Постанова
Іменем України
18 січня 2022 року
м. Київ
справа № 760/21863/16-ц
провадження № 61-15645св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Кредитна спілка профспілок Міністерства внутрішніх справ України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2020 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки профспілок Міністерства внутрішніх справ України (далі - КС ПФ МВС України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання кредитного договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, визнання договорів поруки недійсними, відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 29 січня 2010 року між ним та КС ПФ МВС України укладено кредитний договір № 3803-Д, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти в розмірі 40 000,00 грн на споживчі цілі з відсотковою ставкою 33 % річних. Того ж дня, на забезпечення виконання кредитного договору між КС ПФ МВС України та ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено договори поруки № 534 та № 535 відповідно.
Вказував, що відповідач усупереч пункту 2 частини першої, частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не надав йому, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Крім того, ОСОБА_1 не було повідомлено про умови погашення кредиту та процентів за користування ним.
Позивач вважає дії КС ПФ МВС України нечесною підприємницькою практикою відповідно до статті 9 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв`язку з чим стверджує, що укладений між сторонами договір є недійсним згідно з пунктом 6 статті 19 указаного Закону України.
Оскільки позивач на виконання кредитного договору № 3803-Д отримав у відповідача 40 000,00 грн, а повернув 42 240,00 грн, то вважав, що відповідно до статті 216 ЦК України кредитна спілка зобов`язана повернути йому 2 240,00 грн.
Зазначав, що у разі виконання поручителями зобов`язання, що виникло з кредитного договору від 29 січня 2010 року та відсутності позову про визнання недійсними договорів поруки, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримають права кредитора і зможуть пред`явити вимоги до боржника, що визначено частиною другою статті 556 ЦК України.
У зв`язку з викладеним вважав, що наявність зобов`язань у вигляді договорів поруки, що не визнані недійсними, породжує обов`язки для позивача та порушує його права.
У зв`язку з неправомірними, на думку позивача, діями КС ПФ МВС України, він просив стягнути з відповідача 200 000,00 грн моральної шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати кредитний договір від 29 січня 2010 року № 3803-Д недійсним з моменту його укладення, а також застосувати наслідки недійсності даного договору, зобов`язавши відповідача повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 240,00 грн;
- визнати недійсним договір поруки від 29 січня 2010 року № 534, укладений між КС ПФ МВС України та ОСОБА_3, та договір поруки від 29 січня 2010 року № 535, укладений між КС ПФ МВС України та ОСОБА_2 ;
- стягнути з КС ПФ МВС України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1, укладаючи кредитний договір від 29 січня 2010 року № 3803-Д, ознайомився з його істотними умовами та погодився з ними, що підтверджується його особистим підписом, при цьому останній мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, за власною анкетою-заявою на отримання кредиту від 13 листопада 2008 року № 478 отримав кредитні кошти, а отже його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Врахувавши вимоги статей 203, 215, 536, 638, 1054 ЦК України, Закону України "Про захист прав споживачів", суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного сторонами кредитного договору.
Правові підстави для задоволення вимог позивача про визнання недійсними договорів поруки відсутні, оскільки вимоги про визнання недійсним кредитного договору від 29 січня 2010 року № 3803-Д є безпідставними.
Враховуючи відсутність порушених прав позивача як споживача у зв`язку з укладенням ним з КС ПФ МВС України кредитного договору, позивачем не доведено неправомірність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між діями відповідача та завданою моральною шкодою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
25 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували порушення кредитором вимог частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення позичальника у письмовій формі про умови кредитування, яка кореспондує зі статтями 11, 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".
Суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Усупереч вимогам частини другої статті 78 ЦПК України суди встановили обставини, що мають суттєве значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, а саме: заяви-анкети від 22 грудня 2009 року № 329 та кредитного договору від 29 січня 2010 року № 3803-Д, які не були належним засобом доказування, оскільки не містили відомостей, визначених у частині другій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано із Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/21863/16-ц.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.
Фактичні обставини, встановлені судами
29 січня 2010 року між КС ПФ МВС України та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3803-Д суму 40 000,00 грн на умовах щомісячного погашення кредиту рівномірними частинами.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику кредит в сумі 40 000,00 грн на строк 36 фактичних місяців від дати надання позичальнику кредиту.
Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору плата за користування кредитом (проценти) становить 33 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту.
Виконання зобов`язань за кредитним договором було забезпечене двома окремими договорами поруки, укладеними між КС ПФ МВС України та ОСОБА_3 (№ 534) і ОСОБА_2 (№ 535), згідно з якими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язалися відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 січня 2010 року № 3803-Д.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на неможливість спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, під час розгляду іншої справи № 760/6560/13-ц за позовом КС ПФ МВС України до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, та недослідження судом зібраних у справі доказів (підпункт "б" пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Встановлено судом та не заперечується сторонами, що КС ПФ МВС України надало ОСОБА_1, як члену кредитної спілки, грошові кошти на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.
Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Даними про скупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
За змістом положень частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з анкетою-заявою від 29 січня 2010 року № 329 ОСОБА_1 просив надати йому кредит у розмірі 40 000,00 грн строком на 36 місяців та гарантував виконання своїх зобов`язань, в тому числі, як такий, що раніше мав зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором від 23 грудня 2008 року.
За змістом пункту 3.3 кредитного договору сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно з графіком розрахунків, який наведений у цьому ж пункті договору.
Відповідно до цього графіку погашення кредиту має здійснюватися щомісячно починаючи з 28 лютого 2010 року до 18 січня 2013 року. При цьому визначено окремо розмір кредиту, відсотків та додатково зазначено загальні щомісячні платежі.
З графіку погашення кредиту також вбачається, що в кінці графіка вказана сукупна вартість кредиту - 63 369,94 грн, у тому числі основна сума кредиту - 40 000,00 грн, відсотки - 23 369,94 грн. Будь-яких інших платежів умови спірного договору не містять та вони відсутні в указаному графіку.
Умовами підпункту 5.2.1. пункту 5.2 кредитного договору сторони визначили порядок дострокового повернення кредиту.
Зазначене спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що умови спірного договору не містять повної інформацію щодо сукупної вартості кредиту, щомісячних платежів за кредитом та відсотками.
Суд попередніх інстанцій, дослідивши зміст кредитного договору, обґрунтовано встановили, що зазначені в ньому істотні умови, характерні для такого виду договорів, відповідають вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Позивач при укладенні договору отримав примірник договору, з текстом якого ознайомився та свою згоду з його умовами скріпив особистим підписом. Розмір процентної ставки та строк повернення грошових коштів був зазначений у договорі і не змінювався під час його виконання сторонами.
ОСОБА_1, отримавши грошові кошти за кредитним договором, не заперечував при цьому проти окремих умов договору, що також підтверджує обставини обопільного погодження сторонами усіх умов договору.
При цьому позичальник не скористався передбаченим частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" правом на відкликання протягом 14 днів своєї згоди на укладення договору про надання кредиту.
Суди встановили та не заперечується сторонами, що позичальник частково здійснював повернення кредиту та сплату відсотків за його користування на виконання умов оспорюваного кредитного договору.
За таких умов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, встановив, що, укладаючи кредитний договір, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов, про що вказує, зокрема, підпис ОСОБА_1 у кредитному договорі. Кредитний договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору, оскільки відповідач перед укладенням кредитного договору надав позивачу у письмовому вигляді необхідну інформацію про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Доводи ОСОБА_1 про те, що при укладенні кредитного договору КС ПФ МВС України не надало повної та достовірної інформації про умови кредитування перед укладенням договору, спростовуються встановленими обставинами у справі та змістом оскаржуваного договору, у тому числі і графіком погашення заборгованості за кредитом та анкетою-заявою від 29 січня 2010 року № 329.
Крім того, суди обґрунтовано врахували ту обставину, що у 2008 році ОСОБА_1 вже мав зобов`язання перед відповідачем, внаслідок укладення кредитного договору від 23 грудня 2008 року на суму 25 000,00 грн на споживчі цілі.
Також заслуговує на увагу той факт, що у березні 2013 року КС ПФ МВС України зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2010 року.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року, позов КС ПФ МВС України задоволено. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь КС ПФ МВС України заборгованість за кредитним договором у сумі 39 829,61 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь КС ПФ МВС України заборгованість за кредитним договором у сумі 39 829,61 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/6560/13-ц (провадження № 61-19941св18) рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року у частині стягнення зі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь КС ПФ МВС України заборгованості за кредитним договором змінено, визначено суму заборгованості, яка підлягає стягненню, у розмірі 29 144,07 грн.
Під час розгляду справи № 760/6560/13-ц суди надавали правову оцінку змісту кредитних правовідносин, які виникли між КС ПФ МВС України і ОСОБА_1, та дійшли висновку про те, що позичальник неналежним чином виконував свої зобов`язання за оспорюваним кредитним договором, останній платіж за договором було здійснено ним 28 грудня 2012 року, внаслідок чого виникла заборгованість.
ОСОБА_1 не був позбавлений можливості оспорювати дійсність кредитного договору від 29 січня 2010 року під час розгляду справи № 760/6560/13-ц, чого не зробив.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання, зокрема, кредитного договору недійсним, оскільки умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника та порядку погашення кредиту.
Порушення банком положень чинного законодавства України, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів" щодо надання позичальнику повної інформації про умови кредитування, не підтверджене ОСОБА_1 належними та допустимими доказами.
Посилання ОСОБА_1 на необхідність урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20), є необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаній справі та у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, не є подібними.
Враховуючи те, що суди дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору від 29 січня 2010 року, підстави для визнання недійсними договорів поруки від 29 січня 2010 року № 334, № 335 та для стягнення з КС ПФ МВС України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди також відсутні .
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду