Постанова
Іменем України
13 січня 2022 року
м. Київ
справа № 715/1796/19
провадження № 61-6666св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2020 року в складі судді Григорчака Ю. П. та на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2021 року в складі колегії суддів Кулянди М. І., Одинака О. О., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 і просила:
визнати незавершене будівництво спірного будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
визнати її співзабудовником незавершеного будівництва двоповерхового житлового будинку та визнати за нею право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1 .
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів, які використані на будівництво самочинних споруд, що розташовані в АДРЕСА_1 ;
в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
скасовано арешт, накладений ухвалою Глибоцького районного суду від 27 листопада 2019 року на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 7321082700:01:003:0584, розташовану в с. Коровія Глибоцького району Чернівецької області;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені нею у зв`язку зі сплатою судового збору та проведенням судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 19 685 грн.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного суду, в частині стягнення з нього на користь позивача судових витрат та постановити в цій частині нове рішення про їх перерозподіл. При цьому посилається на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга в уточненій редакції мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, неправильно визначив розмір судового збору, який підлягає стягненню. Вказує, що суд задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 частково, безпідставно стягнув з відповідача 100 % судового збору, оскільки відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року в справі № 638/7748/18.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині вирішення питання розподілу судових витрат, в іншій частині не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України "Про судовий збір".
У статті 1 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 вказаного Закону).
Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (9605 грн).
Прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із проведенням експертизи (пункт 2 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Згідно частин першої, шостої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки вимоги майнового характеру про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів задоволені судом на 100% (загальна вартість яких складає 1 884 880,77 грн/2 = 942 440,38 грн*1% = 9 424,40 грн), суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за подання позовної заяви у повному обсязі. Суд обґрунтовано стягнув з відповідача документально підтверджені витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи, оскільки експерт підтвердив обставини, на які позивач посилалася як на підставу для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права (стаття 141 ЦПК України) щодо стягнення 100 % судового збору за розгляд справи судом першої інстанції є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення заявником цієї правової норми.
Твердження заявника про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року в справі № 638/7748/18 є безпідставним, оскільки висновки суду вказаним висновкам Верховного Суду не суперечать.