Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 753/120/18
провадження № 61-18255 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк";
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про визнання зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки припиненими, стягнення безпідставно отриманих коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 2007 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредитні кошти у сумі 94 500 доларів США зі сплатою відсотків
за користуванням кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим строком повернення до 10 січня 2027 року. Цього самого дня на забезпечення виконання зобовʼязань за вищевказаним кредитним договором між нею та банком було укладено договір іпотеки квартири, за умовами якого вона передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру
АДРЕСА_1 .
25 листопада 2011 року рішенням Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська у справі № 2-2639/2011, що набрало законної сили, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до неї та товариства з обмеженою відповідальністю "УФА "Верус" задоволено частково, стягнуто з неї
на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 січня
2007 року, яка станом на 10 червня 2009 року складала 729 516,25 грн, що еквівалентно 95 862,84 доларів США. Таким чином, реалізувавши своє право на звернення до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості, ПАТ КБ "ПриватБанк" в односторонньому порядку змінило строк виконання основного зобов`язання, після чого втратило право нараховувати будь-які передбачені договором платежі.
Згідно з виписки по рахунку за період з 14 грудня 2011 року по 31 серпня 2017 року нею внесено на рахунок банку 123 163,07 доларів США, що на
27 300,23 доларів США більше, ніж сума заборгованості, що стягнута рішенням суду від 25 листопада 2011 року у справі № 2-2639/2011. Станом
на 23 грудня 2015 року нею повністю виконано зобов`язання за кредитним договором від 10 січня 2007 року.
З огляду на викладене, позивачка вважала, що кредитні правовідносини, які виникли на підставі зазначеного кредитного договору, мають бути визнані припиненими у зв`язку з належним їх виконанням, а відтак, необхідно визнати припиненим і договір іпотеки квартири, знявши з неї заборону за реєстраційним номером № 128.
Крім того, 27 300,23 доларів США є сумою, яка сплачена на рахунок банку
за відсутності договірного характеру правовідносин, а тому є надлишковою та підлягає стягненню з відповідача на її користь.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати зобов`язання за кредитним договором, укладеним між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк", з 23 грудня 2015 року припиненим; визнати зобов`язання
за договором іпотеки квартири від 10 січня 2007 року, реєстровий номер
№ 127, укладеним між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк", припиненим;
зняти заборону, реєстровий номер № 128, накладену на квартиру
АДРЕСА_1 ; стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь безпідставно отримані кошти у розмірі
27 300,23 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив із того, що як після пред`явлення банком позову до суду, так і після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, сторони у двосторонньому порядку погодили зміни до кредитного договору шляхом укладення додаткових
угод до кредитного договору, які позивачкою у подальшому визнавалися
та виконувалися. З огляду на наявність неналежного виконання позивачкою своїх зобовʼязань за кредитним договором, станом на 02 серпня 2017 року заборгованість становить 101 259,83 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення стаття 599 ЦК України, так як виконання умов кредитного договору не проведено належним чином. З цих підстав не можуть бути задоволенні й похідні вимоги позивачки щодо припинення договору іпотеки квартири та зняття заборони.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано зобов`язання за кредитним договором, укладеного 10 січня
2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, припиненим.
Визнано зобов`язання за договороміпотеки квартири, укладеного 10 січня
2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Івановою Л. М., припиненим.
Знято заборону на квартиру АДРЕСА_1, накладену згідно з договором іпотеки квартири, укладеного 10 січня
2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1
27 300,23 доларів США.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що банк використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до
статті 1048 ЦК України, а тому такими діями банк на власний
розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Оскільки
ОСОБА_1 станом на час ухвалення судового рішення було повністю сплачено заборгованість за кредитним договором від 10 січня 2007 року, яка визначена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2011 року у справі № 2-2639/2011, тому її вимоги
про припинення зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки квартири є обґрунтованими. При цьому банк мав право лише
на стягнення сум згідно зі статтею 625 ЦК України, але таких вимог не заявляв.
