Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 522/10339/17
провадження № 61-14024св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Одеська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської радина заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2018 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду
від 16 липня 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д.,
Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності та виселення.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивачу на праві власності належало нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 35,7 кв. м, на
АДРЕСА_1, яке 25 квітня 2007 року за договором оренди було передано в оренду приватному підприємству "Квадріум" (далі - ПП "Квадріум"). Вказує, що рішенням Господарського суду Одеської області
від 27серпня 2008 року було задоволено позов ПП "Квадріум" до Одеської міської ради та визнано за підприємством право власності на вказане приміщення. 23 червня 2009 року за договором купівлі-продажу
ПП"Квадріум" відчужило спірне приміщення на користь ОСОБА_2, який у свою чергу подарував це майно ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 09 квітня 2012 року.
Посилаючись на те, що Одеською міською радою рішень щодо відчуження спірного приміщення не приймалось, майно вибуло з комунальної власності поза волею власника, позивач просив витребувати це майно з незаконного володіння ОСОБА_1, скасувати запис про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1, а також усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача зі спірного приміщення.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня
2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 16 липня 2021 року, у задоволенні позову департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ПП "Квадріум" набуло право власності на нежитлове приміщення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
Це свідчить про правомірність набуття підприємством права власності на спірне майно, яке у подальшому було відчужено на користь ОСОБА_1 .
Оскільки позивач не є власником спірного майна, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення статей 387, 388 ЦК України та задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі департамент комунальної власності Одеської міської радипросить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, щовиключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання про прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, однак Одеська міська рада таких рішень щодо спірного майна не приймала, а тому воно вибуло поза волею територіальної громади, що є підставою для витребування цього майна від чужого незаконного володіння відповідача.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачу на праві власності належало нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 35,7 кв. м, на АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 31 травня
2007 року.
25 квітня 2007 року за договором оренди зазначене приміщення було передано в оренду ПП "Квадріум".
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 серпня 2008 року (справа №28/107-08-2719) було задоволено позов ПП "Квадріум" до Одеської міської ради та визнано за підприємством право власності на вказане приміщення.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня
2016 року (справа № 28/107-08-2719) відмовлено департаменту комунальної власності Одеської міської ради у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 27 серпня 2008 року та повернуто апеляційну скаргу заявнику.
02 листопада 2016 року постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року - без змін.
23 червня 2009 року за договором купівлі-продажу ПП"Квадріум" відчужило спірне приміщення на користь ОСОБА_2, який у свою чергу подарував це майно ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 09 квітня 2012 року.
Відповідно до інформаційної довідки станом на 07 червня 2017 року власником спірного майна є ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388
ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів
у державних реєстрах.
Установивши, що позивач не є власником спірного майна, оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 27серпня 2008 року, яке набрало законної сили, право власності на це майно було визнано за ПП "Квадріум", яке 23 червня 2009 року за договором купівлі-продажу відчужило спірне приміщенняна користь ОСОБА_2 та який у свою чергу подарував це майно ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 09квітня 2012 року, а можливість витребування такого майна із незаконного чужого володіння на підставі положення статті 388 ЦК України має лише його власник, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що Одеська міська рада не приймала рішень щодо відчуження спірного майна, що свідчить про вибуття його поза волею власника є помилковими.
Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).
У справі, що переглядається, право власності на спірне нежитлове приміщення визнано за ПП "Квадріум" на підставі судового рішення у справі № 28/107-08-2719, яке відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України є обов`язковим до виконання на всій території України.
Як слідує із змісту вказаного судового рішення Одеська міська рада була обізнана про розгляд справи № 28/107-08-2719 та брала у ній участь, однак не скористалась правом на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у передбачений законом строк, що підставно врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.