Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 638/11952/14
провадження № 61-11037св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому - просило:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 березня 2007 року у розмірі 2 540 157,85 грн;
- звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 березня 2007 року у розмірі 2 540 157,85 грн шляхом визнання за ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права продажу будь-якій особі - покупцеві предмета іпотеки за іпотечним договором від 07 березня 2007 року, а саме квартири АДРЕСА_1, з наданням усіх повноважень продавця (у тому числі отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах Державної реєстраційної служби України, БТІ, ВРЖЕУ, нотаріату тощо). Стягнути з ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі збереженням та реалізацією предмета іпотеки;
- передати предмет іпотеки в управління ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на період до його реалізації з метою збереження предмета іпотеки з наданням права обладнання предмета іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами;
- виселити ОСОБА_1, який проживає у квартирі АДРЕСА_1, знявши його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Позов мотивовано тим, що 07 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45 000 дол. США строком до 07 березня 2032 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі.
Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед банком за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,3 кв. м, житловою площею 25,3 кв. м, що належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07 березня 2007 року.
Крім того, 07 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за умовами якого остання прийняла на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником його зобов`язань перед банком.
На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелявід 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за вказаними кредитним договором і договорами іпотеки та поруки. Таким чином, до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права банку щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором і договором іпотеки, а також до ОСОБА_2 - за договором поруки.
Посилаючись на те, що на порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 не здійснює погашення кредиту та сплату процентів у строки та у розмірах, встановлених кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, керувався положеннями статті 257 ЦК України та дійшов висновку, що заборгованість виникла з грудня 2008 року, а позивач звернувся до суду в липні 2014 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності; інша частина позовних вимог є похідною від вимог про стягнення заборгованості, а тому задоволенню не підлягає.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 469 503,14 грн, яка складається з: 938 001,49 грн - тіло кредиту; 531 501,65 грн - проценти.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 березня 2007 року у розмірі 1 469 503,14 грн шляхом визнання за ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права продажу будь-якій особі - покупцеві предмета іпотеки за іпотечним договором від 07 березня 2007 року, а саме: квартири АДРЕСА_1, з наданням усіх повноважень продавця (у тому числі отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах Державної реєстраційної служби України, КП Харківського міського БТІ, органах нотаріату).
Передано предмет іпотеки в управління TOB "ОТП Факторинг Україна" на період до його реалізації з метою збереження предмета іпотеки з наданням права обладнання предмета іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладення договорів на охорону із спеціалізованими підприємствами.
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі по 2 225,29 грн з кожного.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" пеню в розмірі 938 001,49грн.
Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-9001св18).
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено з інших підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі іпотеки передбачений частиною першою статті 38 Закону України "Про іпотеку" спосіб задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі, позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя, а тому підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку" відсутні.
Апеляційний суд вважав позовні вимоги недоведеними, тому дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, заявленої відповідачем ОСОБА_1 .
У серпні 2019 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що апеляційним судом не вирішено питання щодо вимог, заявлених до фінансового поручителя ОСОБА_2 ; не ухвалено рішення стосовно вимог з приводу передання предмета іпотеки в управління ТОВ "ОТП Факторинг Україна", виселення та зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку.
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року заяву ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2007 року у розмірі 2 540 157,85 грн та щодо передачі предмета іпотеки в управління, виселення та зняття з реєстрації відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-23264св19).
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року заяву ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ"ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2007 року за період з 07 січня 2014 року по 07 липня 2014 року в сумі 3 504,95 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 17 квітня 2014 року становить 39 437,97 грн.
В іншій частині заяву залишено без задоволення.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2007 року здійснено 30 грудня 2008 року. Проте з позовом до суду ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося лише 15 липня 2014 року, а тому всі ануїтетні платежі, строк сплати яких настав на 15 липня 2014 року і які не сплачені, знаходяться за межами шестимісячного строку, у зв`язку з чим до них можуть бути застосовані положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
Таким чином, з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_2 припинилася щодо платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору до 15 липня 2014 року.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2007 року за період з 07 січня 2014 року по 07 липня 2014 року в сумі 3 504,95 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 17 квітня 2014 року становить 39 437,97 грн.
Апеляційний суд звернув увагу, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки постановою Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року вирішені. У задоволенні цих вимог відмовлено. Прийнята апеляційним судом постанова у касаційному порядку не оскаржувалась та не переглядалась.
Вимог про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 не заявлялось.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення неустойки за період, у який ОСОБА_2 повинна нести матеріальну відповідальність за несвоєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, апеляційний суд виходив з недоведеності цих вимог з огляду на ненадання розрахунку нарахування такої неустойки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не погодилось з висновками апеляційного суду в частині розміру грошових вимог, які підлягали стягненню з ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту Харківським апеляційним судом додаткову постанову від 08 червня 2021 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 369 628,20 грн.
