Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 336/4262/19
провадження № 61-6633св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е .А.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вироком Ленінського районного суду
м. Запоріжжя від 23 грудня 2009 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, задоволено частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 та стягнуто зі ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 188 714,00 грн.
Згідно ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2010 року вирок суду змінено в частини конфіскації майна засудженого в рахунок відшкодування цивільного позову потерпілої.
Ухвалою Верховного суду України від 19 жовтня 2010 року відмовлено
у задоволенні касаційної скарги.
Постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 15 січня
2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вироку суду в частині стягнення моральної шкоди.
05 червня 2019 року постановою державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області накладено арешт на майно відповідача.
В добровільному порядку відповідач вирок суду у частині відшкодування моральної шкоди, завданої її здоров`ю як потерпілої, не виконує, у зв`язку
з чим впродовж тривалого часу відбувається виконання вироку
у примусовому порядку. Внаслідок цього сума коштів (моральна шкода), стягнута на її користь, зазнала інфляційного впливу.
Таке ставлення відповідача щодо виконання вироку суду є підставою для покладення на нього обов`язку щодо відшкодування інфляційних втрат, пені та 3% річних.
Посилаючись на зазначене, просила суд стягнути з відповідача 902 491,24 грн, які складається: 53 915,00 грн - 3 % річних від 188 714,00 грн суми моральної шкоди, завданої здоров`ю; втрат від інфляції в сумі 380 637,93 грн; пені в сумі 467 938,31 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня
2019 року позовні вимоги задоволено.
Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, яка складається з: трьох відсотків річних у розмірі 53 915,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 380 637,93 грн та пені у розмірі 467 938,31 грн у загальному розмірі 902 491,24 грн. Стягненно зі ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 1 921,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання з відшкодування шкоди є грошовим зобов`язанням, у зв`язку
з невиконанням якого вважав вимоги позивача про стягнення з боржника пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання законними та обґрунтованими. На вимоги, які
є предметом спору у цій справі, позовна давність не поширюється згідно
з частиною третьою статті 268 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто
з ОСОБА_2 відшкодування збитків спричинених невиконанням зобов`язання в сумі 116 335,03 грн, що складається з інфляційних втрат за три роки в сумі 65 653,60 грн, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 16 992,10 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов`язання в сумі 33 689,33 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 833,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання зобов`язання, покладеного на нього вироком суду. Разом з тим застосував положення статей 257, 258 ЦК України та змінив розмір стягнутих сум - інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за три роки до дати звернення позивача до суду, пеню - за один рік.
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити
в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 впродовж більш ніж десяти років неналежним чином, недобросовісно ставився та продовжує ставиться до виконання вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя
в частині відшкодування моральної шкоди, завданої здоров`ю потерпілої ОСОБА_1 внаслідок вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. ОСОБА_2 з 23 грудня 2009 року (час ухвалення вироку по кримінальній справі) до 16 квітня 2020 року вчиняє та має намір вчиняти в майбутньому триваюче правопорушення, під яким розуміється проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків.
Апеляційний суд не зважаючи на встановлені обставини та наведене правове регулювання спірних правовідносин не навів власної мотивації, не навів ґрунтовних та переконливих висновків своєї незгоди з висновками Верховного Суду України, Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та припустився неправильного застосування пункту 3 частини першої статті 268, статей 625, 1167, 23 ЦК України, що передбачає нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних за весь час прострочення (з 23 грудня
2009 року по 11 березня 2020 року).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я шляхом вчинення кримінального злочину.
Апеляційний суд не врахував, що позивач є звільненою від сплати судового збору на підставі частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки звернулась до суду з вимогами, які є похідними та взаємопов`язаними з первісними вимогами про стягнення моральної шкоди завданої злочином, та з вимогами про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю. Викладене свідчить про незаконність постанови Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року і в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги -12 833,00 грн.
Рішення суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також стягнення судового збору, томув іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
У вересні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що проаналізувавши зміст та правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, наданих скаржником, можна зробити висновки, що предметом вказаних справ та ухвалених за наслідком їх розгляду рішень є приватноправовий спір який розглядався за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного.
Предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 у справі №646/14523/15 було рішення про стягнення моральної шкоди, пені, інфляційних втрат, 3% річних на невиконане рішення суду з 30 жовтня
2014 року по 04 листопада 2015 року, тобто судом не розглядалось питання застосування позовної давності.
В постанові апеляційного суду враховано правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від
18 травня 2018 року справа №686/7590/18 та застосовано до правовідносин які виникли між позивачем та відповідачем положення статей 526, 598, 611, 625 ЦК України.
Питання щодо звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі частини другої статті 5 Закону України "Про судовий збір"
є безпідставним, оскільки предметом судового розгляду є позовні вимоги про стягнення 3 % річних, пені та інфляційних втрат, а не стягнення моральної шкоди завданої каліцтвом.
З матеріалів справи не вбачається підстав для зупинення перебігу позовної давності, як і для його переривання.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року до закінчення касаційного провадження в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 12 833,00 грн.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі
№ 6-38цс11, від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17, від 03 березня 2020 року у справі № 686/7590/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1224/17, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2009 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, задоволено частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 188 714,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду України від 19 жовтня 2010 року відмовлено
у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 .
Постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 15 січня 2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вироку суду в частині стягнення моральної шкоди.
05 червня 2019 року постановою державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області накладено арешт на майно
ОСОБА_2 .
Відповідачем рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди не виконане.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що "стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)".
Схожі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України викладені
у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі
№ 6-38цс11 та від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі
№ 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), на які міститься посилання
у касаційній скарзі.
У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.
Суди встановили, що вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2009 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, задоволено частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 188 714,00 грн.
За змістом вироку суду відшкодування шкоди присуджено на користь ОСОБА_1 у зв?язку з ушкодженням здоров`я (каліцтвом) внаслідок вчинення злочину.
Оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені
у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання з компенсації моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я (каліцтвом), висновок апеляційного суду про поширення на зазначені вимоги позовної давності є помилковим.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Установивши, що грошове зобов`язання з компенсації моральної шкоди, визначене рішенням суду, не виконане, суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення його виконання.
Тому внаслідок помилкового застосування до вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України позовної давності, апеляційний суд і помилково скасував рішення суду першої інстанції в цій частині, яке є правильним.
Згідно частини другої статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки
є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Для спірних правовідносин на рівні закону не передбачено пені та сторони про неї не домовлялись, а тому помилковим є висновок апеляційного суду про стягнення пені.
Застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.
Тому в оскарженій частині апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, проте помилися
з мотивами такої відмови, оскільки у задоволені позову в цій частині належить відмовити за необґрунтованістю, а не у зв`язку зі спливом позовної давності.
Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір").
Враховуючи наведені висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо безпідставного стягнення апеляційним судом з ОСОБА_1 судового збору, яка звільнена від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.