Постанова
іменем України
13 січня 2022 року
м. Київ
справа № 521/10497/20
провадження № 51-3747 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Яновської О.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Врони А.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020161470000567 від 17 травня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Богодухівка Чорнобаївського району Черкаської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 61 297 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, за наступних обставин.
Приблизно у 2014 році, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в орендне користування автомобільний гараж № НОМЕР_1 за адресою: м. Одеса, вул. Колонічна, 3, що належить йому на праві власності. Вказаний гараж ОСОБА_2 використовувала для зберігання автомобіля марки "Ford Escort", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
30 квітня 2020 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння зазначеним автомобілем "Ford Escort", що належить потерпілій ОСОБА_2, скориставшись вільним доступом до гаража, за допомогою автомобільного евакуатора вилучив автомобіль з місця паркування і розпорядився ним на власний розсуд, продавши на металобрухт. Таким чином, ОСОБА_1 здійснив умисне незаконне заволодіння транспортним засобом, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на суму 61 297 грн.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу захисника Врони А.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Врона А.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
Аргументуючи свої вимоги, захисник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, є необґрунтованими, незаконними та невмотивованими, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, що підтверджують наявність у діях засудженого умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілої. Разом з тим вказує, що вилучення та збут ОСОБА_1 автомобіля потерпілої ОСОБА_2 відбувався не з метою отримання грошової вигоди, а виключно задля звільнення приміщення приватної власності засудженого від майна потерпілої. При цьому захисник стверджує, що вищенаведений факт підтверджується показаннями самого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 .
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник Врона А.В. зауважує, що апеляційний суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження в порядку апеляційної процедури за його апеляційною скаргою, належним чином не дослідив усіх обставин справи та, як наслідок, безпідставно погодився з позицією суду першої інстанції щодо наявності в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому злочину, залишивши поза увагою доводи сторони захисту щодо необґрунтованості таких висновків місцевого суду.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Піх Ю.Г. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального законута неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 цього Кодексу.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілої ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 .
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться у: протоколі огляду місця події від 17 травня 2020 року за участю потерпілої ОСОБА_2 ; протоколі огляду місця події від 21 травня 2020 року за участю свідка ОСОБА_3 ; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 травня 2020 року за участю свідка ОСОБА_5 ; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 червня 2020 року за участю свідка ОСОБА_3 . Судом також було досліджено та враховано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3, згідно якого автомобіль марки "Ford Escort", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_2, висновок судової товарознавчої експертизи від 16 червня 2020 року № 101 ОД, яким встановлено вартість вищевказаного транспортного засобу, та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи захисника про необхідність закриття кримінального провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим у ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання доказів недопустимими.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання обвинуваченого, потерпілої, свідків, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення у зв`язку з тим, що останній не мав злочинного умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілої, а лише хотів звільнити приміщення власного гаража від автомобіля потерпілої, бо остання не сплачувала орендну плату, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Диспозицією ч. 1 ст. 289 КК України встановлено, що особа підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом.
Системне тлумачення норм кримінального закону свідчить про те, що під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі шляхом запуску двигуна, буксирування, завантаження на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування тощо. При цьому закінченим злочин, передбачений ст. 289 КК України, вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися внаслідок запуску двигуна, буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі.
Об`єктивна сторона злочину полягає у вчиненні відповідних дій, направлених на незаконне заволодіння транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні транспортним засобом), або подавляється (при застосування насильства або погрози його застосування), або фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).
Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст. 289 КК України, характеризується умислом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони вказаного злочину є мета.
Разом з тим правовий аналіз Особливої частини КК України свідчить про те, що мета незаконного заволодіння транспортним засобом законодавцем не конкретизована, а тому намір особи, яка незаконно заволоділа чужим транспортним засобом, може бути направлений на отримання грошової вигоди.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1, діючи умисно, скориставшись вільним доступом до гаража, за допомогою автомобільного евакуатора вилучив автомобіль потерпілої з місця паркування і розпорядився ним на власний розсуд, продавши на металобрухт. Тобто з об`єктивної сторони дії ОСОБА_1 були направлені на незаконне вилучення транспортного засобу потерпілої з місця паркування, без її згоди, за допомогою автомобільного евакуатора, а продаж на металобрухт є обставиною, що вказує на корисливий умисел обвинуваченого, який під час допиту в суді першої інстанції не заперечував факту продажу автомобіля потерпілої з метою отримання грошових коштів.
При цьому, відповідно до вироку, вищенаведене також підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка зазначала, що не надавала обвинуваченому згоди на вилучення її автомобіля з місця паркування, та показаннями свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_5, які надавали пояснення щодо обставин заволодіння ОСОБА_1 вказаним транспортним засобом та продажу його на металобрухт.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку, підстав, які б вказували на необ`єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження, не встановив та погодився з висновками місцевого суду щодо обґрунтованості кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 289 КК України, а саме як незаконне заволодіння транспортним засобом.
Таким чином, на переконання Суду, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно, а посилання захисника про відсутність у діях засудженого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.
За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання сторони захисту, виразилось у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та у ненаданні відповіді на доводи апеляційної скарги захисника, в ході касаційного розгляду не встановлено.
На думку колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд