Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 204/2078/20
провадження № 61-5265св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Грушицького А. І
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Третього апеляційного адміністративного суду, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення моральної і матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, прийняту суддею Макаровим М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду, Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Третього апеляційного адміністративного суду, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення моральної і матеріальної шкоди.
ОСОБА_2 просив суд на підставі статті 1173, частини другої статті 276 ЦК України відшкодувати йому, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за рахунок держави, моральну та матеріальну шкоду, завдану неправомірними діями посадових осіб державних органів влади.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 19 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Верховного Суду, Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду про стягнення моральної і матеріальної шкоди.
Позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, про стягнення моральної і матеріальної шкоди, передано на розгляд Бабушкінському районному суду м. Дніпропетровська.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав до Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі та передачу справи на розгляд іншому суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на статті 3, 8, 19, 22, 24, 55, 64 Конституції України, Закон України "Про судовий збір" та на те, що предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху до надходження справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 у звільненні від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня отримання апелянтом копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання документу про сплату судового збору в сумі 454 грн.
Вирішуючи клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору, апеляційний суд посилався на відсутність правових підстав для такого звільнення.
29 березня 2021 року в апеляційному суді зареєстрована заява ОСОБА_2 про усунення недоліків, в якій він просив звільнити його від сплати судового збору на підставі статей 3, 8, 19, 22, 24, 55, 64 Конституції України, Закону України "Про судовий збір" та посилаючись на те, що предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2021 року визнано неподаною та повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги мотивована тим, що ОСОБА_2 не виконав вимоги ухвали від 26 березня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, а справу повернути на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заявник посилається на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги.
Вказує, що на підставі статей 8, 22, 24, 55, 56 Конституції України, пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" він звільнений від сплати судового збору у цій справі.
Також посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду
від 21 квітня 2021 року у справі № 204/8756/20 (провадження
№ 61-2791св21).
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року від Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Міністерства юстиції України та Кабінету Міністрів України надійшли відзиви на касаційну скаргу, у якому останній просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначається, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але
й щодо національних судів (пункт 47 Рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі "Diya 97 проти України", справа № 19164/04).
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури,
в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним
(§ 59 рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France"
від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні посилався на відсутність підстав для звільнення заявника від сплати судового збору.
Однак, такий висновок є помилковим з огляду на наступне.
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Верховного Суду, Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Третього апеляційного адміністративного суду, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, незаконними діями посадових осіб державних органів влади.
У пункті 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір"
(в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що судовий збір не справляється з позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Тлумачення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) свідчить, що у справі про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду
у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17 вказав, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права.
Тобто, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної та касаційної скарги на судові рішення у такій справі.
Вказаний підхід при тлумаченні положень пункту 13 частини другої
статті 3 Закону України "Про судовий збір" узгоджується зі висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 204/8598/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 204/8756/20, від 24 листопада 2021 року у справі
№ 932/3553/21.
Враховуючи наведене, у вказаній справі ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, незаконними діями посадових осіб державних органів влади, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", тому відповідно він звільнений і від сплати судового збору за подання у цій справі апеляційних та касаційних скарг.
За таких обставин, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 з підстав несплати ним судового збору.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Викладені у касаційній скарзі ОСОБА_2 клопотання про роз`яснення порядку відшкодування моральної шкоди та порушення перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України положень ЦК України, КАС України не підлягають розгляду як такі, що виходять за межі касаційного перегляду ухвали про повернення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду