Постанова суду № 265/3896/19 від 12.01.2022 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 265/3896/19

провадження № 61-14760св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та його представника - адвоката Богославця Михайла Михайловича, на постанову Донецького апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "УПСК"), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину.

Позовна заява мотивована тим, що 15 жовтня 2016 року о 18 год 15 хв ОСОБА_2, діючи умисно, в порушення вимог пункту 2.9 "а" ПДР України, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним легковим автомобілем Toyota Lexus, номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, здійснюючи рух по проїзджій частині проспекту Перемоги з боку вулиці Панфілова в напрямку проспекту Свободи в Лівобережному районі міста Маріуполя, зі швидкістю понад 100 км/год, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, внаслідок чого передньою частиною керованого ним автомобіля здійснив наїзд на задню частину автомобіля Chevrolet Lacetti, яким керував він.

Позивач зазначав, що внаслідок вказаної ДТП він був травмований та отримав тяжкі тілесні ушкодження, в результаті яких отримав ІІ групу інвалідності.

Внаслідок цих подій йому була заподіяна матеріальна та моральна шкода.

Посилався на те, що після проголошення вироку він звернувся до ПрАТ "УПСК" із заявою про відшкодування йому матеріальної шкоди, однак, йому було відмовлено в зв`язку з неподанням такої заяви впродовж одного року.

Відповідно до висновку експерта вартість шкоди, завданої власнику автомобіля Chevrolet Lacetti 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, пошкодженого в результаті ДТП складає 164 950,57 грн.

Після ДТП пошкоджений автомобіль евакуатором було перевезено до стоянкового майданчику, за що він сплатив 800 грн. За зберігання автомобіля він сплатив 4 010 грн.

Відповідно до полісу № АЕ/6949491 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000 грн, за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю - 100 000 грн, розмір франшизи - 500 грн. Вважав, що за шкоду, заподіяну його майну, підлягає стягненню зі страхової компанії 49 500 грн (за мінусом франшизи), залишок у розмірі 115 450,57 грн підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 .

Крім того, внаслідок цієї ДТП він отримав тілесні ушкодження, був госпіталізований до нейрохірургічного відділення КЗ "Міської клінічної лікарні №5" з діагнозом - закрита черепно мозкова травма, струс головного мозку, забита рана потиличної області, компресійно-осколкові переломи тіл, лінійні переломи тіл без зміщення, переломи поперечних відростків зі зміщенням, забій, розтягнення зв`язкового апарату шийного відділу хребта. В період з 15 жовтня 2016 року до 04 листопада 2016 року він проходив лікування у стаціонарі, після чого був виписаний на амбулаторне лікування до травматолога за місцем проживання, де йому був рекомендований суворий постільний режим протягом двох місяців. На придбання ліків ним витрачено 7 032,16 грн, однак, лікування ще триває.

Мінімальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого складає 8 457,90 грн. Час втрати працездатності з 15 жовтня 2016 року до лютого 2017 року, тобто 747,20 грн за жовтень 2016 року (16 днів з розрахунку 1 450 грн./місяць) за листопад 1 450 грн, за грудень 1 600 грн, за січень 3 200 грн.

Шкода, пов`язана зі стійкою втратою працездатності - 26 100 грн (1 450 грн (розмір мінімальної заробітної плати) * 18).

Усього розмір шкоди, заподіяної його життю та здоров`ю складає 48 587,26 грн.

Позивач вказував, що діями відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що його життя повністю змінилося, він позбавлений здоров`я, майна, можливості отримувати гідну заробітну плату, утримувати свою сім`ю, вести активний спосіб життя як раніше, постійно відчуває нестерпну біль у спині, потребує лікування, став інвалідом ІІ групи.

Розмір моральної шкоди він оцінює в сумі 350 000 грн.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріальну шкоду, заподіяну йому у зв`язку з пошкодженням належного йому автомобіля Chevrolet Lacetti в сумі 164 950,57 грн;

- матеріальну шкоду, заподіяну у зв`язку з витратами на евакуацію пошкодженого автомобіля до стояночного майданчика та його належне збереження у розмірі 800 грн і 4 010 грн, відповідно;

- моральну шкоду в сумі 350 000 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ПрАТ "УПСК" залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну у зв`язку з пошкодженням автомобіля у розмірі 164 950,57 грн; матеріальну шкоду, заподіяну у зв`язку з витратами на евакуацію пошкодженого автомобіля до стояночного майданчика у розмірі 800 грн та належне зберігання автомобіля у розмірі 4 010 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на досліджені судом докази обставини передання права керування автомобілем його власником ОСОБА_3 ОСОБА_2 в день ДТП залишаються невстановленими, як з матеріалів кримінального провадження, так і при розгляді даної справи судом.