Враховуючи те, що сума коштів, які позивачкою внесено на погашення заборгованості за кредитним договором, на 27 300,23 доларів США
більша, ніж визначна сума заборгованості вищевказаним рішенням суду
від 25 листопада 2011 року, то вимоги про стягнення на користь позивачки безпідставно отриманих банком коштів у розмірі 27 300,23 доларів США підлягають задоволенню (стаття 1212 ЦК України).
Короткий зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року відкрито
касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Дарницького районного суду м. Києва. Клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року зупинено до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки припиненими, стягнення безпідставно отриманих коштів, за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк"мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не врахував, що до ухвалення судом рішення від 25 листопада 2011 року у справі № 2-2639/2011, а саме 15 листопада 2011 року між банком та позивачкою укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 10 січня 2007 року, згідно з умовами якої було внесено зміни до договору в частині розміру щомісячних платежів та реструктуризації заборгованості шляхом її зменшення. Саме на виконання умов цієї
угоди № 1 позивачкою вносилися щомісячні платежі з метою погашення заборгованості за кредитним договором, а не на виконання рішення суду,
на яке вона посилається. Крім того, 02 квітня 2015 року між банком
та позивачкою було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, за умовами якої сторони узгодили зміни в частині розміру щомісячних платежів та реструктуризації заборгованості шляхом її зменшення. Підписання та часткове виконання позивачкою зазначених додаткових угод свідчить про те, що нею визнавалося зобовʼязання за кредитним договором від 10 січня 2007 року, яке не виконано, що, у свою чергу, виключає застосування положення статті 599 ЦК України. Висновки апеляційного
суду про стягнення з банку на користь позивачки 27 300,23 доларів США також є безпідставними, оскільки положення статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобовʼязань.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Після звернення з позовом до суду про дострокове стягнення кредиту банк використав своє право на дострокове повернення грошових коштів за кредитним договором, такими своїми діями змінив строк виконання основного зобов`язання, після чого втратив право нараховувати будь-які передбачені договором платежі. Після ухвалення
25 листопада 2011 року рішення суду у справі № 2-2639/2011, а саме
з 14 грудня 2011 року по 31 серпня 2017 року, нею було внесено на рахунок банку 123 163,07 доларів США, що значно перевищує суму, встановлену вищевказаним рішенням суду від 25 листопада 2011 року. З огляду на це, кредитні правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору
від 10 січня 2007 року, є припиненими у зв`язку з належним їх виконанням позичальником. Додаткові угоди до кредитного договору були укладені після ухвалення рішення суду від 25 листопада 2011 року про стягнення
з неї заборгованості.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти
у сумі 94 500 доларів США зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом
та кінцевим строком повернення до 10 січня 2027 року (т. 1, а. с. 6-8).
Цього самого дня на забезпечення виконання зобовʼязань за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири, за умовами якого позичальник передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру
АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 9-11).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 25 листопада 2011 року у справі № 2-2639/2011, що набрало законної сили, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 січня 2007 року, яка станом на 10 червня 2009 року складала 729 516,25 грн. У задоволені решти позову банку відмовлено
(т. 1, а. с. 55).
15 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 10 січня 2007 року, згідно з умовами якої сторонами внесено зміни до договору в частині розміру щомісячних платежів до 1 409,21 доларів США та реструктуризації заборгованості шляхом її зменшення на 9 133,71 доларів США Додаткова угода
є невідʼємною частиною кредитного договору від 10 січня 2007 року
(т. 1, а. с. 56).
02 квітня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 10 січня 2007 року, згідно з умовами якої сторонами внесено зміни до договору в частині розміру щомісячних платежів до 1 378,97 доларів США та реструктуризації заборгованості шляхом її зменшення на 9 355,38 доларів США. Додаткова угода
є невідʼємною частиною кредитного договору від 10 січня 2007 року
(т. 1, а. с. 62).
