Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 295/48/17
провадження № 61-41500 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Галацевич А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що 05 січня 2006 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 16 000 доларів США, зі сплатою 13 % річних, терміном до 04 січня 2021 року.
05 січня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та неюбуло укладено договір поруки, за умовами якого вона, як поручитель, зобов`язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов`язання по вказаному кредитному договору.
Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 травня 2016 року у справі № 296/12599/15-ц задоволено позов ПАТ "Укрсоцбанк", стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неї у солідарному порядку на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 784 483,71 грн заборгованості за кредитним договором від 05 січня 2006 року; стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і неї у солідарному порядку на користь банку 142 672,26 грн заборгованості по пені.
Претензією від 20 березня 2014 року, яку було направлено їй, про повернення заборгованості за кредитним договором банк змінив термін виконання основного зобов`язання, повернення кредиту та процентів за користування кредитом і визначив новий строк повернення кредитних коштів, який не може перевищувати 30 днів з дня отримання претензії.
27 березня 2014 року вона отримала зазначену претензію, тобто термін виконання зобов`язання настав 27 квітня 2014 року, проте протягом шести місяців банк не звернувся з позовом до суду з вимогами до поручителя, унаслідок чого відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати договір поруки від 05 січня 2006 року, укладений між нею та банком, припиненим.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 квітня 2018 року у складі судді Чішман Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір поруки, укладений 05 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк", припиненим. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанціїмотивовано тим, що 27 березня 2014 року позивачка, як поручитель, отримала від банку претензію про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором. Преюдиційним заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 травня 2016 року у справі № 296/12599/15-ц позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь банку 927 155,97 грн заборгованості за кредитним договором від 05 січня 2006 року. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що банк звернувся з позовом, у тому числі до відповідачки, лише у листопаді 2015 року. Таким чином, вищевказані обставини свідчать про те, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку, тому порука є припиненою. Наявність судового рішення про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості не є підставою для відмови у позові, так як у тій справі питання припинення поруки не розглядалося.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порука не може бути припиненою, так як заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 травня 2016 року стягнуто, у тому числі з поручителя, на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором. Стягуючи кредитні кошти, у тому числі з поручителя, суд перевіряв чинність та строк дії договору поруки незалежно від заявлених вимог про припинення поруки, так як інакше неможливо було би задовольнити позов кредитора. Суд застосував частину другу статті 223 ЦПК України 2004 року, згідно з якою після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Суд послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199 цс 16.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 295/48/17 з Богунського районного суду м. Житомира.
У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2018 року справу передано судді-доповідачеві - Мартєву С. Ю.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві - Гульку Б. І.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 522/1528/15-ц, провадження № 61-16218 св 18, за позовом ОСОБА_5 до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання договору поруки припиненим тавизнання договору поруки частково недійснимза касаційною скаргою ПАТ "Укрсоцбанк" на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що із заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 травня 2016 року у справі № 296/12599/15-ц вбачається, що ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом, у тому числі до поручителя, ОСОБА_1, з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку на звернення з вимогою до поручителя, оскільки 20 березня 2014 року банком було направлено останній претензію про повернення заборгованості за кредитним договором, яку ОСОБА_1 отримала 27 березня 2014 року. Ураховуючи викладене, на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою. Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, у тому числі з поручителя, не позбавляє позивачку права на звернення до суду з вимогою про припинення поруки. Посилалася на відповідні постанови Верховного Суду України.
Доводи особи, яка подала відзив
У вересні 2018 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на його законність не впливають. Порука не може бути припиненою, якщо наявне судове рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором. При цьому, стягуючи кредитну заборгованість, у тому числі з поручителя, суд перевіряв чинність та строк дії договору поруки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 січня 2006 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 16 000 доларів США, зі сплатою 13 % річних, терміном до 04 січня 2021 року.
05 січня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язання по вказаному кредитному договору.
20 березня 2014 року банк направив ОСОБА_1 претензію про повернення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 травня 2016 року у справі № 296/12599/15-ц, що набрало законної сили, позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 784 483,71 грн заборгованості за кредитним договором від 05 січня 2006 року. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 142 672,26 грн заборгованості по пені за договором кредиту від 05 січня 2006 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
У частині першій статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.
Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
Такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67 цс 20), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим, оскільки ухвалення заочного рішення Корольовським районним судом м. Житомира від 10 травня 2016 року у справі № 296/12599/15-ц про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, оскільки цей позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 мала захищати свої права при розгляді справи № 296/12599/15-ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 січня 2006 року, заперечуючи проти позову та доводячи обставини щодо припинення поруки, тому що неприпустимим є ініціювання окремого судового процесу з метою перегляду у межах нової справи судового рішення, прийнятого в іншій справі.
Посилання касаційної скарги на те, що із заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 травня 2016 року у справі № 296/12599/15-ц вбачається, що ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом, у тому числі до поручителя, ОСОБА_1, з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку, на увагу не заслуговують, оскільки такі обставини підлягали доведенню при розгляді справи № 296/12599/15-ц.
Доводи касаційної скарги про припинення поруки згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України є безпідставними, тому що питання щодо правомірності поруки вирішувалося при розгляді справи № 296/12599/15-ц, унаслідок чого у суду відсутні правові підстави для її повторної переоцінки.
Посилання касаційної скарги на відповідні постанови Верховного Суду України на увагу не заслуговують, оскільки незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що відповідає положенням частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, провадження № 14-63 цс 20; від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166 цс 20).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, тому доводи касаційної скарги про стягнення судового збору на увагу не заслуговують, так як Верховний Суд розподіл судових витрат не здійснює.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.