Районний суд вважав, що саме ОСОБА_2 здійснював безпосередню діяльність, пов`язану з використанням джерела підвищеної небезпеки.

Водночас, станом на момент ДТП ОСОБА_3 не здійснював діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не вчиняв будь-яких протиправних, винних по відношенню до позивача дій, внаслідок яких би позивачу було завдано шкоду. Як ОСОБА_3 опинився в автомобілі також не встановлено.

Щодо доводів позивача та його представника про передання автомобіля його власником ОСОБА_2 шляхом мовчазної згоди та не відсторонення його від керування автомобілем, суд зазначив, що вказана обставина також не підтвердилася при розгляді справи в суді належними та допустимими доказами.

При цьому відсутні підстави для визнання відповідальним за шкоду, заподіяну позивачеві, ОСОБА_3, як власника джерела підвищеної небезпеки станом на момент ДТП у розумінні статті 1187 ЦК України, оскільки джерелом підвищеної небезпеки є не саме майно (автомобіль), а діяльність, пов`язана з його використанням, і відповідальною за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, є особа, яка здійснює таку діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка керувала транспортним засобом на відповідній правовій підставі. Сам по собі той факт, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу і, відповідно, має право володіння та користування своїм майном, не свідчить, на думку суду, про те, що він є заподіювачем шкоди у даній ДТП і є відповідальним за шкоду, заподіяну водієм потерпілому.

Отже, районний суд вважав, що у діях ОСОБА_3 відсутній склад цивільно-правової відповідальності.

Оскільки володільцем джерела підвищеної небезпеки і безпосереднім заподіювачем шкоди на момент ДТП був водій відповідач ОСОБА_2, який керував транспортним засобом, то зобов`язання по відшкодуванню завданої позивачу шкоди виникло саме у нього.

З огляду на зазначене, районний суд взяв до уваги висновок № 394 від 22 грудня 2016 року, у якому зазначено, що вартість матеріальної шкоди, заподіяної власникові транспортного засобу становить 164 950, 57 грн та вважав, що саме ця сума підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 .

Крім того, районний суд стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача витрати на евакуацію пошкодженого автомобіля до стояночного майданчика та його належне зберігання у розмірі 800 грн та 4 010 грн, відповідно.

Враховуючи характер протиправних діянь відповідача, їх негативні наслідки для життя та здоров`я ОСОБА_1, які настали внаслідок ДТП у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до втрати ним працездатності, отримання ІІ групи інвалідності, зміни його звичайного укладу і способу життя, тривалість його моральних страждань, виходячи з принципу розумності та справедливості, районний суд дійшов висновку стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача 100 000 грн моральної шкоди. При цьому на думку суду саме такий розмір відповідатиме обставинам справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну у зв`язку з пошкодженням автомобіля у розмірі 164 950,57 грн; матеріальну шкоду, заподіяну у зв`язку з витратами на евакуацію пошкодженого автомобіля до стояночного майданчика у розмірі 800 грн та належне зберігання автомобіля у розмірі 4 010 грн; відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3, як власник та володілець транспортного засобу, відповідає за його експлуатацію. Отже, дозволяючи ОСОБА_2 керувати належним йому автомобілем, ОСОБА_3 здійснював діяльність, пов`язану з експлуатацією джерела підвищеної небезпеки та надав допуск до керування особи, яка завідомо перебувала у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода та завдано потерпілому ОСОБА_1 шкоди.

Апеляційний суд вважав, що відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, завдану ним під час керування цим транспортним засобом, настає на загальних підставах, відповідно до положень частини 3 статті 1187 ЦК України, оскільки він керував автомобілем неправомірно, в порушення підпункту "а" пункту 2.9 ПДР, та в розумінні частини 2 статті 1187 ЦК України, не може вважатися, що володів автомобілем на відповідній правовій підставі.

На підставі статті 1190 ЦК України суд вважав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 несуть солідарну відповідальність перед потерпілим за завдану йому шкоду.

Апеляційний суд зазначив, що відповідачі діяли сумісно, ОСОБА_3 передав управління автомобілем ОСОБА_2 завідомо знаючи, що останній знаходився в стані сп`яніння, так як сумісно, до початку керування транспортним засобом, вживали спиртні напої та діяли з єдиним наміром, отже, повинні нести солідарну відповідальність за заподіяну позивачу шкоду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначив, що враховуючи характер протиправних діянь відповідачів, їх негативні наслідки для життя та здоров`я позивача ОСОБА_1, які настали внаслідок ДТП у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до втрати ним працездатності, отримання ІІ групи інвалідності, втрати можливості працювати та отримувати гідну заробітну плату, утримувати свою сім`ю, вести активний спосіб життя, зміни його звичайного укладу і способу життя, тривалість його моральних страждань, доцільним є стягнення на його користь солідарно з відповідачів у відшкодування моральної шкоди 200 000 грн, що буде відповідати принципам розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та його представник - адвокат Богославець М. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Донецького апеляційного суду від 29 липня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 червня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про наявність підстав для притягнення ОСОБА_3 до цивільно-правової відповідальності є неправильними. Вважає, що виключно ОСОБА_2 є відповідальною за ДТП та її наслідки особою, оскільки саме він був володільцем джерела підвищенної небезпеки і безпосереднім заподіювачем шкоди на момент ДТП.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявники вказують неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Посилається на те, що про дату, час та місце розгляду справи сторони були належно повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та трекінг відправлень сайту "Укрпошта" (том 2, а. с. 7, 12, 13).

