Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 521/14121/16-ц
провадження № 61-1071св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2019 року у складі судді Михайлюка О. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня
2020 рокуу складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 самовільно, без відповідних дозвільних документів здійснила самочинне будівництво нового житлового будинку площею 120 кв.м., тобто зайняла земельну ділянку територіальної громади міста Одеси.
Також позивач зазначив, що житловий будинок збудовано поблизу земельної ділянки, на якій розташована належна ОСОБА_1 1/2 частина домоволодіння по АДРЕСА_1, проте будівництво здійснено на окремій земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси.
На підставі викладеного, позивач просив зобов`язати відповідача власними силами і за свій рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку загальною площею 120,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1 власними силами і за свій рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку загальною площею 120,0 кв.м., розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради 1 378,00 грн в рахунок сплаченого судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що проведене будівництво житлового будинку здійснено відповідачем без затвердження в установленому законом порядку проектної та відповідної дозвільної документації на будівництво, об`єкт не введений в експлуатацію, тому таке будівництво вважається самочинним та тягне за собою відповідальність за законом.
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2019 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
19 січня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позивачем не доведено здійснення відповідачем самочинного будівництва.
Доводи інших учасників справи
26 лютого 2021 року Одеська міська рада подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
04 березня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Малиновського районного суду м. Одеси.
06 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Предметом спору є самовільно зайнята земельна ділянка територіальної громади міста Одеси, на якій збудовано новий житловий будинок загальною площею 120 кв.м.
Вказаний житловий будинок збудовано поблизу земельної ділянки, на якій розташована належна ОСОБА_1 1/2 частина домоволодіння по
АДРЕСА_1, але будівництво здійснено на окремій земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси.
Власниками домоволодіння по АДРЕСА_1 в рівних частках є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 набула у власність 1/2 частину домоволодіння по
АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону від 11 вересня 1992 року, після смерті чоловіка ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 набула у власність 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону від 20 січня
1995 року, після смерті матері ОСОБА_4 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 червня 2015 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю. ОСОБА_2 усунено перешкоди у користуванні домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за свій рахунок знести самочинно збудований будинок загальною площею
120 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаним рішенням суду задоволено також позов Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання особи знести самочинно збудований будинок. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, про визнання права власності на 1/2 частину споруд, розташованих на земельній ділянці та визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено у повному обсязі.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 червня 2015 року в частині задоволених вимог ОСОБА_2 та Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради та ухвалене у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року відхилено касаційну скаргу Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, рішення апеляційного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року залишено без змін.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину є співвласниками в рівних частках (кожній з них по 1/2 частині) житлового будинку з надвірними господарськими будівлями за адресою:
АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 923 кв.м.
Крім того, вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 за вказаною адресою самовільно, без відповідних дозвільних документів здійснила самочинне будівництво житлового будинку площею 120 кв.м.
Актом начальника відділу за самочинним будівництвом Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 08 квітня 2010 року встановлено, що ОСОБА_1 без отримання відповідних документів на проведення будівельних робіт здійснено самочинне будівництво житлового будинку по
АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 25 грудня 2015 року № 01-11/4907, генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, суспільних і приватних інтересів. Генеральним планом міста Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VI, передбачено значне розширення
вул. Пестеля під магістраль Південь - Північ II.
Згідно листа департаменту комунальної власності Одеської міської ради від
06 грудня 2016 року № 0119/2510/2-09-04 за результатами обстеження новозбудованого домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 побудувала будинок, загальною площею 120 кв.м. за межами першовідведення, в зв`язку з чим ОСОБА_1 самовільно використовує земельну ділянку орієнтовною площею 100 кв.м., яка належить територіальній громаді міста Одеси.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 березня 2017 року № 83518740 по
АДРЕСА_1 нерухомості не зареєстровано, тому земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Щодо юрисдикції спору
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі
№ 520/9253/17 (провадження № 14-312цс19) за позовом Одеської міської ради до фізичної особи про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення самочинно реконструйованої квартири у відповідність до технічної документації, у якій було встановлено подібні правовідносини, висловила такі правові висновки щодо юрисдикції суду.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цьому приписі термін "суб`єкт владних повноважень" згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції).
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України (частина перша, пункт 5 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). Близький за змістом припис закріплений у пункті 5 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи, термін "публічно-" означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін "владні управлінські функції", закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.
З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі
№ 914/2006/17).
Частина перша статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у редакції, чинній на час подання позову, передбачала, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно із частиною третьою статті 375 ЦК України право на забудову власник реалізує за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у редакції, чинній на час подання позову).
Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позивач у позові зазначав, що самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, слід звільнити. Позов обґрунтував порушенням вимог статей 319, 375, 376 ЦК України, статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у редакції, чинній на час звернення до суду.
Отже, позов про знесення самочинного будівництва позивач аргументував не реалізацією передбачених законами України повноважень суб`єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, а необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку, що підтверджує приватноправовий характер спірних правовідносин.
Здійснення означеного державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що підтверджує владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. Натомість Одеська міська рада в межах наданих їй законами повноважень відповідного контролю не здійснювала, рішень, обов`язкових для виконання, не приймала, приписів про усунення порушень не видавала, а спір, який є предметом цього судового розгляду, пов`язаний із вирішенням питання щодо речового права (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня
2019 року у справі № 639/6261/13-ц, від 07 серпня 2019 року у справі
№ 523/11508/18).
З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 квітня
2020 року у справі № 522/15574/15-ц (провадження № 61-2467св20).