Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 953/8685/20
провадження № 61-8440 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - голова Харківської обласної державної адміністрації Кучер Олексій Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду
м. Харкова від 09 листопада 2020 року у складі судді Шаренко С. Л.
та постанову Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року
у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до голови Харківської обласної державної адміністрації (далі - Харківська ОДА) Кучера О. В. про захист честі, гідності, ділової репутації
та відшкодування моральної шкоди, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд: визнати відомості стосовно нього, розповсюджені 09 грудня 2019 року головою Харківської ОДА Кучером О. В. під час робочого візиту до акціонерне товариство "Харківобленерго"
(далі - АТ "Харківобленерго") та 12 лютого 2020 року під час брифінгу
з головою Фонду державного майна України, такими, що не відповідають дійсності, порочать його честь, гідність та ділову репутацію; зобов`язати голову Харківської ОДА Кучера О. В. на найближчому брифінгу, який відбудеться після набрання судовим рішенням законної сили, спростувати вказані відомості; стягнути з голови Харківської ОДА Кучера О. В. на його користь моральну шкоду за розповсюджену недостовірну інформацію
у розмірі 1,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що він до квітня 2020 року працював
виконуючим обовʼязки генерального директора АТ "Харківобленерго".
Вказував, що 09 грудня 2019 року під час робочого візиту
до АТ "Харківобленерго" голова Харківської ОДА Кучер О. В. порушив його особисті немайнові права шляхом поширення недостовірної інформації,
що ганьбить його гідність, честь та ділову репутацію. Зокрема, головою Харківської ОДА Кучером О. В. у зверненні до нього було сказано:
"...Я ж не просто тут з`явися, саме в цей день, Ви же знаєте що у нас сьогодні дев`яте грудня - це міжнародний день боротьби з корупцією,
а у нас є обленерго, "Харківобленерго" це уособлення корупції..."; "...Дивіться Ви зараз кажете, про реальні грошові кошти, які офіційно надходять, але є ще чорні каси про які теж відомо, ну я ось про це,
що додатково створюється відповідні штучні несприятливі умови, і для того щоб відбулось, те чи інше під`єднання люди бізнесмени вимушені виділяти додатково кошти, які ніде не обліковуються, ну це так, Ви можете,
Ми можемо сказати, що моє припущення, разом з цим дивлячись один
на одного ми розуміємо про що я кажу …".
Крім того, головою Харківської ОДА Кучером О. В. 12 лютого 2020 року
під час брифінгу з головою Фонду державного майна України було сказано: "…Я відверто повідомляю, що я вважаю обленерго наше це осередок корупції, ну це так і є, ви поспілкуйтесь будь-ласка публічно мало хто може повідомити про те, що які грошові кошти вимагаються, але ви поспілкуйтесь з підприємцями, з потенційними інвесторами, про що вони повідомляють,
а я чую інформацію, до мене не офіційно скарги надходять з приводу діяльності керівництва "Харківобленерго"…".
Указана інформація була поширена у присутності представників засобів масової інформації (далі - ЗМІ), унаслідок чого стала загальновідомою. Зазначена інформація розміщена також на офіційному веб-сайті Харківської ОДА з відеоматеріалами (https://kharkivoda.gov.ua/ru/news/101230?sv).
Позивач зазначав, що він не є і ніколи не був учасником "корупційних схем", до адміністративної, кримінальної чи дисциплінарної відповідальності
за вчинення корупційних правопорушень не притягувався, відносно нього
не проводилися слідчі дії по розслідуванню злочинів про корупційні правопорушення.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд задовольнити
його уточнені позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року
у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,
що з переглянутих у судовому засіданні відеозаписів, наданих позивачем
на підтвердження своїх позовних вимог, встановлено, що цитати, які він просить спростувати, мають загальний критичний характер щодо роботи
АТ "Харківоболенерго" та його керівництва, однак безпосередньо
не вказують на протиправні дії ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що стосовно ОСОБА_1
не було поширено недостовірної інформації, останній був обізнаний про те,
що інформація не стосується його особисто, а стосується в цілому юридичної особи - АТ "Харківобленерго", що підтверджується також наданим позивачем відеозаписом, з якого вбачається, що на брифінгу
09 грудня 2019 року ОСОБА_1 було сказано: "Ті зауваження, які ви висловили, мають місце бути. Ми працюємо над тим, щоб виправити цю ситуацію", а отже, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Вимога позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 1,00 грн також, на думку районного суду, свідчить про відсутність такої шкоди навіть
на розсуд позивача.
Судом першої інстанції враховано положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також застосовано релевантні прецедентні рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квартенка О. Р., залишено без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана
їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи.
Апеляційний суд зазначив, що позивач не довів, що зміст наведених промов голови Харківської ОДА Кучера О. В. під час його робочого візиту 09 грудня 2019 року та брифінгу 12 лютого 2020 року є твердженням відповідача про факти, а не його оціночним судженням, а також, що поширена відповідачем інформація сформувала негативну думку громадськості щодо нього.
При цьому поширена відповідачем інформація без зазначення жодних фактів, чи відомостей про порушення закону саме позивачем,
без будь-якого посилання на джерела отримання такої інформації були його власними судженнями щодо роботи АТ "Харківобленерго", які ґрунтуються на його особистій думці, а не є твердженнями про факти вчинення ОСОБА_1 корупційних дій.
Крім того, з урахуванням відповідних положень Конвенції та прецедентної практики ЄСПЛ апеляційний суд зазначив, що публічний статус позивача
та суспільний інтерес щодо його особи свідчать про більш ширші межі допустимої критики відносно нього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а також указує, що судами належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 953/8685/20 із Київського районного суду м. Харкова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів
від 21 грудня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві
Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А.,
Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 грудня 2021 року, у зв`язку із перебуванням
у відпустці судді Коломієць Г. В., справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А.,
Гулько Б. І., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що поширена відповідачем інформація стосується позивача, про що свідчать промови голови Харківської ОДА Кучера О. В., зафіксовані на відеозаписах, зокрема: "…а у нас є обленерго, "Харківобленерго" це уособлення корупції…", "Саме ви відповідаєте за все
що тут відбувається". Судами попередніх інстанцій не враховано,
що вказана поширена інформація є фактичними твердженнями,
які спрямовані на його адресу. Судами проігноровано той факт, що у свої твердженнях відповідач фактично звинуватив позивача у причетності
до корупції, яка начебто існує в АТ "Харківобленерго".
Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що поширена відповідачем інформація є негативною, тобто такою, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки така інформація містить про нього
та його діяльність негативну характеристику.
Зазначає, що при зверненні до суду та протягом усього розгляду справи
у судах попередніх інстанцій вважав доведеним той факт, що поширена інформація висловлена у формі фактичних тверджень та є негативною, однак у зв`язку з порушенням судом першої інстанції пункту 5
частини першої статті 197 ЦПК України йому не було роз`яснено право заявити клопотання про призначення у справі експертизи.
При цьому посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Також вважає, що у судовій практиці, у тому числі Верховного Суду, відсутній єдиний підхід щодо порядку встановлення того, за яких обставин поширену інформацію слід вважати фактичними твердженнями, а коли оціночними судженнями.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 до квітня 2020 року працював на посаді виконуючого обов`язки генерального директора АТ "Харківобленерго".
09 грудня 2019 року під час робочого візиту до АТ "Харківобленерго" (на той час) голова Харківської ОДА Кучер О. В. у присутності представників ЗМІ поширив наступну інформацію: "...Я ж не просто тут з`явися, саме в цей день, Ви же знаєте, що у нас сьогодні дев`яте грудня - це міжнародний день боротьби з корупцією, а у нас в обленерго, "Харківобленерго" це уособлення корупції...", "...Дивіться Ви зараз кажете про реальні грошові кошти,
які офіційно надходять, але є ще чорні каси, про які теж відомо, ну я ось
про це, що додатково створюється відповідні штучні неспрятливі умови,
і для того щоб відбулось, те чи інше під`єднання люди бізнесмени вимушені виділяти додатково кошти, які ніде не обліковуються, ну це так, Ви можете, Ми можемо сказати, що моє припущення, разом з цим, дивлячись один
на одного ми розуміємо про що я кажу …".
