Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 520/14188/18
провадження № 61-8061св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2019 року у складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору будівельного підряду неукладеним та стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позовну заяву мотивував тим, що у серпні 2012 року відповідач ОСОБА_2 запропонував йому придбати об`єкт незакінченого будівництва, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач передав грошові кошти у розмірі 21 000,00 дол. США громадянину ОСОБА_5, власнику цієї земельної ділянки, що підтверджується розпискою від 12 серпня 2012 року.
Об`єкт незакінченого будівництва, який придбав позивач, разом із земельною ділянкою, розташований на території Дачно-садового товариства (далі - ДСТ) "Маяк-3", яке очолює ОСОБА_2 . Предметом домовленостей (в усній формі) було будівництво двоповерхового житлового будинку. Фактично між сторонами планувалося укладення договору будівельного підряду, однак укладення договору в письмовій формі так і не відбулося.
Ухвалою від 12 лютого 2019 року Приморський районний суд м. Одеси до участі у справі як третіх осіб залучив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позивач, з урахуванням уточнення позову, просив суд визнати не укладеним договір будівельного підряду на будівництво житлового будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 25 434,00 дол. США (еквівалент в гривнях за курсом продажу) внаслідок матеріального збитку під час будівництва будинку на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 09 липня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у позові відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що визнання договору будівельного підряду не укладеним є неефективним способом захисту прав. Доказів укладення усних домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду не надано. Позивач не довів належними доказами факт того, що ОСОБА_2 взагалі отримав кошти від ОСОБА_1 на будівництво.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 07 квітня 2020 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що доказів укладення усних домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду не надано, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору будівельного підряду не укладеним. Матеріали справи не мають належних і допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_2 взагалі отримував будь-які кошти від позивача ОСОБА_1, а тому висновок суду про необхідність відмови в позові ОСОБА_6 в повному обсязі є правильним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 11 вересня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій вирішували питання щодо договору будівельного підряду, який не був укладений між сторонами та не вирішили належним чином вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, не дослідили всі зібрані у справі докази, зокрема розрахунки за будівництво, пояснення відповідача та звіт про витрачені кошти.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_2 є керівником ДСТ "Маяк-3" (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а. с. 35).
Сторони не заперечували, що у 2012 році ОСОБА_1 придбав недобудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
З розписки від 12 серпня 2012 року вбачається, що ОСОБА_5 отримав суму 21 000,00 дол. США за недобудований будинок на АДРЕСА_1 (а. с. 38 на звороті).
До матеріалів справи додано накладні, з яких вбачається придбання будівельних матеріалів (а. с. 16-18, 33-34, 40-43).
Згідно з висновком експерта № 17-2807/2808 судово-економічного дослідження на замовлення ОСОБА_1 . Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 19 липня 2017 року, накладні (22 шт.), незавірена копія "Акт про оплату робіт, виконаних найманими працівниками" не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Копії чеків, товарні чеки, апаратні чеки складені з дотримання чинного законодавства, при цьому форма документа не передбачає внесення даних про осіб, що купили ТМЦ.
Надані рахунки в кількості 2 шт. за вересень 2012 року на купівлю ТМЦ на загальну суму 7 865,00 грн - не відносяться до документів, що підтверджують здійснення господарської операції (а. с. 19-24).
ОСОБА_1 неодноразово звертався до поліції з різними заявами про вчинення ОСОБА_2 злочинів, зокрема щодо не видачі позивачу посвідчення члена кооперативу "Маяк-3" (а. с. 25), викрадення частини грошей, що передавалися на будівництво (а. с. 26), щодо продажу ОСОБА_2 будинку без згоди позивача (а. с. 27, 28-30).
Зі звіту витрат на будівництво будинку на АДРЕСА_1, станом на 02 жовтня 2012 року вбачається, що "від ОСОБА_7 отримано 26 000 у. о.", "станом на 12/10 ОСОБА_8 винен ОСОБА_14 = 1 140 у. о., ОСОБА_9 винен ОСОБА_10 1 011 грн", "в кінцевому результаті: борг ОСОБА_11 за роботи з установки даху 1 140 у. о. ОСОБА_14 був сплачений мною у зв`язку з відсутністю коштів у ОСОБА_11 . Також мною було сплачено 300 у. о. ОСОБА_15 за виготовлення металопластикових вікон. Загальний борг ОСОБА_11 особисто мені складає 1 440 у. о.", " ОСОБА_12 з повагою та вдячністю ОСОБА_13" (а. с.45).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що визнання договору будівельного підряду не укладеним є неефективним способом захисту прав. Доказів укладення усних домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду не надано. Позивач не довів належними доказами факт того, що ОСОБА_2 взагалі отримав кошти від ОСОБА_1 на будівництво.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія "подібні правовідносини"може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), на які посилався заявник, дійшла висновку про те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
У справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду направляючи справу на новий розгляд виходила з того, що суд не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, зокрема не встановив розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав. У справі № 320/5877/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди хоч і правильно встановили, що відповідач користується земельними ділянками без достатніх правових підстав, проте дійшли хибного висновку про наявність підстав для застосування приписів глави 82 ("Відшкодування шкоди") ЦК України та глави 24 ЗК України ("Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам").
Проте у справі, що переглядається, судами не встановлено та не підтверджено належними доказами факту набуття грошових коштів відповідачем та їх збереження без достатніх правових підстав.
У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-5785св18), про яку зазначав заявник, суд виходив з того, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно.
За таких обставин, ухвалюючи рішення у справі № 537/4259/15-ц, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про задоволення позову з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог, враховуючи те, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, а тому правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права.
У цій справі № 537/4259/15-ц, на відміну від справи, що переглядається, суди встановили, що правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, оскільки відсутні докази визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано.
Однак, у справі, що переглядається, судами не встановлено наявності між сторонами договірного характеру правовідносин, як і не встановлено на підставі належних доказів факту набуття грошових коштів відповідачем та їх збереження без достатніх правових підстав.
Таким чином, наведене свідчить про відмінність встановлених обставин справи та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини відмінні, від тих, які встановлено судами попередніх інстанцій у справах № № 922/3412/17, 320/5877/17, 537/4259/15-ц, про які зазначав заявник як приклад неоднакового застосування.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій вирішували питання щодо договору будівельного підряду, який не був укладений між сторонами та не вирішили належним чином вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, не дослідили всі зібрані у справі докази, зокрема розрахунки за будівництво, пояснення відповідача та звіт про витрачені кошти, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.