Постанова
Іменем України
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 494/786/20
провадження № 61-16512св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Березівська районна рада Одеської області,
третя особа - комунальне некомерційне підприємство "Березівська центральна районна лікарня" Березівської районної ради Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Березівської районної ради Одеської області на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 25 березня 2021 року у складі судді Банташ Д. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Березівської районної ради Одеської області, третя особа - комунальне некомерційне підприємство "Березівська центральна районна лікарня" Березівської районної ради Одеської області, про скасування розпорядження про притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Березівської районної ради Одеської області, третя особа - комунальне некомерційне підприємство "Березівська центральна районна лікарня" Березівської районної ради Одеської області (далі - Березівська центральна районна лікарня), про скасування розпорядження про притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що відповідно до пункту 1 розпорядження Березівської районної ради Одеської області від 21 липня 2020 року № 29/РР-2020, його, як головного лікаря Березівської центральної районної лікарні, притягнуто до дисциплінарної відповідальності і оголошено догану. Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження, протягом строку дії дисциплінарного стягнення вирішено не застосовувати відносно нього заходи заохочення.
Підставою для застосування дисциплінарного стягнення став лист голови Березівської районної державної адміністрації Одеської області від 26 червня 2020 року № 03/01-23/1445 та його, позивача, пояснення від 13 липня 2020 року № 464.
Дисциплінарне стягнення відносно нього застосовано поза межами строку, визначеного частиною першою статті 148 КЗпП України. Відповідач, застосовуючи дисциплінарне стягнення, не врахував, що навіть у разі скоєння останнім порушення трудової дисципліни, дане порушення фактично виявлено вперше 09 жовтня 2017 року, на підтвердження чого складено відповідний акт і припис.
У зв`язку з тим, що фінансування ввіреної йому установи відбувається відповідачем, починаючи з 2018 року він неодноразово звертався з клопотаннями на адресу голови Березівської районної ради Одеської області про виділення коштів на усунення недоліків, зазначених в актах перевірки і відповідних приписах. Вважав, що саме з 09 жовтня 2017 року мав відраховуватися строк накладення дисциплінарного стягнення.
Крім того, розпорядження про притягнення його до дисциплінарної відповідальності також є невмотивованим, оскільки у ньому не зазначені конкретні факти, які стали підставою для накладення стягнення, не містить посилань на ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, конкретних обставин, за яких вчинено проступок, у чому проявилося порушення ним норм трудового законодавства, відповідно до вимог статті 149 КЗпП України.
Зазначав, що його вина у даному випадку відсутня, оскільки усунути недоліки, перелічені у актах та приписах Березівського міськрайонного сектору Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, він не мав можливості у зв`язку з відсутністю фінансування зі сторони відповідача, який є також і розпорядником коштів.
Відповідно до розпорядження Березівської районної ради Одеської області від 27 серпня 2020 року № 34/РР-2020 його звільнено з займаної посади у зв`язку із систематичним порушенням трудової дисципліни.
Зазначав, що в оскаржуваному розпорядженні відсутнє посилання на норму права на підставі якої його звільнено. Згідно з нормами КЗпП України відсутня така підстава, для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу як "систематичне порушення трудової дисципліни".
Однією з підстав незаконності звільнення з посади він вважав порушення вимог частин третьої, четвертої статті 32 КЗпП України. Згідно з наказом від 13 травня 1994 року № 40 він працював за сумісництвом лікарем-хірургом, тому у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці при його звільненні з посади головного лікаря, відповідачем не було дотримано вищевказаних вимог законодавства з приводу повідомлення працівника не пізніше ніж за два місяці про такі зміни.
Відповідач, в особі голови районної ради Мосійчука В. Л., звільнив його з роботи одноособово в порушення вимог статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 19 Конституції України, статті 24, пункту 20 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що є виключною компетенцією районної ради у сесійний період.
Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд скасувати розпорядження Березівської районної ради Одеської області від 21 липня 2020 року № 29/РР-2020 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності як головного лікаря Березівської центральної районної лікарні, скасувати розпорядження Березівської районної ради Одеської області від 27 серпня 2020 року № 34/РР-2020 про його звільнення з займаної посади у зв`язку з систематичним порушенням трудової дисципліни з 27 серпня 2020 року, поновити його на посаді головного лікаря Березівської районної лікарні та за сумісництвом лікаря-хірурга, стягнути з Березівської районної ради Одеської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 27 серпня 2020 року по 12 лютого 2021 року, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, у розмірі 65 321,85 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 25 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, позов задоволено частково.