В іншій частині додаткова постанова Харківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року сторонами не оскаржується та в силу положень статті 400 ЦПК України переглядається у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ТОВ "ОТП Факторинг Україна" мотивована тим, що під час вирішення даного спору апеляційний суд застосував норми матеріального права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 210/7632/13-ц (провадження № 61-30848св18).
Апеляційним судом не враховано, що у кредитному договорі сторони погодили як строк повернення кредиту в повному обсязі, так і графік платежів щодо повернення кредиту та відсотків за його користування щомісячно, останній з яких - 07 березня 2032 року.
З 15 липня 2014 року пред`явленням позову до Дзержинського районного суду м. Харкова відбулося переривання строку позовної давності за вимогами про дострокове повернення частини позики, а також стягнення несплачених до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із них.
Відповідно до графіка погашення заборгованості до кредитного договору, позичальник зобов`язувався здійснити 300 рівних платежів за тілом кредиту по 150 доларів США кожний, з них платіж № 82 за графіком повинен був сплачуватись 07 січня 2014 року, але сплачений не був.
Ураховуючи переривання шестимісячного строку позовної давності за заявленими позовними вимогами до поручителя пред`явленням до нього позову 15 липня 2014 року, заборгованість слід відраховувати з 07 січня 2014 року (платіж № 82 за графіком).
Отже, дійсною є вимога до поручителя за період з 07 січня 2014 року до 07 березня 2032 року за 219 (300 - 82 + 1 ) рівних платежів за тілом кредиту, що у валюті отримання кредиту складає 32 850,00 дол. США (2191 ? 50 = 32 850).
У зв`язку з тим, що сторонами кредитного договору обрано валюту кредитування долар США, борг за кредитом нарахований у визначеній валюті. У свою чергу позивачем позовні вимоги визначені у гривні, розмір яких отримано шляхом множення суми заборгованості за кредитом на суму, еквівалентну одному долару США за офіційним курсом Національного банку України на дату складання розрахунку (11,2520 грн), про що значено в детальному розрахунку, наданому суду. Отже, стягненню підлягає 369 628,20 грн (32850 ? 11,2520 = 369 628,20).
У свою чергу дія договору поруки за періодами, визначеними графіком кредитного договору до 07 січня 2014 року, є поза межами шестимісячного строку позовної давності та є в цій частині припиненою. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 210/7632/13-ц за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за 6 місяців, з 07 січня 2014 року до 07 липня 2014 року, що передували зверненню до суду та суму боргу достроково.
Але, вирішуючи спір по суті в частині вимог до поручителя, апеляційний суд залишив поза увагою розрахунки позивача в частині дострокового стягнення боргу за кредитним договором, хоча такі вимоги були заявлені, та стягнув борг виключно за 6 місяців, з 07 січня 2014 року до 07 липня 2014 року.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до Верховного Суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
07 березня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000,00 дол. США строком повернення до 07 березня 2032 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі.
Того ж дня між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав у іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,3 кв. м, житловою площею 25,3 кв. м, що належить йому на праві власності згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 07 березня 2007 року.
Також виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед банком за вказаним кредитним договором забезпечено укладеним 07 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 договором поруки, відповідно до умов якого остання зобов`язалася відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язань перед банком за кредитним договором.
На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за кредитним договором і договором іпотеки, укладеними між банком та ОСОБА_1 . Відповідно до вказаних договорів до позивача перейшли всі права банку щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором і договором іпотеки, а також до ОСОБА_2 за договором поруки.
Згідно з пунктом 1.1 частини другої кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався своєчасно погашати суму кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом у порядку і строки, визначені умовами кредитного договору. При цьому для розрахунку процентів за користування кредитом прийнято використовувати плаваючу процентну ставку у розмірі, визначеному сторонами договору як 5,49 процентів + FIDR.
ОСОБА_1 не здійснював погашення кредиту та сплату процентів у строки та у розмірах, встановлених кредитним договором, у зв`язку з чим, за розрахунками ТОВ "ОТП "Факторинг Україна", заборгованість за кредитним договором станом на 17 квітня 2014 року складає 2 540 157,85 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 42 293,16 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на дату складання розрахунку становить 475 885,93 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 6 255,25 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на дату складання розрахунку становить 70 384,56 грн; пеня за прострочення виконання зобов`язань - 1 993 887,35 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ТОВ "ОТП Факторинг Україна" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Спірні правовідносини виникли на підставі укладеного 07 березня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 кредитного договору, належне виконання зобов`язань за яким забезпечено порукою ОСОБА_2, відповідно до укладеного 07 березня 2007 року договору поруки.
12 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за кредитним договором і договором іпотеки, укладеними між банком та ОСОБА_1 . Відповідно до вказаних договорів до позивача перейшли всі права банку щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, а також до ОСОБА_2 за договором поруки.
