Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 520/13586/18
провадження № 61-13247св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: державний реєстратор прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Тулба Ольга Олександрівна, державний реєстратор прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Антоненко Оксана Сергіївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Савченко Світлана Володимирівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Чужовська Наталія Юріївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2019 року в складі судді: Огренич І. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2021 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: державний реєстратор прав на нерухоме майно КП "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Тулба О. О., державний реєстратор прав на нерухоме майно КП "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Антоненко О. С., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Савченко С. В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Чужовська Н. Ю., про визнання майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та рішень про державну реєстрацію прав та обов`язків, визнання права власності в порядку спадкування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_6 . 14 липня 2017 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті батька на автомобіль "Тойота", однак свідоцтво про право власності на інше спадкове майно, а саме - спірні приміщення, за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення об`єкту житлової нерухомості, за адресою: буд. АДРЕСА_2, земельну ділянку на території Вербської сільської ради Крижопольського району Вініцької області, дачний будинок та земельну ділянку, які розташовані, за адресою: АДРЕСА_3, позивачка не отримала, у зв`язку із від`їздом на навчання за кордоном.
Під час продовження оформлення спадкових документів ОСОБА_1 дізналася, що власником вищевказаних приміщень є зовсім незнайомі для неї люди, а саме - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, також з`ясувала, що приміщення у АДРЕСА_1, що відносилося до спадкового майна було передане у власність ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог № 1696 від 28 липня 2016 року та іпотечного договору № 1693 від 28 липня 2016 року, що були укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
07 квітня 2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу на Ѕ нежитлових приміщень № 501 по АДРЕСА_4, серія та номер 325. У зв`язку з тим, що позивач є спадкоємицею першої черги за законом, нерухоме майно: нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, приміщення АДРЕСА_5 та нежитлове приміщення об`єкту житлової нерухомості за адресою: буд. АДРЕСА_2 увійшло до спадщини, тобто ОСОБА_1 була фактичним власником спірного приміщення, і оскільки прийняла спадщину та не давала згоди на укладення будь-яких договорів щодо вказаної нерухомості, всі дії та договори, що були здійсненні з перереєстрацією приміщення в АДРЕСА_1 були незаконними та підлягають скасуванню.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати нежитлове приміщення 501 в АДРЕСА_4, зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Пачевою M. B., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 17 жовтня 2012 року за реєстровим № 1138, дачний будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, зареєстровані за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на дачний будинок, виданого виконавчим комітетом Іллічівської міської ради 04 вересня 2006 року на підставі рішення виконкому Іллічівської міської Ради від 17 серпня 2006 року за № 922 та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 671704, виданого 24 жовтня 2007 року відділом земельних ресурсів у місті Іллічівську Одеської області, які були видані на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 13 грудня 2004 року спільною сумісною власності подружжя, набутого у шлюбі з ОСОБА_6, укладеним 23 січня 1988 року, відділом ЗАГС виконкому Київської районної ради народних депутатів Одеської області, актовий запис № 104, та визнати частки ОСОБА_2 і ОСОБА_6 рівними, тобто по Ѕ;
визнати недійсними договір про задоволення вимог № 1696 від 28 липня 2016 року та іпотечний договір № 1693 від 28 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., застосувавши до нього правові наслідки недійсності правочину;
визнати недійсним рішення № 34180251 від 07 березня 2017 року державного реєстратора прав на нерухоме майно КП "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Антоненко О. С. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нежилі приміщення першого поверху, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які в цілому складаються з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 88,9 кв. м, що вчинено на підставі договору про задоволення вимог № 1696 від 28 липня 2016 року та іпотечного договору № 1693 від 28 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07 квітня 2017 року № 325 про продаж Ѕ нежитлових приміщень № 501, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко C. В., застосувавши до нього правові наслідки недійсності правочину, рішення про державну реєстрацію прав та обов`язків № 34704686 від 10 квітня 2017 року, винесеного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В.;
визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування після батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 нежитлового приміщення АДРЕСА_6, та на 1/4 дачного будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не надавала, у судовому засіданні збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 визнала та просила задовольнити їх в повному обсязі. Згідно пояснень ОСОБА_2 документи на дачний будинок знаходяться у неї та оригінали документів позивачка нотаріусу не надавала. При визнанні позову ОСОБА_2 не вказала які перешкоди у неї були надати до нотаріуса оригінали правовстановлюючих документів на дачний будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та оформити спадщину у нотаріальному порядку;
приміщення у АДРЕСА_4 не увійшло до спадкової маси майна після ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також не здійснювався виділ частки на ім`я мого померлого спадкоємцями. Тому права позивачки не порушені, оскільки вона була обізнана про зазначені обставини, особисто склала заяву щодо відсутності претензій на вказане майно;
суд врахував пояснення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Чужовської Н. Ю. про те, що ОСОБА_1 було достовірно відомі факт відсутності спільної часткової власності на спірне майно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та факт особистої приватної власності на спірне майно за ОСОБА_2 станом на 14 травня 2015 року;
суд погодився із позивачем, що вона є спадкоємцем першої черги після ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас, спірне майно, а саме - нежилі приміщення № 501 за адресою: АДРЕСА_4 не увійшло до спадкової маси майна після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 за погодженням з позивачкою, являючись титульним володільцем вказаного житлового приміщення виділ частки на ім`я померлого спадкодавця не здійснювала;
суд враховував фактичні обставини щодо відсутності спору між позивачем та ОСОБА_2 стосовно спадкування дачного будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, а також відсутності перешкод у спадкоємців оформити спадщину шляхом надання до нотаріуса оригіналів правовстановлюючих документів;
суд першої інстанції погодився із доводами відповідача про те, що 14 травня 2015 року позивачу було достовірно відомо, що її мати ОСОБА_2 передає в іпотеку спірні приміщення, вважає спірні приміщення її ( ОСОБА_2 ) особистою власністю, а сама ОСОБА_1 не претендує на виділ частки (1/2) з майна нежилі приміщення 1 поверху, за адресою: АДРЕСА_1 ), і позов подано у вересні 2018 року після спливу позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ј частину будинку та земельної ділянки за адресою в АДРЕСА_7, в порядку спадкування скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано будинок АДРЕСА_3, загальною площею 193,70 кв. м, житловою площею 118,10 кв. м, що в цілому складається з триповерхового дачного будинку "А" з підвалом, прибудовами "а1", "а2", навісом "а3", земельну ділянку кадастровий номер 5110800000:03:001:0124, № 2А, ряд 7, АДРЕСА_8, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6, частка в яких ОСОБА_6 складає Ѕ частину майна.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину будинку АДРЕСА_3, загальною площею 193,70 кв. м, житловою площею 118,10 кв. м, що в цілому складається з триповерхового дачного будинку "А" з підвалом, прибудовами "а1", "а2", навісом "а3", на ј частину земельної ділянки кадастровий номер 5110800000:03:001:0124, №2А, ряд 7, АДРЕСА_8, в порядку спадкування.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання майна - нежитлових приміщень АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі - продажу, рішень про державну реєстрацію прав та обов`язків, визнання права власності в порядку спадкування змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови, в іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
ОСОБА_1 своєчасно прийняла спадщину після смерті батька, має право на спадкування частини майна, що належала йому на праві власності, проте майном у вигляді Ѕ нежилих приміщень першого поверху, за адресою: АДРЕСА_1, які були набуті у спільну сумісну власність подружжя, розпорядилася ОСОБА_2, яка вступаючи у позикові відносини, гарантувала кредиторам відсутність претензій будь-яких осіб щодо зазначеного майна;
