Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
місто Київ
справа № 756/4043/17
провадження № 61-5117св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Одинадцята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Іванової І. В., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, просила визнати недійсним заповіт від 14 лютого 2013 року, посвідчений Одинадцятою Київською нотаріальною конторою за реєстраційним № 243, складений ОСОБА_3, 1940 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що є онукою померлої ОСОБА_3 . Стверджувала, що заповіт ОСОБА_3 від 14 лютого 2013 року № 243, складений на ім`я ОСОБА_2, є недійсним, оскільки перед смертю заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. ОСОБА_3 перебувала у важкому стані, не могла розмовляти, самостійно доглядати за собою та мала низку хвороб.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, стверджував, що позивач не довела належними та допустимими доказами недійсність заповіту та порушення її права на спадщину.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач оскаржує заповіт, складений Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, а він укладався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Лілією Володимирівною, при цьому адвокат позивача на питання представника відповідача пояснив, що підтримує саме пред`явлений позов, а суд не може виходити за межі позовних вимог відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт від 14 лютого 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., зареєстрований у реєстрі за № 243, складений ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що за змістом позовної заяви ОСОБА_1 оспорює саме заповіт, складений ОСОБА_3 14 лютого 2013 року за реєстровим номером № 243, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В. Вказівка щодо посвідчення оспорюваного заповіту Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою у контексті тієї обставини, що спадкова справа № 226/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрита Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, є очевидною помилкою і не може бути розцінена судом як зазначення іншого предмета позову. Тому, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, вирішення позову щодо єдиного заповіту, який складений ОСОБА_3 14 лютого 2013 року за реєстровим номером № 243, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., не може вважатися виходом за межі заявлених позовних вимог та порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.
За таких обставин є очевидним, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ключовим питанням було питання стану фізичного і психічного здоров`я ОСОБА_3, її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з огляду на те, що посвідчення оспорюваного заповіту відбулося 14 лютого 2013 року.
Апеляційний суд зазначив, що висновком судово-психіатричної експертизи від 13 січня 2020 року № 17 встановлено, що ОСОБА_3 з осені 2011 року до смерті страждала хронічним психічним розладом у вигляді судинної деменції, з осені 2011 року через свій психічний стан не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, під час укладення та підписання заповіту від 14 лютого 2013 року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник визначив, що:
- позивач не скористалася правом до початку розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову, що відповідало б правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц (провадження № 61-25140св18);
- правила ЦПК України не надають суду права виходу за межі позовних вимог з власної ініціативи (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18 (провадження № 61-22792св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (провадження
№ 61-4071св20));
- суд не може вийти за межі позовних вимог та усупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі
№ 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/147-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц);
- позивач, наполягаючи на оскарженні заповіту, посвідченого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, не долучила копію цього заповіту до матеріалів справи, який також відсутній і у матеріалах спадкової справи;
- апеляційний суд не надав належну оцінку проведеній у справі судовій експертизі та заповіту, допустив грубі порушення норм процесуального права;
- суд не залучив до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В.;
- позивач не заперечувала факт належного оформлення заповіту, але вважала, що таким чином її позбавили права на спадщину лише з підстав того, що вона перебувала у родинних відносинах із спадкодавцем, відноситься до третьої черги спадкоємців, коли відповідач є спадкоємцем першої черги у прийнятті спадщини.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Стверджувала, що до початку розгляду справи по суті у неї не було тексту оскаржуваного заповіту, а тому їй не могло бути відомо, що заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В. Заявник не ставив під сумнів висновок експерта, не заявляв клопотань про проведення повторної експертизи.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
Відповідно до заповіту від 14 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., зареєстрованого в реєстрі за № 243, ОСОБА_3 заповіла все своє майно, яке буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За матеріалами спадкової справи № 226/2016, відкритої Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, єдиним заповітом, який складений ОСОБА_3 14 лютого 2013 року за реєстровим номером № 243, є заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В.
ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3 .
Висновком судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 13 січня 2020 року № 17 встановлено, що ОСОБА_3 з осені 2011 року до смерті страждала хронічним психічним розладом у вигляді судинної деменції; за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. ОСОБА_3 під час укладення та підписання заповіту від 14 лютого 2013 року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.