У справі, яка переглядається, оскаржуваною додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року вирішено позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 як з поручителя.
Вимог про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 не заявлялось.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Пунктами 1.1, 1.2, 4.1, 4.2 договору поруки від 07 березня 2007 року, укладеного між банком, який відступив право вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_2 передбачено, що поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі таких зобов`язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно. Договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами, тобто з 07 березня 2007 року, і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань у повному обсязі.
Таким чином поручитель, хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).
Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.
У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-1006цс16 викладено висновок, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Відповідно до пункту 1.5.1 кредитного договору від 07 березня 2007 року повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу та не пізніше дати платежу, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
За умовами кредитного договору строк кредитування встановлено до 07 березня 2032 року.
Таким чином, крім встановлення строку дії кредитного договору, його сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання, згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
Отже, в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.
Такі правові висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) і підстав для відступу від такої правової позиції Верховний Суд не встановив.
Установивши, що з позовом до суду ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до поручителя 15 липня 2014 року, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_2 припинилася щодо ануїтетних платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору та знаходяться поза межами шестимісячного строку.
Приймаючи оскаржувану додаткову постанову від 08 червня 2021 року, Харківський апеляційний суд стягнув з поручителя заборгованість за період з 07 січня 2014 року до 07 липня 2014 року, тобто за шість місяців, що передували зверненню ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до суду, яка складається із щомісячних платежів за цей період на загальну суму 3 504,95 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 17 квітня 2014 року становить 39 437,97 грн.
Проте апеляційний суд не врахував, що пред`являючи до поручителя даний позов у липні 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" ставило питання про повернення усієї суми заборгованості, як простроченої, так і поточної.
Апеляційний суд залишив поза увагою, що порядок погашення кредитної заборгованості сторонами кредитного договору погоджено шляхом здійснення боржником періодичних (щомісячних) платежів (ануїтетів) до 07 березня 2032 року.
До моменту звернення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до суду з цим позовом строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі не настав, оскільки він визначений окремими платежами, а тому застосування судом приписів статті 559 ЦК України щодо припинення поруки до зобов`язання в цілому є помилковим.
Тобто таке пред`явлення позову за своїм змістом є вимогою про дострокове повернення кредиту, наслідком якої є зміна строку виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.
Стягнувши з поручителя заборгованість за щомісячними платежами в межах шестимісячного строку, який передував зверненню до суду з позовом, суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо тіла кредиту, яке залишилось не повернутим та вимога щодо стягнення якого у складі заборгованості заявлена у позові ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
За наданим ТОВ "ОТП Факторинг Україна" розрахунком заборгованості, за період з 07 січня 2014 року до 07 липня 2014 року розмір щомісячних платежів становить 3 504,95 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 17 квітня 2014 року становить 39 437,97 грн. До складу вказаної суми входить щомісячний платіж на погашення кредиту (150 дол. США) та відсотки, які розраховані з використанням плаваючої процентної ставки, у визначеному сторонами у кредитному договорі порядку.
З урахуванням вже стягнутої апеляційним судом суми щомісячних платежів за шість місяців, що передували зверненню позивача до суду, та до складу яких входять суми (по 150 дол. США), спрямовані на погашення тіла кредиту, розмір заборгованості за цим показником без відсотків (після 15 липня 2014 року), відповідно до графіка повернення кредиту і розрахунку, становить 31 650 дол. США, що за курсом Національного банку України на дату складання розрахунку 17 квітня 2014 року (11,2520 грн) становить 356 125,80 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2, відповідно до заявлених у суді першої інстанції позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
Вирішуючи позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів позивача щодо обсягу і розміру боргових зобов`язань за договором поруки, у зв`язку з чим помилково не включив у заборгованість, що підлягає стягненню на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", суму боргу за тілом кредиту.
Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на зміст позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна", за яким позивач ставив питання про стягнення боргу саме у національній валюті України - гривні, проте суд стягнув заборгованість у сумі 3504,95 дол. США, зазначивши її еквівалент у гривні станом на 17 квітня 2014 року.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Апеляційний суд стягнув заборгованість за кредитним договором з поручителя, обмежившись періодом у шість місяців, які передували пред`явленню даного позову, та залишив поза увагою заявлені в суді першої інстанції вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна", до яких включено стягнення боргу за тілом кредиту.
Наведене впливає на загальний розмір заборгованості за кредитним договором, визначений судом для стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", у зв`язку з чим, відповідно до статті 412 ЦПК України, оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду у цій частині слід скасувати з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за тілом кредиту у розмірі 356 125,80 грн та суму невиконаних грошових зобов`язань за період з 07 січня 2014 року до 07 липня 2014 року у розмірі 39 437,97 грн.