Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 462/5804/17
провадження № 61-4887св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом), Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Юридичний департамент Львівської міської ради, Комунальна установа "Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду", державний реєстратор Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик Мар`яна Геннадіївна,
третя особа - Львівське комунальне підприємство "Сяйво",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Ганича Івана Миколайовича на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року у складі судді Галайко Н. М., постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Залізничної РА ЛМР), Юридичного департаменту Львівської міської ради, Комунальної установи "Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду", державного реєстратора Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик М. Г., третя особа - Львівське комунальне підприємство "Сяйво" (далі - ЛКП "Сяйво"), про визнання правочинів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що позивачі та відповідач ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі рішення спільного засідання адміністрації та профкому Моторвагонного депо Львів від 03 серпня 2006 року (протокол № 7) їхній сім`ї у складі 4-х осіб без зняття з квартирної черги було надано 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою керівництва залізниці та президії Дорпрофсожу від 21 травня 2008 року № П-18/8 за ними був закріплений вказаний двокімнатний житловий блок № НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_1 .
З того часу вони постійно проживають у вказаному житловому блоці № 2 та оплачують за усі комунальні послуги. Шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був розірваний на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 грудня 2006 року.
Згідно з наказом Департаменту житлового господарства Львівської міської ради № 33 від 11 лютого 2014 року будинок АДРЕСА_1 був переданий у власність територіальної громади м. Львова, на баланс Львівського комунального підприємства "Сяйво" від відокремленого підрозділу "Будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1" Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця".
29 листопада 2017 року, відповідач ОСОБА_4 звернувся до позивачів із проханням звільнити спільне житлове приміщення у гуртожитку за вказаною вище адресою, посилаючись на те, що лише він є власником цієї квартири і хоче її продати.
Як стало відомо пізніше позивачам, внаслідок незаконних дій та на підставі підроблених документів ОСОБА_4 раніше звертався до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради з заявою про укладення з ним договору найму на житлове приміщення вказуючи, що лише він один зареєстрований у зазначеній квартирі у гуртожитку на АДРЕСА_1, навмисно не вказавши про те, що і вся його сім`я (колишня дружина та діти) також проживає там.
На підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 19 липня 2017 року № 390 відповідач був визнаний основним наймачем та з ним одним був укладений договір найму на жилий блок № НОМЕР_1 і зобов`язано ЛКП "Сяйво" внести зміни у відповідну документацію. Після цього ОСОБА_4 звернувся до органу приватизації та на підставі наказу юридичного департаменту Львівської міської ради від 20 жовтня 2017 року № 289-Ж-З отримав свідоцтво про право власності на спірне житлове приміщення від 20 жовтня 2017 року, а 30 жовтня 2017 року право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру (жилий блок) зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивачі зазначають, оскільки вказаними незаконними діями ОСОБА_4 порушив майнові та житлові права позивачів, позбавивши їх єдиного житла у м. Львові, вони вимушені звернутися з цим позовом до суду.
Враховуючи викладене, уточнивши вимоги, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили визнати недійсним укладений з ОСОБА_4 договір найму на жилий блок № НОМЕР_1 у гуртожитку на АДРЕСА_1 та скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 390 від 19 липня 2017 року; визнати недійсним наказ юридичного департаменту Львівської міської ради від 20 жовтня 2017 року № 389-Ж-З та скасувати свідоцтво про право власності на житловий блок 2 на АДРЕСА_1 від 20 жовтня 2017 року; скасувати рішення державного реєстратора Бацик М. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності ОСОБА_4 на житловий блок на АДРЕСА_1 та зобов`язати внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер: 37921368 від 03.11.2017р.) про скасування державної реєстрації права на нерухоме майно.
У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням та втратили право на приватизацію житла.
Зустрічний позов ОСОБА_4 мотивовано тим, що відповідачка ОСОБА_1 не проживає у жилому блоці АДРЕСА_3 з часу винесення судом рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 грудня 2006 року про розірвання шлюбу. Вказана особа з того часу проживає на АДРЕСА_4 .
Разом із тим, ОСОБА_2 з часу свого одруження - з 29 серпня 2009 року - проживає зі своєю дружиною на АДРЕСА_5 .
Зазначає, що відповідачка ОСОБА_3 з 2014 року, перебуваючи у цивільному шлюбі, проживає на АДРЕСА_6 .
Таким чином, оскільки відповідачі вибули на постійне проживання в інше жиле приміщення, вважає, що на підставі частини другої статті 107 ЖК Української РСР вони втратили право користування жилим приміщенням - житловим блоком АДРЕСА_3 з дня вибуття.
На підставі вказаного ОСОБА_4 просив визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - житловим блоком АДРЕСА_3 та визнати їх такими, що не мають права на приватизацію цього житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року первісні позовні вимоги задоволено частково.
Визнано недійсним договір найму на жилий блок № НОМЕР_1 у гуртожитку на АДРЕСА_1 та скасовано розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 390 від 19 липня 2017 року.
Визнано недійсним наказ юридичного департаменту Львівської міської ради від 20 жовтня 2017 року № 289-Ж-З та скасовано свідоцтво про право власності на жилий блок 2 на АДРЕСА_1 від 20 жовтня 2017 року.
Скасовано рішення державного реєстратора Бацик М. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності ОСОБА_4 на жилий блок 2 на АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, тим, що приватизація спірного житлового приміщення проведена з порушенням приписів Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" та інших нормативних актів,.
Суд зазначив, що оскільки, відповідачем ОСОБА_4 при поданні документів на приватизації жилого блоку введено в оману орган, який здійснює приватизацію, щодо кількості осіб, які проживають у цьому житловому приміщенні, наявні правові підстави для скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 390 від 19 липня 2017 року, а також наказу юридичного департаменту Львівської міської ради від 20 жовтня 2017 року № 289-Ж-З, свідоцтва про право власності на жилий блок 2 на АДРЕСА_1 від 20 жовтня 2017 року, рішення державного реєстратора Бацик М. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності ОСОБА_4 на жилий блок 2 на АДРЕСА_1 .
При цьому, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 також мали право здійснювати приватизацію спірного житлового приміщення, а підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням - житловим блоком АДРЕСА_3 відсутні.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Ганича І. М. просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечила проти доводів касаційної скарги ОСОБА_4, просила залишити її без задоволення. А оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
24 червня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі рішення спільного засідання адміністрації та профкому Моторвагонного депо Львів від 03 серпня 2006 року (протокол № 7) ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, як сім`ї у складі 4-х осіб, без зняття з квартирної черги було надано 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою керівництва залізниці та президії Дорпрофсожу від 21 травня 2008 року № П-18/8 за зазначеними особами закріплений вказаний двокімнатний житловий блок АДРЕСА_3 .
Розпорядженням Залізничної РА ЛМР № 390 від 19 липня 2017 року ОСОБА_4 за його заявою визнано основним наймачем та укладено з ним договір найму на жилий блок АДРЕСА_3 .
13 вересня 2017 року від ОСОБА_4 до органу приватизації надійшла заява про оформлення передачі йому у власність квартири в порядку приватизації. У графі, яка передбачає розподіл долі власності, ніхто не зазначений. Сама заява підписана виключно відповідачем ОСОБА_4 .
Відповідно до поданої бюро приватизації довідки ЛКП "СЯЙВО" про склад сім`ї громадянина, які мають право на приватизацію житла, інші члени сім`ї ОСОБА_4 не зазначені.
Наказом юридичного департаменту ЛМР № 289-Ж-3 від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_4 передано у власність в порядку приватизації жилий блок № 2 у будинку АДРЕСА_1 .
20 жовтня 2017 року ОСОБА_4 видано свідоцтво на право власності на жилий блок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 45,3 кв. м.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.