Постанова суду № 509/3297/19 від 12.01.2022 про визнання майнових прав на квартиру

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 509/3297/19

провадження № 61-9850св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Лоскутов Сергій Пилипович,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранит К", Обслуговуючий кооператив "Радуга-3",

представник Обслуговуючого кооперативу "Радуга-3" - адвокат Бойко Анастасія Вадимівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Радуга-3" на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2020 року у складі судді Козирського Є. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранит К" (далі -

ТОВ "Гранит К") та Обслуговуючого кооперативу "Радуга-3" (далі -

ОК "Радуга-3") про визнання майнових прав на квартиру.

Позовну заяву мотивовано тим, що 13 квітня 2007 року між нею та ТОВ "Гранит К" укладений договір № 240-8-1-4 про пайову участь у будівництві житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного договору вона сплатила грошові кошті у сумі

238 999,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 13 квітня 2007 року № 243.

Зазначала, що згідно з відповіддю слідчого Овідіопольського відділу поліції Чабан О. В. від 14 серпня 2018 року, відповідно до матеріалів кримінального провадження та проведення судової економічної експертизи встановлено, що на підставі договору від 13 квітня 2007 року № 240-8-1-4, укладеного між нею та ТОВ "Гранит К", вона сплатила до каси підприємства грошові кошти у сумі 238 999,00 грн, які були внесені на рахунки ТОВ "Гранит К" у ПАТ КБ "Інвестбанк" та АБ "Укргазбанк" протягом 2007 року.

Вважала, що вона виконала свої грошові зобов`язання за договором про пайову участь в будівництві житлового будинку, повністю сплатила вартість об`єкта будівництва, встановлену цим договором, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги на перехід права власності на об`єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об`єкт.

Вказувала, що стосовно ТОВ "Гранит К" Господарським судом Одеської області було порушено провадження у справі про банкрутство.

10 вересня 2018 року вона звернулася до господарського суду про визнання майнових прав на спірну квартиру. Проте ухвалою Господарського суду Одеської області від 10 червня 2019 року закрито провадження за її заявою від 10 вересня 2018 року про визнання майнових прав на однокімнатну квартиру загальною площею 41,15 кв. м, за будівельним номером 240, на 8 поверсі, АДРЕСА_2 .

Вказувала, що господарський суд зазначив, що вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції спорів фізичної особи з майновими вимогами до боржника, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Під час розгляду справи господарським судом встановлено, що 07 грудня

2017 року між ОК "Радуга-3" та ТОВ "Гранит К" укладений інвестиційний договір, відповідно до якого ОК "Радуга-3" визначений інвестором будівництва, який здійснює погашення заборгованості боржника перед всіма кредиторами шляхом фінансування завершення будівництва

та сприяння введенню в експлуатацію 4-х секційного 11-поверхового житлового комплексу " Адмірал", що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

У пункті 1.4 цього інвестиційного договору вказано, що об`єкт інвестування є об`єктом незавершеного будівництва.

Зазначала, що її представник надіслав на адресу ОК "Радуга-3" адвокатський запит від 15 листопада 2018 року про те, чи закріплена за нею однокімнатна квартира, загальною площею 41,15 кв. м (будівельний номер 240) на 8-му поверсі 4-ої секції житлового комплексу "Адмірал", але запит залишився без відповіді.

Надалі їй стало відомо, що 05 грудня 2019 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції Одеської області видав ТОВ "Гранит К" сертифікат серії ОД № 162193392182, яким засвідчив відповідність закінченого будівництвом об`єкта, а саме житлового комплексу " Адмірал", розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області проектній документації та готовності його до експлуатації.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на однокімнатну квартиру, загальною площею 41,15 кв. м, у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру

АДРЕСА_3, на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ "Гранит К" не виконав належним чином взятих за договором зобов`язань, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків позивачем, тому суд вважав, що наявні підстави для визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 серпня 2020 року виправлено описку в резолютивній частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2020 року

у справі № 509/3294/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Гранит К",

ОК "Радуга-3", про визнання майнових прав на нерухомість та вважав правильним номер квартири " АДРЕСА_4", замість неправильного "№ 134".

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що при виготовленні тексту рішення суду від 17 липня 2020 року суд допустив описку в резолютивній частині рішення, а саме неправильно зазначив номер квартири щодо якої визнано майнові права позивача, а саме: № 134, замість правильного -

№ 273 (будівельний номер 240).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Бойко А. В. в інтересах ОК "Радуга-3" залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2020 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем

ТОВ "Гранит К" не виконало належним чином взятих за договором зобов`язань, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків позивачем, тому є підстави для визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт.

