Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 2-3758/11
провадження № 61-7056св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Альфа Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2016 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2010 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк", банк), правонаступником якого
є Акціонерне товариство "Альфа Банк" (далі - АТ "Альфа Банк", акціонерне товариство, банк), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення в солідарному порядку заборгованості
за кредитним договором у розмірі 8 894 370,94 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 05 червня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк"
і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2006/13-2.06/587, відповідно до якого банк надав кредит у розмірі 159 218 дол. США на строк
до 04 червня 2021 року зі сплатою 11,25 % річних.
З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язання
за кредитним договором 05 червня 2006 року банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки, згідно з яким вона зобов`язалася відповідати в повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли
з кредитного договору.
ОСОБА_1 не виконувала умови договору, не здійснювала платежів для погашення суми заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитом та процентами у сумі 1 428 845,49 грн.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня
2011 року позовні вимоги банку задоволено, стягнено з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 1 428 845,49 грн, а також судові витрати в сумі 1 820 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2015 року заочне рішення від 07 червня 2011 року скасовано, справу призначено до розгляду.
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом
до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання припиненим договору поруки від 05 червня
2018 року.
Позов обґрунтовувала тим, що банк в односторонньому порядку змінив відсоткову ставку за користування кредитом і встановив її у розмірі 12,25 % річних, а також тим, що банк з моменту виникнення заборгованості
у позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором протягом шести місяців не пред`явив вимоги до ОСОБА_2 як поручителя.
У березні 2016 році банк уточнив позовні вимоги та просив стягнути
з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитом та процентами в розмірі 8 894 370,94 грн, з яких: 3 593 703,94 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3 067 824, 51 грн - заборгованість за процентам, пеня за прострочення сплати кредиту за період з 03 березня 2015 року до 03 березня 2016 у розмірі
1 043 249,24 грн; пеня за прострочення сплати процентів за період з 03 березня 2015 року до 03 березня 2016 року в розмірі 1 189 593,25 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2016 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість
за кредитним договором від 05 червня 2006 року у розмірі 8 894 370,94 грн,
а також судовий збір у розмірі 1 820 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, договір поруки, укладений
05 червня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" і ОСОБА_2, визнано припиненим.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту від 05 червня 2006 року
№ 2006/13-2.06/587 станом на 04 березня 2016 року в розмірі 8 894 370,94 грн, виходив з доведеності позовних вимог у цій частині.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, суд першої інстанції виходив з того,
що кредитор пропустив шестимісячний строк для пред`явлення відповідних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як з поручителя.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2016 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено, викладено резолютивну частину рішення в новій редакції.
Позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа Банк" (правонаступник АКБ "Укрсоцбанк") заборгованість за договором кредиту від 05 червня 2006 року № 2006/13-2.06/587 станом на 04 березня 2016 року
в розмірі 8 894 370,94 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 137 093,00 дол. США (3 593 703,94грн), заборгованість за відсотками - 117 031,70 дол. США
(3 067 824,51 грн), пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 39 797,98 дол. США (1 043 249,24 грн), пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 45 380,73 дол. США (1 189 593,25 грн).
Апеляційний суд вважав, що факт існування між банком і
ОСОБА_1 зобов`язання за договором кредиту від 05 червня 2006 року
№ 2006/13-2.06/587 підтверджено належними і допустимими доказами,
із жовтня 2008 року відповідач у справі, позичальник за кредитним договором припинила виконувати свої зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, процентами і неустойкою у вигляді пені, тобто мало місце порушення виконання зобов`язання, та дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 8 894 370,94 грн, однак резолютивна частина рішення підлягає зміні, оскільки суд визначив загальну суму заборгованості
без зазначення складових заборгованості.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вважає, що судові рішення не ґрунтуються на матеріалах справи, розмір заборгованості не доведено належним чином, призначена судом судово-економічна експертиза не спростувала і не вважала доведеними розрахунки заборгованості через ненадання експертній установі документів бухгалтерського обліку та обліку операцій. Також вважає, що суд взагалі не довів існування між сторонами зобов`язань на підставі договору кредиту.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від Верховного Суду від13 травня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Приморського районного суду м. Одеси.
