Ухвала
30 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 496/1059/18
Провадження № 14-209 цс 21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія"), ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним і вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна
за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року і постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 і Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин правонаступником якого є Одеська обласна дирекція Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль") (далі - Банк), посвідчений 30 червня 2006 року державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 1-2716 (далі - договір іпотеки від 30 червня 2006 року), з моменту укладення, тобто з 30 червня 2006 року; вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, вчинений Біляївською районною державною нотаріальною конторою на підставі договору іпотеки від 30 червня 2006 року, реєстраційний номер обтяження № 3400567.
2. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 25 липня 1995 року серії ІІ-ОД № 078440 та від 10 серпня 2007 року серії ЯЕ № 661753 належить на праві приватної власності земельна ділянка, зокрема згідно з останнім актом площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368), що розташована у АДРЕСА_1 .
3. 24 жовтня 2002 року на підставі рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІVОСОБА_2 також було видано державний акт серії Р1 № 452433 на право приватної власності на вказану земельну ділянку, яка фактично належала позивачу з 10 березня 1994 року.
4. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 квітня 2008 року у цивільній справі № 2-65/2008 рішення Нерубайської сільської Ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІV в частині надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,10 га на АДРЕСА_1 скасовано, а державний акт на право приватної власності на його ім`я від 24 жовтня 2002 року, серія Р1 № 452433, визнано недійсним.
5. Під час розгляду зазначеної цивільної справи судом було встановлено, що з 2007 року земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться під забороною/арештом у зв`язку з укладенням ОСОБА_2 з Банком договору іпотеки від 30 червня 2006 року, предметом якого є вказана земельна ділянка.
6. Після ухвалення судового рішення у справі № 2-65/2008 він був впевнений у відновленні свого порушеного права власності на земельну ділянку у повному обсязі, у тому числі і з огляду на те, що на момент передачі ОСОБА_2 майна в іпотеку він як іпотекодавець вважався таким, що не був власником спірної земельної ділянки, і, як наслідок, укладений між ним та Банком договір іпотеки від 30 червня 2006 року не забезпечував належного виконання зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та Банком.
7. Під час підготовки документів з метою отримання кредиту йому стало відомо, що вказаний договір іпотеки не припинено, а іпотекодержателем є ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" у зв`язку з відступленням права вимоги Банку.
8. Позивач вважав, що договір іпотеки від 30 червня 2006 року є недійсним з моменту його укладення, тобто з 30 червня 2006 року, оскільки наслідком набуття ОСОБА_2 права власності на відповідну земельну ділянку, передану ним в іпотеку, за недійсним рішенням органу місцевого самоврядування та скасованим державним актом є те, що ОСОБА_2 на момент укладення зазначеного договору іпотеки не мав права власності та розпорядження цим майном.
9. Крім того, підлягають вилученню і відповідні записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, оскільки їх наявність порушує його права.
10. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, позов задоволено та вирішено:
- визнати недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року з моменту його укладення, тобто з 30 червня 2006 року;
- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 3400567) - земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
11. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем обрано правильний спосіб захисту порушеного права, оскільки оскаржуваний договір іпотеки від 30 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 і Банком, безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача. За оспорюваною угодою в іпотеку Банку було надано майно, яке є власністю ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 не був власником зазначеної земельної ділянки, бо набув право власності на неї на підставі правовстановлюючих документів, визнаних судом недійсними.
12. Банк (іпотекодержатель), правонаступником якого у вказаному зобов`язанні є ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", був обізнаний про ухвалення судового рішення від 25 квітня 2008 року у справі № 2-65/2008, але не здійснив жодних дій, спрямованих на захист своїх майнових прав, та не скористався своїм правом іпотекодержателя на заміну предмета іпотеки, закріпленим у розділі 3 договору іпотеки від 30 червня 2006 року.
13. Враховуючи те, що при нотаріальному посвідченні договору іпотеки від 30 червня 2006 року нотаріусом були внесені відповідні записи до зазначених реєстрів, то при визнанні недійсним іпотечного договору від 30 червня 2006 року його сторони повинні повернутись до стану, який існував до укладення та посвідчення цього договору іпотеки, тобто ці записи у зазначених реєстрах підлягають вилученню.
14. З часу укладення договору іпотеки від 30 червня 2006 року ОСОБА_1 створюються перешкоди в здійсненні його права власності, оскільки існування зазначеного обтяження щодо відповідної земельної ділянки перешкоджають йому в повному обсязі здійснювати права власника, і це є триваючими порушенням, а позов про його усунення є негаторним. З огляду на це положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про наслідки спливу позовної давності на спірні правовідносини не поширюються.
15. У лютому 2020 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року й ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
16. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили зміст правовідносин та дійшли помилкових висновків про неможливість застосування у цій справі положень ЦК України про наслідки спливу позовної давності. Факт обізнаності ОСОБА_1 починаючи з 2008 року про порушення його прав оспорюваним договором іпотеки від 30 червня 2006 року підтверджується рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 квітня 2008 року у справі № 2-65/2008. Порушення майнових прав ОСОБА_1 не є триваючим.