заяву ОСОБА_1 не можна вважати відмовою від прийняття спадщини в розумінні заяви, яка може бути подана спадкоємцем протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини, однак, про порушення своїх прав ОСОБА_1 мала дізнатися 14 травня 2015 року, коли, звертаючись до нотаріуса з заявою про посвідчення справжності підпису під заявою, підтвердила факт відсутності претензій на майно у вигляді Ѕ частки з майна - нежитлових приміщень 1 поверху, за адресою: АДРЕСА_1, оскільки не могла не усвідомлювати, що ОСОБА_2, отримавши таку заяву, могла розпорядитися спірними нежитловими приміщеннями. Пояснення ОСОБА_1 про те, що цією заявою вона повідомляла лише про те, що не претендувала на виділ в натурі частки майна, при виниклих фактичних обставинах колегія суддів відхилила, адже до отримання свідоцтва про право на спадщину виділ в натурі майна неможливий, тому заява подібного змісту саме на адресу нотаріуса не породжує правових наслідків та позбавлена правового змісту. Крім того, за часом посвідчення - 14 травня 2015 року заява ОСОБА_1 повністю збігається із часом укладання ОСОБА_2 іпотечного договору з ОСОБА_7 14 травня 2015 року, яка, передаючи нежитлові приміщення в іпотеку, гарантувала в пункті 4.1 договору, що права третіх осіб на предмет іпотеки відсутні;
відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Створення умов для укладання договорів позики та іпотеки під гарантії відсутності претензій на майно третіх осіб з метою уникнення в подальшому від можливості кредитора задовольнити вимоги, не можна вважати добросовісною поведінкою, тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Тому у задоволенні вимог ОСОБА_1 слід відмовити в зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки позов до суду поданий 28 вересня 2018 року;
оскільки суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову в частині цих вимог, проте помилково вважав, що майно у вигляді Ѕ частини нежитлових приміщень не є спадковою масою, то рішення суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови;
помилковий є висновок суду першої інстанції суду про відмову у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на ј частину дачного будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Вказуючи про відсутність спору між сторонами у цій частині суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2, будучи титульним власником цього майна, не надала нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів, що є перешкодою для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом. Незалежно від мотивів ненадання оригіналів документів ця обставина є перешкодою для вирішення питання у позасудовому порядку. Тому рішення суду в частині вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на ј частину дачного будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, підлягають задоволенню шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 частка якого в спільному майні, придбаному під час перебування в шлюбі, складала Ѕ його частину
Аргументи учасників справи
ОСОБА_1 05 серпня 2021 року засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_8, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, в якій просить:
скасувати оскаржені рішення у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання майна нежитлових приміщень АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, рішень про державну реєстрацію прав та обов`язків, визнання права власності в порядку спадкування та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про визнання майна нежитлових приміщень АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі - продажу, рішень про державну реєстрацію прав та обов`язків, визнання права власності в порядку спадкування задовольнити;
провести розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 261 ЦК України. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність. Суди належним чином не з`ясували зміст позовних вимог у тому числі на підставі статті 392 ЦК України, не дослідили перебіг давності окремо за кожною звернутою до відповідачів позовною вимогою;
права позивача порушені укладенням договору іпотеки та договору про задоволення вимог кредитора, які укладені у 2016 році, а не у 2015 році як помилково зазначив апеляційний суд, тому позовна давність спливає в 2019 році. При цьому позивач не була стороною цих договорів, а дізналась про їх укладення у 2018 році;
позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Суди встановили, що позивач дізналась про укладення договорів іпотеки від нотаріуса, коли її було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину, а саме - у 2018 році. Суд апеляційної інстанції помилково припустив, що позивач що про порушення своїх прав мала дізнатися 14 травня 2015 року, коли, звертаючись до нотаріуса з заявою про посвідчення справжності підпису під заявою, підтвердила факт відсутності претензій на майно у вигляді Ѕ % частки з майна - нежитлових приміщень 1 поверху, за адресою: АДРЕСА_1, оскільки не могла не усвідомлювати, що ОСОБА_2, отримав таку заяву, могла розпорядитися спірними нежитловими приміщеннями. Апеляційний суд не обґрунтував свою позицію, враховуючи, що позивач заявою від 02 грудня 2013 року про прийняття спадщини виразила свій намір прийняти спадщину.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 22 червня 2021 року оскаржуються у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання майна нежитлових приміщень АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, рішень про державну реєстрацію прав та обов`язків, визнання права власності в порядку спадкування. В іншій частині рішення судів не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.