Скасовано розпорядження Березівської районної ради Одеської області від 21 липня 2020 року № 29/РР-2020 про притягнення ОСОБА_1, головного лікаря Березівської центральної районної лікарні до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани.
Скасовано розпорядження Березівської районної ради Одеської області від 27 серпня 2020 року № 34/РР-2020 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади головного лікаря у зв`язку з систематичним порушенням трудової дисципліни.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Березівської центральної районної лікарні.
Стягнуто з Березівської районної ради Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 серпня 2020 року по 25 березня 2021 року, у розмірі 78 818,10 грн.
Судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача виданий з порушенням строків притягнення його до такої відповідальності, визначених статтею 148 КЗпП України.
У спірних наказах відповідач не зазначив та не конкретизував, які саме обов`язки, покладені на ОСОБА_1, були ним не виконані. Таких доказів не надано відповідачем до суду під час розгляду справи. Крім того, в оскаржуваних наказах не вказано, чи потягло невиконання позивачем покладених на нього обов`язків у певні строки якихось негативних наслідків та відповідно не вбачається, що застосоване дисциплінарне стягнення відповідало ступеню тяжкості вчиненого проступку.
При цьому відповідачем в оскаржуваному розпорядженні висловлено тільки припущення про те, що Березівська центральна районна лікарня могла втратити статус опорної лікарні.
Позовні вимоги про скасування розпорядження голови Березівської районної ради Одеської області від 27 серпня 2020 року № 34/РР-2020 підлягають задоволенню, оскільки у зв`язку з визнанням незаконним розпорядження Березівської районної ради Одеської області від 21 липня 2020 року № 29/РР-2020 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, судом не встановлена систематичність вчинення дисциплінарних порушень позивачем.
Оскільки позивача поновлено на займаній посаді, тому суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, Березівська районна рада Одеської області, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Миколаївського районного суду Одеської області.
12 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення про права та обов`язки особи, яка не брала участь у справі - Мосійчука В. Л., який є головою Березівської районної ради Одеської області. Крім того, суди не врахували, що Березівська районна рада Одеської області не є належним відповідачем у справі та не має повноважень на поновлення порушеного права позивача. У Березівської районної ради Одеської області відсутні повноваження на здійснення організаційно-розпорядчих функцій установи - Березівська центральна районна лікарня, оскільки прийнято рішення Березівської районної ради Одеської області від 25 березня 2021 року № 111-VIII про безоплатну передачу юридичної особи комунальне некомерційне підприємство "Березівська центральна районна лікарня" Березівської районної ради Одеської області із спільної власності територіальних громад Березівського району Одеської області у комунальну власність Березівської міської ради Одеської області із подальшим перейменуванням на комунальне некомерційне підприємство "Березівська центральна районна лікарня" Березівської міської ради Одеської області.
Заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 працював на посаді головного лікаря Березівської центральної районної лікарні та за сумісництвом займав посаду лікаря-хірурга (т. 1 а. с. 6, 7, 8, т. 2 а. с. 25).
Комунальне некомерційне підприємство "Березівська центральна районна лікарня" створено за рішенням Березівської районної ради "Про припинення шляхом реорганізації (перетворення) комунального закладу "Березівська центральна районна лікарня" від 16 лютого 2018 року № 203-VІІ. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику (т. 2 а. с. 7-20).
Згідно з розпорядженням Березівської районної ради Одеської області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності головного лікаря комунального некомерційного підприємства "Березівська центральна районна лікарня" Березівської районної ради Одеської області, ОСОБА_1" від 21 липня 2020 року № 29/РР-2020 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності і оголошено догану (пункт 1 розпорядження). Вказаним розпорядженням визначено, що протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до ОСОБА_1, як головного лікаря, не застосовувати (пункт 2 розпорядження). Підставою розпорядження зазначено лист голови Березівської районної державної адміністрації від 26 червня 2020 року № 03/01-23/1445, а також пояснення ОСОБА_1 від 13 липня 2020 року № 464 (т. 2 а. с. 6).
