ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2022 року
м. Київ
справа № 537/1929/18
провадження № 61-11771св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі:ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департамент житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство "Квартирне управління" Кременчуцької міської ради, Служба у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Зоріної Д. О., та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Дорош І. О., Лобова О. А., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Департаменту житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство (далі - КП) "Квартирне управління" Кременчуцької міської ради, Служба у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, про визнання недійсними розпорядження та свідоцтва про право власності на квартиру.
В обґрунтування позову вказувала, що особи, які займалися оформленням документів на приватизацію квартири
АДРЕСА_1, не повідомили орган приватизації про зміну складу сім`ї у зв`язку з народженням ОСОБА_1, про що свідчить довідка про склад сім`ї, складена після народження і в якій відсутні відповідні відомості про її народження.
Вважала, що про порушення процедури приватизації вказаної квартири також свідчить ненадання матір`ю позивача - ОСОБА_3 згоди на приватизацію вказаної квартири разом з іншими відповідачами житлової площі із урахуванням того, що у квартирі на час приватизації (2 липня 1993 року) проживала малолітня ОСОБА_1 .
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення органом приватизації вимог чинного законодавства, що регламентує процедуру проведення приватизації житла, оскільки розпорядження Управління житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ради народних депутатів від 28 червня 1993 року № 1134/2 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 видано на підставі документів з неправдивою інформацією.
За таких обставин просила визнати недійсним розпорядження органу приватизації Управління житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ради народних депутатів від 28 червня 1993 року № 1134/2 та свідоцтво про право власності, видане цим управлінням 2 липня 1993 року щодо квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15 березня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції вважав доведеними обставини щодо невнесення до довідки про склад сім`ї від 31 травня 1993 року відомостей щодо ОСОБА_1, народженої ІНФОРМАЦІЯ_1, що свідчить про порушення прав позивача на приватизацію житлового приміщення, тому вимоги позову є обґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив зі спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявила
ОСОБА_2 до ухвалення рішення. Дійшовши такого висновку, місцевий суд зазначив, що позивач проживала у спірній квартирі разом зі своєю матір`ю та мала об`єктивну можливість ознайомитися з правовстановлюючими документами на квартиру і, як наслідок, мала можливість після виповнення їй
18 років дізнатись про факт приватизації квартири без її участі.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15 березня 2019 року - без змін.
Приймаючи постанову, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 після досягнення повноліття у травні 2011 року протягом трьох років не звернулася до суду з даним позовом, поважних причин пропуску звернення до суду не надала та поновити позовну давність не просила, тому погодився із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявила ОСОБА_2 до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного судувід 20 травня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності, оскільки суди не врахували, що про невключення інформації про неї до довідки від 31 травня 1993 року, на підставі якої проведено приватизацію, та про особу, яка видала цю довідку і порушила право позивача, вона дізналась під час розгляду цієї справи.
Вказує про неврахування судами факту порушення органом приватизації
пункту 23 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству
№ 56 від 15 вересня 1992 року (далі - Положення), що є окремою підставою для скасування приватизації спірної квартири.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 261 ЦК України, оскільки без ознайомлення з матеріалами, що стали підставою для приватизації вказаної квартири, вона не могла дізнатись про невнесення інформації про неї до довідки від 31 травня
1993 року та про особу, яка порушила її право, - Житлово-експлуатаційну організацію № 12.
Також суди не надали оцінки обставинам, які вказують на поважність пропуску позовної давності, а саме, що позивач не проживала у спірній квартирі, за виключенням кількох місяців після народження, не мала доступу до правовстановлюючих документів на квартиру та до документів, які були підставою для її приватизації, а дізналась про приватизацію квартири у березні 2018 року.
Заявник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи на предмет встановлення належності ОСОБА_3 підпису у заяві на приватизацію від 21 травня 1993 року.
Позиція інших учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому послалася на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 травня 1993 року
ОСОБА_2 звернулася до Управління житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ради народних депутатів із заявою про передачу у приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1, до якої додала довідку про склад сім`ї та розрахунок площі квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась позивач ОСОБА_1 .
Зі змісту довідки про склад сім`ї Житлово-експлуатаційної організації № 12
від 31 травня 1993 року суди встановили, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
28 червня 1993 року Управлінням житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ради народних депутатів видано розпорядження № 1134/2 про передачу спірної квартири у приватну спільну сумісну власність.
На підставі вказаного розпорядження видано свідоцтво на право власності на житло від 2 липня 1993 року, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та членам її сім`ї - ОСОБА_3 і
ОСОБА_4 .
З довідки № 61/4361, виданої 17 жовтня 2017 року КП "Кременчуцьке міжміське
БТІ Полтавської обласної ради", суди встановили, що за даними архівного обліку станом на 28 грудня 2012 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області
від 15 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 20 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Частина перша статті 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Частинами першою, третьою статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Неповнолітні віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників (частина перша
статті 13 ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78
і 79 цього Кодексу. Аналогічну за своєю суттю конструкцію збережено і
в статті 261 ЦК України 2004 року, якою встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.
Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій на підставі зазначених норм ЦК Української РСР про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а із досягненням повноліття - реалізувати своє право на звернення до суду за захистом своїх прав у межах установленого трирічного строку.
Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо застосування до даного позову правил ЦК України про позовну давність.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 березня 2021 року у справі № 459/1571/19 (провадження
№ 61-7069св20).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно з частиною четвертою статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 серпня 2021 року у справі № 461/7741/17 (провадження № 61-18870св20) зазначено, що "для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (у редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 81 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з народження і на час приватизації спірної квартири проживала, а відтак при передачі квартири у власність були порушені її права. Позивач досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 і саме з цього часу для неї почався перебіг трирічної позовної давності.
До суду з позовом ОСОБА_1 звернулася у вересні 2016 року.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що, проживаючи постійно у спірній квартирі, позивач не володіла інформацією про її власників, спосіб набуття такої квартири у власність або про перешкоди щодо отримання такої інформації ОСОБА_1 не надала.
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно застосував у спірних правовідносинах наслідки спливу позовної давності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 454/2427/16-ц (провадження № 61-41683св18).
Доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що про невключення інформації про заявника до довідки від 31 травня 1993 року, на підставі якої проведено приватизацію, вона дізналась під час розгляду цієї справи, спростовуються змістом позовної заяви, в якій позивач зазначала про такі обставини.
Посилання заявника про неправильне застосування статті 261 ЦК України та неможливість дізнатись про особу, яка порушила її право, до розгляду цієї справи відхиляються касаційним судом, оскільки, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), особа має діяти відповідально, зокрема, проявляти турботу щодо нього, бути обізнаною з його станом тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій пункту 23 Положення та безпідставне відхилення судом апеляційної інстанції клопотання заявника про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки фактично такі доводи зводяться до іншого обґрунтування заявником позовних вимог та не спростовують висновків судів про сплив позовної давності.
Не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій посилання в касаційній скарзі про ненадання судами оцінки поважності пропуску позовної давності, оскільки суд апеляційної інстанції надав належну оцінку таким доводам і зазначив про недоведення позивачем поважності причин незвернення нею до суду у межах позовної давності.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.