Постанова
Іменем України
17 січня 2022 року
м. Київ
справа № 643/790/20
провадження № 61-12807св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2020 року в складі судді Крівцова Д. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Пилипчук Н. П., Кругової С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просила встановити факт її постійного проживання на час відкриття спадщини разом з чоловіком ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та транспортний засіб "Кіа", державний номерний знак НОМЕР_1 .
Вона як дружина спадкодавця є спадкоємицею за законом першої черги. Іншими спадкоємцями є мати спадкодавця ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3, які спадщину після його смерті не прийняли.
01 грудня 2017 року вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено в зв`язку з тим, що вона не подала заяву про прийняття спадщини в установлений законом строк та не надала доказів проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Зазначала, що з квітня 1996 року та до дня відкриття спадщини вона постійно проживала з ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується, зокрема актом від 16 грудня 2019 року, показаннями свідків, а тому є такою, що прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, заяву задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі АДРЕСА_1 станом на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт постійного проживання заявника разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підтверджений достатніми доказами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2021 року Харківська міська рада через представника Голубенка О. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2020 року й постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що матеріали справи не містять належних доказів, які б могли підтвердити факт постійного проживання заявника зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому безпідставно задовольнили заяву.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
04 жовтня 2021 року справа № 643/790/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що 02 червня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, актовий запис № 653.
Згідно зі свідоцтвом про право власності № 5А-97-101773 від 10 грудня 1997 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
На час відкриття спадщини ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
01 грудня 2017 року заявник ОСОБА_1 звернулась до Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Постановою Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 10 січня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті чоловіка ОСОБА_4, оскільки вона не подала заяву про прийняття спадщини в установлений законом строк та не надала доказів проживання, реєстрації зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до консультативного висновку гінеколога від 23 січня 2013 року адреса ОСОБА_1 зазначена: АДРЕСА_1 .
У виписці з медичної картки денного стаціонару від 27 січня 2014 року, виданої Комунальним закладом охорони здоров`я "Харківський обласний клінічний онкологічний центр", домашньою адресою ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 16 грудня 2019 року, складеного мешканцями житлового будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_4 з квітня 1996 року мешкали в квартирі АДРЕСА_1, яка була та є постійним місцем проживання їх родини. На час смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 мешкала разом з ним в указаній квартирі. Після смерті ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_1 продовжила проживати в цій квартирі, де мешкає до теперішнього часу.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 14 січня 2020 року, з 28 квітня 2017 року заявник ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Допитані в судовому засіданні судом першої інстанції в якості свідків ОСОБА_2 (мати спадкодавця), ОСОБА_3 (син спадкодавця), ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (сусіди заявника) підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_4 на час відкриття спадщини.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статей 1216 та 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Установивши, щозаявник надала належні та достатні докази, які підтверджують факт її проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 на часвідкриття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.