Апеляційний суд зазначив, що за наявності чинного договору про інвестування та враховуючи, що житловий будинок введений

в експлуатацію лише в грудні 2019 року, правових підстав для застосування строків позовної давності немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду,

ОК "Радуга-3",посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що спірний договір не є договором купівлі-продажу майнових прав або права власності, як наслідок, він не надає права на визнання права власності на квартиру за позивачем.

Вказує, що після оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Гранит К", ОСОБА_1 у встановлений строк не заявляла вимоги до боржника. Вимоги не були визнані ні боржником, ні судом та не були включені до реєстру кредиторів, внаслідок чого вимоги ОСОБА_1 вважаються погашеними, а зобов`язання припиненими.

Зазначає, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 22 грудня 2009 року у справі № 1-7/158-09-3124 затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів ТОВ "Гранит К", відповідно до якого вимоги ОСОБА_1 включені не були.

У справі № 1-7/158-09-3124 затверджено зміни до плану санації

ТОВ "Гранит К" та визначено перелік осіб, які мають майнові права та яким ОК "Радуга-3" був зобов`язаний передати ці майнові права на квартири

та нежитлові приміщення. Майнові права на всі вільні комерційні площі

у житловому комплексі " Адмірал", у тому числі і на квартиру позивача, продані.

Суди не надали належної оцінки доводам ОК "Радуга-3", що номер квартири, на яку ОСОБА_1 просила визнати право власності, - АДРЕСА_5, однак будівельний номер квартири, вказаний в пункті 2.1.1 договору № 240-8-1-4 про пайову участь в будівництві житлового будинку, - АДРЕСА_6 .

Також суди не взяли до уваги, що всі пайовики будинку, які були включені до реєстру кредиторів та затверджені судом, укладали з ОК "Радуга-3" договори та здійснювали доплати з метою добудови будинку.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Лоскутова С. П., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційне провадження у справі закрити, оскільки висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначає, що доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки оцінених ними доказів у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Гранит К" укладений договір № 240-8-1-4 про пайову участь в будівництві житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 (а.с. 7-10, т. 1).

За умовами пунктів 1.2 та 2.1 укладеного договору ТОВ "Гранит К" зобов`язується після введення житлового будинку в експлуатацію передати у власність ОСОБА_1 спірну квартиру.

Пунктом 9.1 зазначеного договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе обов`язків.

На виконання договору № 240-8-1-4 про пайову участь в будівництві житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 ОСОБА_1 сплатила грошові кошті у сумі 238 999,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 13 квітня 2007 року № 243 (а.с. 11, т. 1).

Згідно з відповіддю слідчого Овідіопольського відділу поліції Чабан О. В.

від 14 серпня 2018 року, матеріалами кримінального провадження та проведеною судовою економічною експертизою встановлено, що на підставі договору від 13 квітня 2007 року № 240-8-1-4, укладеного між ТОВ

"Гранит К" та ОСОБА_1, остання сплатила до каси підприємства грошові кошти у сумі 238 999,00 грн, які були внесені на рахунки

ТОВ "Гранит К" у ПАТ КБ "Інвестбанк" та АБ "Укргазбанк" протягом

2007 року (а.с. 12, т. 1).

07 грудня 2017 року між ОК "Радуга-3" та ТОВ "Гранит К" укладений інвестиційний договір, відповідно до якого ОК "Радуга-3" визначено інвестором будівництва, який здійснює погашення заборгованості боржника перед всіма кредиторами шляхом фінансування завершення будівництва та сприяння введенню в експлуатацію 4-х секційного 11-поверхового житлового комплексу " Адмірал", що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що стосовно ТОВ "Гранит К" Господарським судом Одеської області порушено провадження у справі про банкрутство, 10 вересня

2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до господарського суду про визнання майнових прав на квартиру.

15 листопада 2018 року представник ОСОБА_1 надіслав на

адресу ОК "Радуга-3" адвокатський запит про те, чи закріплена за ОСОБА_1 однокімнатна квартира, загальною площею 41,15 кв. м, (будівельний номер 240) на 8-му поверсі 4-ої секції житлового комплексу "Адмірал". Запит залишився без відповіді.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10 червня 2019 року закрито провадження за заявою ОСОБА_1 від 10 вересня 2018 року про визнання майнових прав на однокімнатну квартиру загальною площею 41,15 кв. м, за будівельним номером

АДРЕСА_7,

(на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району)

(а.с. 14-21, т. 1).

Господарський суд зазначив, що вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи

з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції спорів фізичної особи з майновими вимогами до боржника, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

05 грудня 2019 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції Одеської області видав ТОВ "Гранит К" сертифікат серії

ОД № 162193392182, яким засвідчив відповідність закінченого будівництвом об`єкта, а саме житлового комплексу " Адмірал", розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, проектній документації та готовності його до експлуатації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОК "Радуга-3" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,

а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша

статті 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід

і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року

№ 2658-ІІІ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполученого Королівства", заява № 44277/98).

В іншій справі "Н.К.М. проти Угорщини" (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд Українивизначив майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження

№ 12-234гс18)) .

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон № 1560-ХІІ).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом

і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо)

(у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня

2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року

у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору

з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його

в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором,

а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій

статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира

в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється

в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається

в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені

у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність

у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року

у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня

2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19),

від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження

№ 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 61-31цс20) зазначила, що у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Положення статті 392 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між особою, яка відчужила майнові права на квартиру в багатоквартирній новобудові (Сторона 1) та особою, яка такі права придбала (Сторона 2), у випадку, коли об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова) зданий в експлуатацію, проте Сторона 1 не виконує умови зазначеного договору з передачі Стороні 2 усіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої Сторона 2 сплатила в повному обсязі, та не визнає права Сторони 2 на цю збудовану квартиру.

Судом встановлено, що 13 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Граніт К" укладений договір № 240-8-1-4 про пайову участь у будівництві житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 (а.с. 7-10, т. 1).

За умовами пункту 1.2 та 2.1 договору ТОВ "Граніт К" зобов`язується після введення житлового будинку в експлуатацію передати у власність ОСОБА_1 спірну квартиру.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе обов`язків.

На виконання цього договору ОСОБА_1 сплатила грошові кошті

у сумі 238 999,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 13 квітня 2007 року № 243 (а.с. 11, т. 1).

07 грудня 2017 року між ОК "Радуга-3" та ТОВ "Гранит К" укладений інвестиційний договір, відповідно до якого ОК "Радуга-3" визначений інвестором будівництва, який здійснює погашення заборгованості боржника перед всіма кредиторами шляхом фінансування завершення будівництва та сприяння введенню в експлуатацію 4-х секційного 11-поверхового житлового комплексу " Адмірал", що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

05 грудня 2019 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції Одеської області видав ТОВ "Граніт К" сертифікат серії

АДРЕСА_1, на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області проектній документації та готовності його до експлуатації.

Отже, позивачка мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованої квартири у власність. Позов ОСОБА_1 спрямований на захист її права на новозбудовану квартиру, яке не визнається ОК "Радуга-3" та ТОВ "Граніт К". Способом захисту позивачка обрала визнання за нею такого права, що відповідає положенням статті 16 ЦК України.

Позивачка позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним

і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивачки.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивачка правомірно набула право власності на квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним та належним виконанням нею умов договору, тому невизнане відповідачами право позивачки на спірну квартиру підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну однокімнатну квартиру.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що спірний договір не є договором купівлі-продажу майновий прав або права власності, а отже, не надає права на визнання права власності на квартиру за позивачем, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що номер квартири, на яку

ОСОБА_1 просила визнати право власності, - АДРЕСА_5, однак будівельний номер квартири, вказаний в пункті 2.1.1 договору № 240-8-1-4 про пайову участь в будівництві житлового будинку, - АДРЕСА_6, не заслуговують на увагу.

у справі № 509/3294/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Гранит К",

ОК "Радуга-3", про визнання майнових прав на нерухомість та вважав правильним номер квартири " АДРЕСА_8".

Відповідач не довів, що це різні квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 у встановлений строк не заявляла вимоги до боржника ТОВ "Граніт К" у справі про банкрутство № 1-7/158-09-3124, в якій затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів, внаслідок чого вимоги ОСОБА_1 вважаються погашеними,

а зобов`язання припиненими, не заслуговують на увагу. Оскільки відповідно до пунктів 1.2 та 2.1 договору про пайову участь у будівництві житлового будинку ТОВ "Граніт К" зобов`язується після введення житлового будинку

в експлуатацію передати у власність ОСОБА_1 спірну квартиру,

а введення у експлуатацію вказаного будинку відбулося 05 грудня

2019 року.

АДРЕСА_7,

(на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району)

(а.с. 14-21, т. 1).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України",

§ 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

................

Перейти до повного тексту