Вважає, що неявка відповідача або його представника у судове засідання до апеляційного суду без повідомлення причин неявки є зловживанням процесуальними правами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 липня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки з відбуванням покарання в установі закритого типу, за те, що він 15 жовтня 2016 року о 18 годині 15 хвилин у нічний час доби умисно в порушення вимог пункту 2.9 "а" ПДР України перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним легковим автомобілем Toyota Lexus, номерний знак НОМЕР_1, здійснюючи рух по проїжджій частині проспекту Перемоги з боку вулиці Панфілова в напрямку проспекту Свободи в Лівобережному районі міста Маріуполя, рухаючись зі швидкістю понад 100 км/год, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, внаслідок чого передньою частиною керованого ним автомобіля здійснив наїзд на задню частину автомобіля Chevrolet Lacetti, яким керував позивач ОСОБА_1 .

З матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_2, за яким його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, встановлено, що на момент скоєння ДТП власником автомобіля Toyota Lexus, номерний знак НОМЕР_1, був ОСОБА_3, однак, керував ним ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, яким чином опинився за кермом автомобіля він не пам`ятає.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 судом було досліджено копії протоколів допиту відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якості свідків за вказаним кримінальним провадженням. При дослідженні таких суд встановив, що ОСОБА_2 пояснював, що 15 жовтня 2015 року вони з ОСОБА_3 вживали спиртні напої. В цей же день він керуючи автомобілем, який належить останньому, вчинив ДТП з участю автомобіля позивача. ОСОБА_3 йому неодноразово дозволяв керувати належним йому автомобілем в тверезому стані і маючи при собі документи, однак, чи надавав такий дозвіл саме в той день він не пам`ятає. Як вони опинилися в автомобілі він також не пам`ятає. ДТП було скоєне саме через перебування ним в стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_3 пояснював, що 15 жовтня 2015 року вони з ОСОБА_2 вживали спиртні напої. В цей же день останній, керуючи належним йому автомобілем, вчинив ДТП з участю автомобіля позивача. В момент ДТП він знаходився на передньому пасажирському сидінні автомобіля і спав, однак, при яких обставинах він заснув не пам`ятає. За яких обставин ОСОБА_2 сів за кермо його автомобіля він також не пам`ятає, не знає. Він неодноразово дозволяв ОСОБА_2 керувати належним йому автомобілем в тверезому стані і маючи при собі документи, однак, чи надавав такий дозвіл саме в той день він не пам`ятає. ДТП було скоєне саме через перебування ОСОБА_2 в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до висновку № 394 від 22 грудня 2016 року про оцінку вартості матеріальної шкоди, заподіяної власнику колісного транспортного засобу вартість матеріальної шкоди, заподіяної власнику пошкодженням автомобіля Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_2 станом на момент ДТП - 15 жовтня 2016 року складала 164 950,57 грн.

Розмір витрат на евакуацію пошкодженого автомобіля Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_2, належного позивачу ОСОБА_1 до стояночного майданчика та його належне збереження становить 800 грн та 4 010 грн, відповідно.

У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями позивач ОСОБА_1 проходив лікування, після ДТП він став особою з інвалідністю та йому присвоєно ІІ групу інвалідності.

15 жовтня 2016 року одразу після ДТП позивач був госпіталізований до лікарні з діагнозом: закрита черепно мозкова травма, струс головного мозку, забита рана потиличної області, компресійно-осколкові переломи тіл, лінійні переломи тіл без зміщення, переломи поперечних відростків зі зміщенням, забій, розтягнення зв`язкового апарату шийного відділу хребта, та проходив лікування до 04 листопада 2016 року.

В період з 06 листопада до 17 листопада 2017 року, з 20 листопада до 01 грудня 2017 року та з 25 квітня до 06 травня 2019 року проходив лікування в стаціонарі, що підтверджується виписками з медичної картки стаціонарного хворого.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 та його представника - адвоката Богославця М. М. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт З частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Щодо позовних вимог про відшкодування майнової шкоди

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частини перша - друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що "зобов`язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою".

Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини".