Зупинено дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня
2016 року та постанови Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року
до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 05 червня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк" (т. 2, а. с. 215), та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 2006/13-2.06/587, відповідно до якого вона отримала у кредит грошові кошти в сумі 159 218,00 дол. США на строк до 04 червня 2021 року зі сплатою 11,25 % річних (т. 1, а. с.11-13).
Пунктом 4.5 кредитного договору визначено, що в разі порушення зобов`язань, визначених пунктами 3.3.8-3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж шістдесят робочих дні, строк користування кредитом вважається таким, що сплив,
і, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитними коштами, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Пунктом 4.2 договору кредиту передбачено, що в разі прострочення позичальником строку сплати процентів, визначених пунктом 2.4 цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктами 1.1, 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 5.4, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми
за кожний день прострочки, що діє у цей період.
Відповідно до пункту 4.3 договору кредиту в разі порушення позичальником пунктів 3.3.2-3.3.17 договору кредиту він зобов`язаний сплатити банку штраф
у розмірі 3 % від суми кредиту, визначеного в пункті 1.1 цього договору,
за кожний випадок.
Кредитні кошти за договором кредиту від 05 червня 2006 року
№ 2006/13-2.06/587 надавались ОСОБА_1 з цільовим призначенням: фінансування інвестування житла у вигляді квартири
АДРЕСА_1 і квартири
АДРЕСА_2 .
На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 07-15/632,
за умовами якого вона зобов`язалась відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що виникли з договору кредиту
від 05 червня 2006 року № 2006/13-2.06/58.
Зобов`язання щодо видачі кредитних коштів банк виконав (т. 1, а. с.10).
Заборгованість ОСОБА_1 станом на листопад 2007 року (прострочена та строкова заборгованість за кредитом і процентами) становила
3 997,52 дол. США і пеня в розмірі 485,56 грн (т. 1, а. с. 6-9).
Із липня 2006 року до травня 2008 року ОСОБА_1 сплатила
13 491,55 дол. США заборгованості, з квітня 2007 року до жовтеня 2008 року вона сплатила 8 633,45 дол. США простроченої заборгованості за кредитом.
Суд установив, що останній платіж на погашення простроченої заборгованості
за кредитом був у жовтні 2008 року, з позовом за захистом порушеного права АКБ "Укрсоцбанк" звернувся у березні 2010 року.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня
2011 року позовні вимоги задоволено, стягнено з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 1 428 845,49 грн, а також судові витрати в сумі 1 820 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2015 року заочне рішення від 07 червня 2011 року скасовано, справу призначено до розгляду
в загальному порядку.
02 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом
до АКБ "Укрсоцбанк" про визнання договору поруки від 05 червня 2006 року припиненим.
У березні 2016 року АКБ "Укрсоцбанк" уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитом
та процентами станом на 04 березня 2016 року у розмірі 8 894 370,94 грн, з яких:
3 593 703,94 грн - заборгованість за кредитом; 3 067 824, 51 грн - заборгованість за процентами; пеня за прострочення сплати кредиту за період з 03 березня
2015 року до 03 березня 2016 року у розмірі 1 043 249,24 грн; пеня
за прострочення сплати процентів за період з 03 березня 2015 року
до 03 березня 2016 року у розмірі 1 189 593,25 грн (т. 1, а. с. 206, 207).
Також суд встановив, і ці обставини відповідач ОСОБА_1
не спростувала, що договір кредиту від 05 червня 2006 року № 2006/13-2.06/587
у встановленому законом порядку недійсним не визнаний, ОСОБА_1 до суду з такими вимогами не зверталась,
а обставини отримання грошових коштів у розмірі 159 218,00 дол. США
на підставі її заяви від 21 червня 2006 року підтверджені доказами, вказані кошти на підставі цієї заяви зараховані на позичковий рахунок № НОМЕР_1 (т. 1, а. с.10).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.