Згідно з розрахунком заборгованості станом на 02 серпня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 101 259,83 доларів США (т. 1, а. с. 65-74).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк"підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець
має право на одержання від позичальника процентів від суми позики,
якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18); від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154 цс 18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, вірно пославшись на вищевказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд не звернув уваги на те, що після предʼявлення банком у червні 2009 року позову до ОСОБА_1 про дострокове стягнення кредитної заборгованості та до ухвалення рішення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська від 25 листопада
2011 року у справі № 2-2639/2011 про стягнення цієї заборгованості, між банком та позичальником 15 листопада 2011 року укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 10 січня 2007 року, якою сторони узгодили внесення змін до основного зобов`язання. (т. 1, а. с. 56).
Зокрема, у пункті 3 додаткової угоди № 1 сторонами погоджено викласти пункт 7.1. кредитного договору у наступній редакції: "банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти через касу банку на строк з 10 січня 2007 року по 10 січня 2027 року включно у вигляді непоновлювальної лінії
у розмірі 116 476,99 доларів США, а також 42 686,17 доларів США на
сплату страхових платежів у випадках, передбачених пунктами 2.1.2,
2.2.7 договору, зі сплатою за користуванням кредиту відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту
згідно з пунктом 3.11. договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2. договору. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється у наступному порядку: щомісяця у період сплат, починаючи з 15 листопада 2011 року позичальник повинен надавати
банку щомісячні платежі у сумі 1 409,21 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії". Також сторонами погоджено реструктуризацію заборгованості шляхом її зменшення на 9 133,71 доларів США (т. 1, а. с. 56).
Згідно із додатку № 1 до додаткової угоди № 1 від 15 листопада 2011 року та розрахунку заборгованості позивачкою вносилися щомісячні платежі
з метою погашення заборгованості за кредитним договором, а не на виконання рішення суду, на яке вона посилається (т. 1, а. с. 57-67, 65-74). Цим спростовуються доводи ОСОБА_1 про те, що нею сплачувалися кошти на виконання рішення суду, так як таке рішення було ухвалено
25 листопада 2011 року, а додаткова угода укладена 15 листопада
2011 року, за умовами якої сторони домовилися про погашення кредиту.
Крім того, 02 квітня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 10 січня 2007 року, згідно
з умовами якої сторонами внесено зміни до договору в частині розміру щомісячних платежів до 1 378,97 доларів США та реструктуризації заборгованості шляхом її зменшення на 9 355,38 доларів США (т. 1, а. с. 62).
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Крім того, згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним(презумпція правомірності правочину).
ОСОБА_1 не оспорювала вищевказані додаткові угоди до кредитного договору від 10 січня 2007 року, а, навпаки, виконувала їх, здійснюючи погашення кредиту згідно з їх умовами.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку
про припинення зобов`язання позичальника за кредитним договором та договором іпотеки квартири від 10 січня 2007 року, оскільки не врахував, що після предʼявлення банком у червні 2009 року позову до ОСОБА_1 про дострокове стягнення кредитної заборгованості сторони 15 листопада 2011 року та 02 квітня 2015 року уклали додаткові угоди до кредитного договору.
При цьому спірні правовідносини не можуть бути припиненні також і тому, що наразі у провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться на розгляді справа № 753/5522/20 за позовом АТ КБ "ПриватБанк"
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судового рішення у справі № 753/1420/18 (Єдиний державний реєстр судових рішень № 95497469).
Щодо доводів ОСОБА_1 про стягнення з банку на її користь
27 300,23 доларів США, яка є сумою, що сплачена на рахунок банку за відсутності договірного характеру правовідносин, Верховний Суд зазначає таке.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода
у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства,
а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,
а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню інший стороні на підстави статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження
без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі, й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові
від 22 серпня 2019 року у справі № 607/3864/17, провадження
№ 61-30080св18.
Установивши, що ОСОБА_1 внесла грошові кошти у розмірі
27 300,23 доларів США на рахунок банку з метою погашення заборгованості по кредитному договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані кошти банк отримав на підставі договірних зобов`язань, а тому оспорювана сума не вважається такою, що отримана банком безпідставно
у розумінні статті 1212 ЦК України.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено усі фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку, досліджено надані сторонами докази та ухвалено законне, обґрунтоване рішення.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.