Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 523/13607/15
провадження № 61-7380св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівакової Ольги Андріївни на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С.,
Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (правонаступник публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк")) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1506/0708/55-036, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 14000,00 доларів США зі сплатою 11,9 % річних строком до 23 липня 2018 року.
Цього ж дня на забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 23 липня
2008 року №1506/0708/55-036-Р-1.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за тим же кредитним договором. У відповідності до умов даних договорів, ПАТ "Альфа-Банк" отримав право вимоги до ОСОБА_1, ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та договором поруки.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 10 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 165 312,02 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом -
158 841,46 грн; за відсотками - 3700,43 грн; пені - 2770,13 грн, ПАТ "Альфа Банк" просило позов задовольнити.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Альфа-Банк" про визнання кредитного договору недійсним, в якому з урахування уточнених та змінених позовних вимог просив визнати недійсним кредитний договір від 23 липня 2008 року №1506/0708/55-036.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що розрахунок заборгованості не відповідає договору, кредит видавався в іноземній валюті, реальна процентна ставка та абсолютне подорожчання кредиту більші, ніж зазначені в договорі, банк не надав повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту, в договорі не визначено умов щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки, можливість настання валютних ризиків, не зазначено вимог виникнення іпотечного боргу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 165 312,02 грн, з яких: за кредитом - 1588 41,46 грн; за відсотками - 3700,43 грн; за пенею - 2770,13 грн.
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи первісний позов банка, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі неналежним чином виконували свої зобовязання за кредитним договором і договором поруки, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, у зв`язку із чим наявні підстави для її стягнення з відповідачів на користь банка в солідарному порядку.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що в силу пункту 4 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" відсутність в кредитному договорі однієї чи декількох з його істотних умов, недостовірність вказаних умов тягне недійсність такого договору, проте ОСОБА_1 пропущено трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівакової О. А.задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 3.4 кредитного договору від 23 липня 2008 року №1506/0708/55-036. В задоволенні іншої частини позовних вимог зустрічного позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі порушили умови кредитного договору та не повернули заборгованість за кредитним договором, а тому на користь ПАТ "Альфа-Банк" підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 165 312,02 грн у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Частково задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1, власноручно підписавши кредитний договір, підтвердив той факт, що він повідомлений про умови кредитування та вся інформація по вказаному договору йому відома та зрозуміла, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Разом з тим, умови договору про сплату комісії за перевірку документів у розмірі 1% від розміру кредиту без ПДВ, зазначені в пунктах 3.4. кредитного договору, є недійсними, проте правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката
Сівакової О. А. на рішення Суворовського районного суду м. Одеси
від 02 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 17 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сівакова О. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, від 17 червня 2020 року у справі № 320/7229/15, провадження № 61-1062св19, від 09 червня 2021 року у справі № 281/183/17, провадження № 61-7302св20, від 09 червня 2021 року у справі № 752/12242/19, провадження № 61?11752св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібраних у справі доказів, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував Закон України "Про захист прав споживачів" та норми статей 229, 230 ЦК України, порушив норми статей 263, 265 ЦПК України, не витребував у банка генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, взагалі не дослідив висновок судової економічної експертизи від 25 липня 2018 року № 2571 та не надав йому правової оцінки.
Зазначав, що кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що, у свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним. У кредитному договорі не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливість настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі до укладення договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; завуальовано та суттєво збільшена відсоткова ставка кредиту.
Заявник вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, передбачених законодавцем.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (правонаступник ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1506/0708/55-036, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 14000,00 доларів США зі сплатою 11,9% річних строком до 23 липня 2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 23 липня 2008 року укладено договір поруки №1506/0708/55-036-Р-1 між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (правонаступник ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_2, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідають перед банком як солідарні боржники.
В подальшому, 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, а 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" укладено ще один договір купівлі-продажу прав вимоги за тим же кредитним договором. У відповідності до умов даних договорів, ПАТ "Альфа-Банк" отримав право вимоги до ОСОБА_1, ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та договором поруки.
Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 10 липня
2015 року утворилась заборгованість у розмірі 165 312,02 грн, з яких: за кредитом - 158 841,46 грн; за відсотками - 3700,43 грн; пеня - 2770,13 грн.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення економічної експертизи Київською незалежною судово-експертною установою
від 25 липня 2018 року № 2571 в результаті проведеного дослідження в частині арифметичних розрахунків, виходячи з умов на момент укладення кредитного договору від 23 липня 2008 року № 1506/0708/55-036, встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення дорожчання кредиту) складає: реальна процентна ставка на момент укладення - 14,32%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення 11 394,26 доларів США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно статей 553, 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Альфа-Банк", суди попередніх інстанцій правильно виходили з наявності підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості за кредитним договором. Зазначеного висновку суди дійшли перевіривши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності на підтвердження укладення між банком та
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 кредитного договору та договору поруки, та неналежного виконання їх умов позичальником та поручителем.