Листом від 26 червня 2020 року № 03/01-23/1445 голова Березівської районної державної адміністрації направив Березівській районній раді Одеської області копії акта від 03 червня 2020 року № 4 та припису від 06 червня 2020 року № 3, що складені за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду щодо дотримання Березівською центральною районною лікарнею вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки. Посилаючись на неналежне виконання посадових обов`язків (порушення правил охорони праці) головним лікарем ОСОБА_1, голова Березівської районної державної адміністрації рекомендував розглянути питання щодо притягнення даної особи до дисциплінарної відповідальності (т. 2 а. с. 52).
Голова Березівської районної ради Одеської області листом від 01 липня 2020 року № 01/02.14/70 запропонував ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо звернення голови Березівської районної державної адміністрації від 26 червня 2020 року № 03/01-23/1445 в термін до 02 липня 2020 року (т. 2 а. с. 55).
У відповідь на лист голови Березівської районної ради Одеської області від 01 липня 2020 року № 01/02.14/70 ОСОБА_1 зазначив, що згідно з актом від 03 червня 2020 року № 4 та приписом від 06 червня 2020 року № 3, які складені за результатами проведення позапланового заходу щодо дотримання підприємством вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки проводиться відповідна робота в межах наявного фінансування. Так, згідно з актом перевірки, в переліку питань щодо проведення заходу державного контролю виконано 53 заходи на високому рівні готовності. З 6 порушень, одне усунуто під час перевірки. Для усунення інших порушень необхідно додаткове фінансування з місцевого бюджету. ОСОБА_1 зазначав, що протягом останніх років неодноразово звертався до голів районної державної адміністрації і районної ради про виділення коштів на усунення вказаних недоліків (т. 2 а. с. 56).
Згідно з розпорядженням голови Березівської районної ради Одеської області від 27 серпня 2020 року № 34/РР-2020 позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з систематичним порушенням трудової дисципліни з 27 серпня 2020 року (т. 1 а. с 13).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
За змістом частини третьої статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.
З цієї підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з`ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним. При визначенні систематичності як ознаки порушення враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів.
Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц (провадження № 61-17179св18) Верховний Суд зазначив, що "звільнення за систематичне невиконання трудових обов`язків передбачає здійснення працівником щонайменше двох дисциплінарних проступків, за наслідками вчинення яких виносяться наказ про оголошення догани та наказ про звільнення внаслідок систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку".
Судами встановлено, що виявлені порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки в роботі підприємства, зафіксовані в акті від 03 червня 2020 року № 4 та приписі від 06 червня 2020 року № 3, що складені за результатами проведення позапланового заходу Березівським міськрайонним сектором Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, на які посилався в своєму листі голова Березівської районної державної адміністрації від 26 червня 2020 року № 03/01-23/1445, виявлялися відповідним органом і раніше.
З метою реагування на зазначені порушення та їх усунення, позивач неодноразово звертався з відповідними зверненнями до голови Березівської районної ради Одеської області, як до безпосереднього власника майна Березівської центральної районної лікарні, а також з метою додаткового фінансування з аналогічними зверненнями позивач звертався і до голови Березівської районної державної адміністрації Одеської області.
Позивач неодноразово, починаючи з 2018 року, інформував голову Березівської районної ради Одеської області і голову Березівської районної державної адміністрації Одеської області про необхідність усунути недоліки вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки в роботі підприємства шляхом виконання відповідних робіт і виділення додаткового фінансування на ці потреби.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що
належних та допустимих доказів систематичного невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідачем до суду не надано.
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про поновлення позивача на роботі.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення про права та обов`язки особи, яка не брала участь у справі - Мосійчука В. Л., який є головою Березівської районної ради Одеської області, є необґрунтованими, оскільки вказана особа рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржувала ні в апеляційному, ні у касаційному порядку.
Посилання в касаційній скарзі на те, що Березівська районна рада Одеської області не є належним відповідачем у справі та не має повноважень для поновлення порушеного права позивача є безпідставними, оскільки оскаржувані позивачем розпорядження винесені, а незаконне звільнення допущене саме відповідачем - Березівською районною радою Одеської області, а передача лікарні із спільної власності територіальних громад Березівського району Одеської області у комунальну власність Березівської міської ради Одеської області із подальшим перейменуванням на комунальне некомерційне підприємство "Березівська центральна районна лікарня" Березівської міської ради Одеської області фактично відбулася після розгляду справи в суді першої інстанції.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.