Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 202/32393/13-ц
провадження № 61-10908св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
представник позивача -Пац Євгенія Олегівна,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Зосименко С. Г. від 23 лютого 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
Петешенкової М. Ю., від 09 червня 2021 року і касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 грудня 2007 року між товариством та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2007-148-М, на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 24 750 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 16,00 % річних з кінцевим терміном повернення
23 листопада 2012 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_2 14 грудня 2007 року було укладено договір поруки, а 20 жовтня 2010 року договір поруки було укладено з
ПАТ "А-Банк" - на суму 10 тис грн. Позивач вказував, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував,
у зв`язку з чим станом на 08 травня 2013 року виникла заборгованість
у розмірі 45 834,62 доларів США, яка складається з: 15 402,41 доларів США - заборгованість за кредитом, 22 455,05 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 977,16 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
Посилаючись на зазначені обставини, банк просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором
від 14 грудня 2007 року у розмірі 44 583, 06 доларів США; що за курсом 7,99 грн за один долар США складає 356 356,12 грн та стягнути з ОСОБА_1, ПАТ "Акцент-Банк" солідарно суму судових витрат у справі у розмірі 10 000 грн і стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 200 грн.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції та інших судових рішень за результатами його скарження
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 23 лютого 2017 року позов АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1
і ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість
за кредитним договором від 14 грудня 2007 року у розмірі 40 357, 46 доларів США, що еквівалентно 322 456, 10 грн, яка складається із: 15 402, 41 доларів США - заборгованість за кредитом; 22 455, 05 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2 500 доларів
США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Провадження у справі в частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк"
до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість. Районний суд вирішив, що розмір пені, яка визначена банком у розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевищує розмір збитків банку, а тому відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України вона підлягає зменшенню. Також суд першої інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2, як з поручителя, оскільки заборгованість за кредитним договором почала виникати з жовтня 2008 року, строк дії кредитного договору закінчився 23 листопада
2012 року, а з позовом до суду банк звернувся у вересні 2013 року. Суд закривпровадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ПАТ "Акцент-Банк", зазначивши, що розгляд цих вимог віднесено до юрисдикції господарського суду. Крім того, суд першої інстанції визначив, що відшкодування витрат на правову допомогу є неможливим, оскільки позивачем не надано суду відповідних доказів.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого
2017 року в оскарженій частині скасовано. У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк на вимогу суду не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності кредитної заборгованості та її розміру.
Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу
АТ КБ "Приватбанк" задоволено. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доказам, поданим банком на підтвердження заборгованості за кредитним договором, зарахування коштів, отриманих від реалізації заставного майна. Верховний Суд вважав, що для правильного визначення боргу (тіла кредиту та процентів) слід врахувати суму, отриману кредитором від продажу заставного автомобіля, а також врахувати, що розрахунок заборгованості складено станом на 18 березня 2013 року, тобто після закінчення строку кредитного договору.
Основний зміст та мотиви постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року в оскаржуваній частині скасовано.
Позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму заборгованості за кредитним договором № 2007-148-М від 14 грудня
2007 року у розмірі 39 790, 87 доларів США, що еквівалентно 317 929, 05 грн, яка складається із: 20 771, 98 доларів США - заборгованість за кредитом;
19 018, 89 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
У задоволенні іншої частини позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки банком надано детальний розрахунок заборгованості, нарахованої за період
з 14 грудня 2007 року по 21 листопада 2012 року, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь банку суми заборгованості за кредитним договором № 2007-148-М від 14 грудня 2007 року у розмірі 39 790,87 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 317 929,05 грн, яка складається з: 20 771,98 доларів США - заборгованість за кредитом; 19 018,89 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" щодо розподілу судових витрат з посиланням на те, що розподіл судових витрат здійснено апеляційним судом при винесенні постанови від 09 червня 2021 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого
2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня
2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права,
посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня
2018 року у справі № 444/9519/12 та від 13 червня 2018 року у справі
№ 548/981/15-ц, (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Заявник посилається на суперечність висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у цій справі, правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, а також вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази й необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що банк розірвав спірний кредитний договір, вилучивши у липні 2009 року у позичальника предмет застави для реалізації, не встановили розмір заборгованості станом на день розірвання кредитного договору, не врахували вартість реалізованого автомобіля, а також сплату позичальником грошових коштів на погашення кредиту. ОСОБА_1 вважає, що Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року дійшов неправильного висновку про те, що заборгованість має бути встановлена і обчислена станом на 21 листопада 2012 року, не врахував, що 18 листопада 2009 року банк звернувся до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, у задоволенні якого було відмовлено. Стверджує, що суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення банк зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц та від 06 жовтня 2021 року у справі № 369/9347/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України),
а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, суд апеляційної інстанції не здійснив розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ухвалами Верховного Суду від 22 вересня 2021 року та від 26 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції врахував вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року, та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 грудня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2007-148-М, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 24 750 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 16,00 % річних з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2012 року.
Зобов`язання за вказаним кредитним договором забезпечено порукою згідно договору поруки, укладеного 14 грудня 2007 року з ОСОБА_2, договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладеного з ПАТ "Акцент-Банк" на суму 10 тис. грн, а також договору застави транспортного засобу.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості у позичальника станом на 08 травня 2013 року за кредитним договором № 2007-148-М виникла заборгованість у розмірі 45 834, 62 доларів США, яка складається з: 15 402, 41 доларів США - заборгованість за кредитом, 22 455, 05 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 7 977, 16 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
У висновку судової автотоварознавчої експертизи від 23 березня 2015 року №4561-14 про визначення ринкової вартості колісних транспортних засобів експертом надано оцінку ринкової вартості предмета застави - автомобіля MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1, визначено, що вартість автомобіля станом на 07 липня 2009 року (день вилучення предмета застави банком у боржника) складає 171 385, 45 грн.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року про витребування доказів у справі позивачем надано детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором від 14 грудня 2007 року
№ 2007-148-М, нарахованої за період з 14 грудня 2007 року по 21 листопада 2012 року, згідно якого станом на 21 листопада 2012 року заборгованість складала:
21 642, 25 доларів США - заборгованість за кредитом;
19 507, 95 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;
11 268, 65 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
АТ КБ "ПриватБанк" повідомило суд, що від продажу заставного автомобіля на погашення заборгованості за кредитним договором зараховано коштів на загальну суму 12 386, 27 доларів США, що відповідає оціночній вартості заставного автомобіля. Однак, зарахування відбувалося 18 березня 2013 року, станом на поточну заборгованість, нараховану банком.