Постанова
Іменем України
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 199/4492/19
провадження № 61-7079св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1,
відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовував тим, що 21 грудня 2018 року на вул. Столетова в м. Дніпрі, з вини водія ОСОБА_3, який керував транспортним засобом вантажним автомобілем "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_1, з напівпричепом "Krone", державний номерний знак НОМЕР_2, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок чого належний ОСОБА_2 автомобіль "Toyota Avalon", державний номерний знак НОМЕР_3, зазнав механічних пошкоджень.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєному адміністративному правопорушенні, передбаченому статтею 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована в Приватному акціонерному товаристві "СГ"Ю.Бі.Ай-КООП" (далі - ПрАТ "СГ"Ю.Бі.Ай-КООП"), згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6813152.
27 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_2 передав новому кредитору ОСОБА_1 вимогу, а новий кредитор прийняв її, та набув право вимоги до осіб, відповідальних (винних) за спричинення кредитору матеріального збитку (майнової шкоди), заподіяного внаслідок ДТП, що мала місце 21 грудня 2018 року.
У порушення умов договору, ОСОБА_2, після відступлення на користь позивача права вимоги за зазначеним страховим випадком (ДТП), самостійно отримав 25 березня 2019 року страхове відшкодування у розмірі 24 239,30 грн від ПрАТ "СГ"Ю.Бі.Ай-КООП", та не передав позивачу, як новому кредитору, що передбачено пунктом 7 договору.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути заборгованість за договором відступлення права вимоги у розмірі 24 239,30 грн, пеню за прострочення виконання зобов`язання за договором у розмірі 26 178,44 грн.
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.
Зустрічний позов мотивував тим, що 21 грудня 2018 року о 14:40 год. на вул. Столетова, 21 (л), в м. Дніпрі, на території складу № 22, сталася ДТП за участю водія ОСОБА_3, який керуючи транспортним засобом "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_4, з напівпричепом "Krone", державний номерний знак НОМЕР_5, рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпечності та скоїв наїзд на транспортний засіб "Toyota Avalon", державний номерний знак НОМЕР_3, в якому він перебував, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
27 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір відступлення права вимоги, після підписання якого жодних дій, направлених на ремонт транспортного засобу "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_3 та отримання страхового відшкодування, останній не вживав. Наприкінці березня 2019 року він самостійно отримав від Акціонерного товариства "СГ "Ю.БІ.АЙ-КООП" (далі - АТ "СГ "Ю.БІ.АЙ-КООП") страхове відшкодування в сумі 24 239,30 грн, тому вважав, що домовленості анульовані, а договір є недійсним.
Вважає укладений договір про відступлення права вимоги фіктивним, оскільки укладений без наміру створення правових наслідків. Згідно з умовами оскарженого договору ОСОБА_2 передавав ОСОБА_1 право вимоги до осіб, відповідальних (винних) за спричинення кредитору матеріального збитку (майнової шкоди), заподіяного йому внаслідок ДТП, що мала місце 21 грудня 2018 року на вул. Столетова, 21, в м. Дніпро, а фактично ДТП сталася на вул. Столетова, 21 (л), в м. Дніпро. Отже, оскаржений договір вчинений без наміру створення правових наслідків.
Відповідно до пункту 2 договору новий кредитор набуває право вимагати від страхової компанії АТ "СГ "Ю.БІ.АЙ-КООП" де застрахована цивільно-правова відповідальність винної у ДТП особи (відповідальної за спричинені збитки особи) належного виконання зобов`язань за полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6813152 по виплаті страхового відшкодування за спричинений кредитору збиток у наслідок ДТП, що зазначена у пункті 1 цього договору.
Вважає, що створення правових наслідків за цим пунктом договору неможливо з огляду на те, що поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є правочином, тому передання права вимоги за ним неможливе.
На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати договір відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив.
Визнав недійсним договір відступлення права вимоги від 27 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з моменту його укладення.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що предметом договору відступлення права вимоги є передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові до осіб, відповідальних за спричинення кредитору матеріального збитку, заподіяному внаслідок ДТП, що мала місце 21 грудня 2018 року на вул. Столетова, 21, склад № 22, в м. Дніпрі, тоді як насправді подія мала місце на вул. Степова, в м. Дніпро, що свідчить про фіктивність цього правочину та відсутності наміру створення правових наслідків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором відступлення права вимоги у розмірі 24 239,30 грн та пеню за прострочення виконання зобов`язання за договором 13 089,22 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що всупереч умов договору, зокрема пункту 7, ОСОБА_2 не передав протягом двох днів суму страхового відшкодування позивачу, чим порушив взяте на себе зобов`язання. Отже, відповідач повинен був повернути позивачу страхове відшкодування до 28 березня 2019 року, тому заявлені вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми грошових коштів, виплачених в якості страхового відшкодування та пені за прострочення виконання зобов`язання, підлягали частковому задоволенню. Враховуючи, що в якості страхового відшкодування ОСОБА_2 виплачено суму у розмірі 24 239,30 грн, тоді як 1 % від виплаченої суми становить 242,39 грн, з урахуванням терміну прострочки протягом 54 днів, зокрема за період з 28 березня 2019 року до 21 травня 2019 року, пеня за прострочення виконання зобов`язання підлягала стягненню у розмірі 13 089,22 грн.