17. На переконання заявника, враховуючи фактичні обставини у цій справі, =нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема до добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
19. Частиною третьою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
20. Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду мотивована тим, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору іпотеки від 30 червня 2006 року та вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
21. Положеннями статті 215 ЦК України встановлене загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
22. Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
23. Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
24. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
25. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
26. Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
27. Суди встановили, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 передана ОСОБА_1 у приватну власність на підставі рішення Нерубайської сільської ради від 10 березня 1994 року № 174. Право власності ОСОБА_1 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 078440, виданим Нерубайською сільською радою народних депутатів 25 липня 1995 року, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 215 (стара форма), та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 661753, виданим Нерубайською сільською радою 10 серпня 2007 року, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 грудня 2017 року № НВ-5105574822017.
28. Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 у встановленому законодавством України порядку не скасовувалось.
29. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 квітня 2008 року у цивільній справі № 2-65/2008 рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 11 жовтня 2002 року № 95/5-ХХІV в частині надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки розміром 0,10 га на АДРЕСА_1 та відповідний державний акт на право приватної власності на ім`я ОСОБА_2 скасовані.
30. Указаним рішенням, яке набрало законної сили 05 травня 2008 року, встановлено, що підставою для задоволення позову ОСОБА_1 стала постанова Біляївської міжрайпрокуратури від 26 лютого 2008 року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3, відповідно до якої Нерубайська сільська рада не приймала рішення від 11 жовтня 2002 року про виділ земельної ділянки та про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 .
31. Враховуючи наведене, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, визнав обґрунтованими позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 30 червня 2006 року з моменту його укладення, тобто з 30 червня 2006 року.
32. Разом з тим представник ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" в судовому засіданні у суді першої інстанції просив відмовити у задоволенні позову, у тому числі, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з указаним позовом (пропуск строку позовної давності).
33. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
35. Перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).
36. Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
37. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови в позові.
38. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності за відсутності поважних причин його пропущення, наведених позивачем.
39. Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц та у справі № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.
40. За таких обставин застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.
41. Вирішуючи спір по суті, суди виходили з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, а тому врахували наявність заяви ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" про застосування наслідків спливу строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.
42. Водночас суди вважали, що з часу укладення договору іпотеки від 30 червня 2006 року ОСОБА_1 створюються перешкоди в здійсненні права власності, оскільки існування обтяження щодо зазначеного майна перешкоджають йому в повному обсязі здійснювати права власника, і це порушення є триваючими, а позов про його усунення є негаторним. З огляду на це суди вважали, що положення ЦК України про наслідки спливу строку позовної давності на спірні правовідносини не поширюються.
43. Такий правовий висновок щодо неможливості застосування інституту позовної давності до спірних правовідносин у справі, що переглядається, узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, проте суперечить сталій практиці Верховного Суду з цього питання.
44. Так, предметом позову у справі № 910/20607/17 були позовні вимоги про визнання недійсним додатка до іпотечного договору, зобов`язання приватного нотаріуса зняти заборону відчуження та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою об`єктів нерухомого майна.
45. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17 зроблено правовий висновок про те, що оскільки наявність обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, позов про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів з Державного реєстру іпотек є негаторним, оскільки спрямований на усунення перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, і позовна давність до таких позовних вимог не застосовується.
46. Разом із цим, колегія суддів Касаційного цивільного суду з наведеним не погоджується і зазначає, що Верховний Суд, як і Верховний Суд України, тривалий час підтримує позицію, відповідно до якої в разі передання майна власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту є позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину.
47. Така правова позиція Верховного Суду поширюється і на спірні правовідносини, що виникли у зв`язку з укладенням договору іпотеки особою, яка не була власником нерухомого майна, бо набула право власності на нього на підставі правовстановлюючих документів, визнаних судом недійсними.
48. У своїй постанові від 18 листопада 2014 року у справі № 3-176гс14, прийнятій за результатами перегляду судових рішень щодо неоднакового застосування норм матеріального права, Верховний Суд України зазначив таке: "…до позовних вимог про визнання угод недійсними застосовуються правила про позовну давність. При цьому правила про позовну давність, встановлені ЦК України, будуть застосовуватися за умови, що право на пред`явлення такого позову виникло лише після 1 січня 2004 року. Усупереч наведеному, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що до заявлених позивачем вимог про визнання додаткових угод недійсними правила позовної давності не застосовуються. Такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам цього ж суду в іншому судовому рішенні у подібних правовідносинах у справі № 919/175/13-г".
49. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що правильно сформувати правову позицію у справі, яка переглядається, ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення без відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, є неможливим.
50. Враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість підстав передачі цієї справи їй на розгляд відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України та приймає її до розгляду для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики.
51. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачене повідомлення учасників справи. У цьому випадку судове засідання не проводиться.
52. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Необхідність виклику учасників цієї справи для надання пояснень відсутня.
53. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
54. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду