Укрсиббанк" залишено без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про сплив позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, нарахованої в межах строку кредитування, та про необґрунтованість вимог банку в частині нарахування процентів і пені поза межами цього строку, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року представник АТ "Укрсиббанк" Петрушова С. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів про закінчення строку кредитування у зв`язку з пред`явленням банком вимоги про дострокове виконання зобов`язання, оскільки строк дії кредитного договору встановлюється з дня його укладення і до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів, пені та/або процентів у разі їх нарахування.
Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій обставин щодо переривання позовної давності шляхом вчинення боржником дій, які свідчать про визнання ним боргу. Протягом 10 березня 2011 року - 15 квітня 2014 року відповідач здійснив 42 платежі на виконання зобов`язань за кредитним договором, що свідчить про визнання ним зобов`язання та переривання позовної давності. На думку заявника, суди не врахували висновок щодо переривання позовної давності, викладений Верховним Судом у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18).
Заявник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у банка права нараховувати проценти після направлення позичальнику вимоги про дострокове виконання зобов`язання, оскільки укладеним сторонами договором встановлено строк його виконання
до 11 травня 2029 року.
Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/750/18, щодо можливого нарахування процентів до повернення кредиту у повному обсязі.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, заявник робить висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 0417/12368/2012 (провадження № 61-17252св18), від 3 травня 2018 року у справі № 274/5179/14-ц (провадження № 61-4832св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 311/4189/15-ц (провадження № 61-2380св18), від 4 квітня 2018 року у справі № 755/30334/14-ц (провадження № 61-4470св18); постановах Верховного Суду України
від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16, від 23 вересня 2015 року
у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15,
від 6 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16 та від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 травня 2008 року
АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та
ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11345309000, згідно з умовами останньому надано кредит у розмірі 129 660 доларів США зі сплатою 12,35% річних за користування кредитом.
Відповідно до пункту 1.2.2 договору про надання споживчого кредиту позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно з додатком № 1 до договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено додаток № 1 до договору), але у будь-якому випадку не пізніше 11 травня
2029 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін.
Пунктами 3.1.3, 4.1, 6.1, 6.2 вказаного договору сторони визначили, що за порушення позичальником термінів погашення кредиту та/або термінів сплати процентів банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту, сплати пені, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плату за кредит в сторону зменшення.
Суди встановили, що належне виконання позичальником зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту забезпечено укладеним 13 травня 2008 року АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 іпотечним договором № 31808Z3, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано житловий будинок з відповідними надвірними будівлями, розташований на АДРЕСА_1 загальною площею 212,7 кв.м, житловою площею 73 кв.м.
З пункту 4.1 іпотечного договору суди встановили, що у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Пункт 4.2 договору визначає, що звернення стягнення здійснюється, в тому числі, на підставі рішення суду.
Також суди встановили, що на забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживного кредиту банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 32307Р3 від 13 травня 2008 року, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалась у повному обсязі відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед банком за вказаним договором про надання споживного кредиту.
Судами встановлено, що 2 червня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" направив ОСОБА_1 лист за № 135-25-08/89 з вимогою про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором протягом 31 дня з моменту отримання даної вимоги. Аналогічна вимога була направлена ОСОБА_2 . Факт отримання даної вимоги 15 червня 2009 відповідач визнав.
2 березня 2010 року банк звернувся з позовом до боржника та його поручителя про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 20 липня 2010 року з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно стягнено заборгованість за кредитним договором № 11345309000
від 13 травня 2008 року, яка виникла на 21 січня 2010 року, у розмірі
607 883,56 грн.
З листа Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 25 квітня 2016 року № 65/7 суди встановили, що на виконанні у відділі перебувають виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів у справі № 2-3054, виданих Деснянським районним судом міста Чернігова 25 жовтня 2010 року, про солідарне стягнення
з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11345309000 від 13 травня
2008 року; ОСОБА_1 на погашення боргу сплачено з 13 серпня 2010 року до 13 травня 2013 року 285 802,75 грн, з 10 червня 2013 року до 14 квітня
2014 року - 53 209,02 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ "УкрСиббанк" на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти
(частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Встановивши неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника, що виникла в межах строку кредитування.
Разом з тим, у справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки поза межами позовної давності, про застосування якої заявив ОСОБА_1 у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Відповідно до пункту 6.1.2 договору про надання споживчого кредиту сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з пунктом 1.2.2 цього договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит, змінивши при цьому термін повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.
Пунктом 6.2 укладеного сторонами у цій справі договору про надання споживчого кредиту передбачено, що терміни дострокового повернення кредиту та погашення за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку:
з 32 (тридцять другого) календарного дня від дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, що, зокрема, позичальник не усунув зазначених банком порушень своїх зобов`язань за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) банку; з 41 календарного дня від дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни ним адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку.
Отже, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право на односторонню зміну строку виконання основного зобов`язання.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12
(провадження № 14-10цс18) у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Таким чином, з 18 липня 2009 року у кредитора виникло право на звернення до суду з позовом для захисту своїх порушених прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, проте АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду із цим позовом лише у жовтні 2015 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, зокрема щодо вимог банку про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування, нарахованими до 17 липня 2009 року.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитом та процентами за його користування, нарахованими до 17 липня 2009 року, з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за процентами і пенею, нарахованими після 17 липня 2009 року, зазначивши про відсутність у банка права нараховувати проценти після закінчення строку кредитування, оскільки між сторонами відсутня домовленість про порядок нарахування таких складових боргу поза межами строку дії договору.
Такий висновок судів попередніх інстанцій узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня
2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість висновку судів про закінчення строку кредитування, оскільки такі доводи спростовуються змістом заочного рішення Деснянського районного суду міста Чернігова
від 20 липня 2010 року і відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вказаних постановах.
Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій обставин щодо переривання позовної давності відхиляються касаційним судом, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну оцінку зазначеним обставинами та встановили, що внесені ОСОБА_1 з 10 березня 2011 року до 15 квітня
2014 року платежі за кредитним договором здійснені на виконання судового рішення і є примусовими діями, тому не свідчать про визнання позичальником боргу та переривання позовної давності.
Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 598/938/15-ц (провадження № 61-16317св18), про те, що "визнання боргу як підстава для переривання перебігу позовної давності має бути результатом вольових дій боржника. Погашення заборгованості на виконання судового рішення є примусовими, а не добровільними діями боржника, тому не може бути кваліфіковано як визнання боргу відповідачем та не перериває перебігу позовної давності".
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/750/18, щодо можливості нарахування процентів до повернення кредиту у повному обсязі відхиляються касаційним судом, оскільки у справі № 910/750/18 суди встановили узгодженої сторонами у договорі умови про те, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі, а у справі, що переглядається, умови договору про надання споживчого кредиту не надають кредитору права нараховувати проценти після закінчення строку дії договору. Тому постанова від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/750/18 прийнята Верховним Судом за інших фактичних обставин справи.
Посилання заявника на постанови Верховного Суду від 4 квітня 2018 року
у справі № 755/30334/14-ц (провадження № 61- 4470св18), від 25 квітня
2018 року у справі № 311/4189/15-ц (провадження № 61-2380св18), від 3 травня 2018 року у справі № 274/5179/14-ц (провадження № 61-4832св18), від 30 травня 2018 року у справі № 0417/12368/2012 (провадження № 61-17252св18) є безпідставними, оскільки в цих постановах Верховним Судом застосовано висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 25 травня
2016 року у справі № 6-157цс16, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15, від 6 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16 та від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16 (щодо права кредитодавця нараховувати проценти та пеню до повного погашення позичальником кредитної заборгованості), від яких фактично відступила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів з наданням таким фактам відповідної правової оцінки.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.