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Скасовуючи рішення районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення статті 1190 ЦК України та вважав, що ОСОБА_3, як власник автомобіля, який надав згоду ОСОБА_2 на керування належним йому транспортним засобом, відповідно до положень частини другої статті 1187 ЦК України повинен нести цивільну відповідальність за заподіяну позивачу ОСОБА_1 шкоду.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується та вважає, що апеляційний суд надав неправильну оцінку діям ОСОБА_3 та обставинам, які передували вчиненню ДТП.

Статтею 1190 ЦК України визначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Положення статті 1190 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки відповідальність за шкоду, завдану ДТП, несе водій транспортного засобу - джерела підвищеної небезпеки (автомобіля Toyota Lexus, номерний знак НОМЕР_1 ), який в момент ДТП керував зазначеним автомобілем.

Встановлено, що в момент вчинення ДТП 15 жовтня 2016 року водієм автомобіля Toyota Lexus, номерний знак НОМЕР_1, був саме ОСОБА_2, який в момент ДТП на відповідній правовій підставі володів транспортним засобом.

Зазначена обставина підтверджена також вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 липня 2018 року.

Перебування в автомобілі в момент вчинення ДТП власника транспортного засобу - ОСОБА_3 не є безумовною підставою для притягнення його до цивільної відповідальності за завдання шкоди, спричиненої належним йому джерелом підвищеної небезпеки.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" судам роз`яснено, що допуском до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп`яніння або не має права ним керувати, визнають усні чи письмові згоду, розпорядження, вказівку особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна розглядати також мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма під час руху, невідсторонення водія від керування тощо.

Посилання суду апеляційної інстанції на зазначену постанову Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 та, як наслідок, притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за шкоду, завдану ДТП, є неправильним, оскільки шкода позивачеві завдана виключно діями водія ОСОБА_2 .

При цьому не встановлено прямого причинного зв`язку між діями ОСОБА_3, який перебував у транспортному засобі в момент вчинення ДТП, та шкодою, яка настала в результаті ДТП.

Під час перегляду справи у касаційному порядку Верховним Судом не встановлено, що ОСОБА_3 здійснював діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки обставини передання права керування автомобілем ОСОБА_2 в день ДТП є невстановленими.

Відтак, зі сторони ОСОБА_3 відсутні будь-які протиправні, винні щодо позивача дії, внаслідок яких позивачу було завдано шкоди.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині наявності підстав для стягнення з ОСОБА_2, який в момент вчинення ДТП перебував за кермом, шкоди та його діям, які спричинили зазначене ДТП.

Зокрема, суди правильно врахували вирок Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 липня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

З огляду на зазначене правильними є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та обґрунтованості позову щодо позовних вимог до ОСОБА_2 .

При цьому судом правильно визначено розмір відшкодування матеріальної шкоди, виходячи з висновку № 394 від 22 грудня 2016 року про оцінку вартості матеріальної шкоди, заподіяної власнику колісного транспортного засобу на суму 164 950,57 грн і розмір витрат на евакуацію пошкодженого автомобіля та його належне збереження у розмірі 800 грн і 4 010 грн, відповідно.

Отже, оскільки підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1190 ЦК України немає, лише ОСОБА_2 несе відповідальність перед ОСОБА_1 за завдану матеріальну шкоду у зазначеному розмірі.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз`яснень, наданих у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Встановивши наявність підстав для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за шкоду, завдану ДТП, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Вважаючи, що відповідачі несуть солідарну відповідальність перед позивачем, апеляційний суд вважав, що вартість моральної шкоди, яка підлягає стягненню становить 200 000 грн. При цьому апеляційним судом було лише перераховано обставини, які впливають на визначення розміру моральної шкоди та не було зазначено, які з цих обставин не врахував суд першої інстанції, які норми процесуального права при встановленні цих обставин і дослідженні доказів порушив районний суд.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди та вважає, що, виходячи з принципу розумності та справедливості, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути 100 000 грн моральної шкоди, оскільки такі висновки районного суду є належно обґрунтованими та відповідають обставинам справи.

Зокрема, судом правильно враховано надані позивачем докази, які підтверджують отримання ним ушкодження здоров`я, що в результаті стало причиною для визнання його особою з інвалідністю ІІ групи.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів відхиляє з огляду на наявність у матеріалах справи доказів про належне повідомлення ОСОБА_3 про судовий розгляд справи в суді апеляційної інстанції (том 2, а. с. 1, 12). При цьому документів, які б свідчили про неможливість ОСОБА_3 з`явитися на судовий розгляд, чи бажання відкласти судове засідання з поважних причин матеріали справи не містять.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо ОСОБА_2 та відсутність підстав для притягнення до цивільної відповідальності ОСОБА_3, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке є правильним по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

................

Перейти до повного тексту