Разом з тим, дії, вчинені з боку ОСОБА_1, свідчать про реальність укладеного договору, його дійсність та помилковість висновків суду першої інстанції про фіктивність договору.
Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку змісту оспорюваного правочину із урахуванням правовідносин, що виникли між сторонами, встановивши наявність основної ознаки фіктивного правочину -відсутності наміру створити правові наслідки, обумовлені оспорюваним договором, не врахував волевиявлення сторін, та дійшов помилкового висновку щодо доведеності заявлених ОСОБА_2 вимог про фіктивність оспорюваного правочину. Жодних належних та допустимих доказів на спростування наведеного ОСОБА_2 не надано, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, яка подана у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Верховний Суд ухвалою від 10 червня 2020 року зупинив виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивував тим, що поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є правочином.
Між тим, ОСОБА_2 не передавав ОСОБА_1 права вимоги за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ОСОБА_3 та АТ "СГ "Ю.БІ.АЙ-КООП", факт укладення якого посвідчений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6813152.
Вважає, що постанова Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2019 року у справі № 202/260/19 є недопустимим доказом у справі.
Також, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 порушує право ОСОБА_1 вимагати від осіб, відповідальних (винних) за спричинення кредитору матеріального збитку (майнової шкоди), заподіяного йому внаслідок ДТП, що мала місце 21 грудня 2018 року саме на вул. Столетова, 21, в м. Дніпрі, а не на вул. Столетова, 21 (л), де дійсно сталося ДТП. ОСОБА_2 не передавав ОСОБА_1 вимоги до осіб, відповідальних (винних) за спричинення кредитору матеріального збитку (майнової шкоди), заподіяного йому внаслідок ДТП, що мала місце 21 грудня 2018 року саме на вул. Столетова, 21 (л), склад № 22, в м. Дніпрі .
Разом з тим, вважає, що докази надані ним підтверджують, що: в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки по оскарженому правочину були відсутні; правочин вчинявся обома сторонами лише для виду знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; жодна зі сторін договору не намагалася досягти правового результату; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Висновок суду апеляційної інстанції не узгоджується із висновком якого дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі 607/15555/17-ц.
Також як підставу касаційного оскарження зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме статей 512, 514, 526, 530, 610 ЦК України, стосовно правомірності укладання договорів відступлення прав вимог за полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 грудня 2018 року ОСОБА_2 (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги, пунктом 1 якого передбачено, що в порядку, та на умовах визначених цим договором, кредитор передає новому кредитору вимогу, а новий кредитор приймає її, та набуває право вимоги до осіб, відповідальних (винних) за спричинення кредитору матеріального збитку (майнової шкоди), заподіяного йому внаслідок ДТП, що мала місце 21 грудня 2018 року на вул. Столетова, 21, склад № 22, в м. Дніпро за участі автомобіля "Toyota Avalon", державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_6, з причепом "Krone", державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .
Пунктами 3, 4 зазначеного договору визначено, що новий кредитор набуває право вимагати від винної особи у ДТП, або від будь-якої іншої особи, що в силу закону несе відповідальність за спричиненні винною особою збитки, відшкодування матеріального збитку (у тому числі право вимоги по сплаті неустойки (пені) та витрат в порядку статті 625 ЦК України), який був заподіяний кредитору внаслідок ДТП, що зазначена у пункті 1 цього договору. За цим договором новий кредитор після підписання теперішнього договору, та отримання від кредитора нотаріально посвідченої довіреності згідно умов пункту 6 цього договору, зобов`язується відремонтувати власними силами, та за власний кошт належний кредитору транспортний засіб автомобіль "Toyota Avalon", державний номерний знак НОМЕР_7, що був пошкоджений внаслідок вищезазначеної ДТП.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєному адміністративному правопорушенні, передбаченого статтею 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована в ПрАТ "СГ"Ю.Бі.Ай-КООП", згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6813152.
25 березня 2019 року ОСОБА_2 отримав виплату від ПрАТ "СГ "Ю.БІ.АЙ-КООП" у розмірі 24 239,30 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.