12 лютого 2020 року під час брифінгу з головою Фонду державного майна України (на той час) голова Харківської ОДА Кучер О. В. поширив наступну інформацію:"…...Я відверто повідомляю, що я вважаю обленерго наше -
це осередок корупції, ну це так і є, ви поспілкуйтесь, будь-ласка, публічно мало хто може повідомити про те, що які грошові кошти вимагаються,
але ви поспілкуйтесь з підприємцями, з потенційними інвесторами, про що вони повідомляють, а я чую інформацію, до мене не офіційно скарги надходять з приводу діяльності керівництва "Харківобленерго"…".
Поширена інформація розміщена також на офіційному веб-сайті Харківської ОДА з відеоматеріалами (https://kharkivoda.gov.ua/ru/news/101230?sv).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
Положеннями частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію
та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права
і свободи, честь і гідність інших людей.
Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати
і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади
і незалежно від кордонів.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277
ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі
у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної
чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів
масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,
в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності
або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища,
яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них
не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно
і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які
не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема
з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події
та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття
чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності
або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати
чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином
або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості
й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів
та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у справі, яка переглядається, віднайти різницю
між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів
Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165
(1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається,
що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної
та юридичної особи" роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходив із того, що позивачем
не доведено, що поширена головою Харківської ОДА Кучером О. В. інформація під час робочого візиту до АТ "Харківобленерго" 09 грудня
2019 року та брифінгу з головою Фонду державного майна України
12 лютого 2020 року є твердженнями про факти, а не оціночними судженнями. При цьому така інформація не містить конкретних фактів
чи відомостей про порушення закону, будь-якого посилання на джерело отримання такої інформації, тобто вона є власним судженням відповідача щодо роботи АТ "Харківобленерго" і ґрунтується на його особистій думці,
а не твердженнями про факти вчинення саме ОСОБА_1 протиправних (корупційних) дій.
При цьому, хоча ОСОБА_1, як виконуючий обов`язки
генерального директора АТ "Харківобленерго", входив до керівництва
АТ "Харківобленерго", про яке також йдеться у виступі відповідача, проте позивач не є єдиним, хто уособлює керівництво АТ "Харківобленерго". Отже, зазначений узагальнюючий вислів відповідача стосувався всього керівництва АТ "Харківобленерго" і є саме оціночним висловом з огляду
на весь контекст поширеної інформації.
Верховний Суд наголошує також про те, що публічний статус позивача
та суспільний інтерес щодо його особи при виконанні ним посадових обов`язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього, що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право
на недоторканість приватного життя.
ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин виконував обовʼязки генерального директора АТ "Харківобленерго", що вказує
на наявність суспільного інтересу щодо його особи при виконанні ним посадових обов`язків, а тому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що висловлення голови Харківської ОДА Кучера О. В.,
які позивач просив спростувати, не містять конкретних даних
про порушення ним закону та вчинення конкретно ним корупційних дій, вони є оціночними судженнями, які не можуть бути витлумачені як фактичні дані.
Крім того, у справі "Дюльдін і Кіслов проти Росії" (рішення від 31 липня
2007 року) ЄСПЛ зазначив: "37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства
та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої
статті 10 Конвенції, вона стосується не лише "інформації" або "ідей",
які сприймаються схвально або вважаються необразливими,
або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують
або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує "демократичного суспільства".
Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення
до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони,
як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів
і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені
на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами мають бути толерантними
до різкої, навіть некоректної критики.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:
від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження
№ 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження № 61-18186св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин
суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263
ЦПК України).
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Верховний Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги про порушення судами процесуального закону, зокрема, щодо нероз`яснення йому права заявити клопотання про призначення у справі відповідної експертизи, оскільки в силу положень статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням
чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12
ЦПК України). При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що позивач
у районному суді і в апеляційному суді користувався послугами професійного юриста - адвоката.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не заслуговують
на увагу, оскільки висновки, зроблені судами попередніх інстанцій, узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду у подібних справах
і судова практика у цій категорії справ є сталою.
Крім того, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовʼязку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення
та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -
без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду