УХВАЛА
11 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 910/13136/20
Провадження № 12-84гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І. Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями "Бі енд Пі, ЛТД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство) та Компанії "Бош Інтернешнл Інк" (далі - Компанія)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 (суддя Сівакова В. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 (головуючий Сітайло Л. Г., судді Пашкіна С. А., Буравльов С. І.) у справі
за позовом Підприємства та Компанії
до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС), Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Трейд 2015" (далі - Товариство), Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП)
про визнання права,
УСТАНОВИЛА:
01.09.2020 Підприємство та Компанія звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до ВДВС, Товариства та ДП про застосування наслідків нікчемності правочину до договору купівлі-продажу 35 % частки корпоративних прав Підприємства у вищому навчальному закладі "Київський економічний інститут менеджменту" (далі - Інститут) у вигляді акта державного виконавця про проведені електронні торги від 13.11.2017 та протоколу результатів електронних торгів від 08.11.2017 № 295831 між ВДВС, Товариством та ДП, який порушує публічний порядок, шляхом визнання прав Підприємства та Компанії на частки корпоративних прав в Інституті.
Ухвалою від 20.10.2020 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у цій справі; розгляд справи вирішив здійснювати в порядку загального позовного провадження; призначив час та дату підготовчого засідання.
Ухвалою від 10.03.2021 суд першої інстанції задовольнив клопотання Товариства про забезпечення судових витрат; зобов`язав Підприємство та Компанію у строк до 01.04.2021 внести на депозитний рахунок суду по 37 500 грн попередньо визначених судових витрат Товариства, пов`язаних з розглядом справи, та надати відповідні докази. Необхідність забезпечення судових витрат Товариства у цій справі мотивована, зокрема, тим, що представники позивачів не з`явились у жодне судове засідання (17.11.2020, 03.12.2020, 19.01.2021, 11.02.2021 та 02.03.2021), що в сукупності з поданням клопотань про відкладення розгляду справи містить ознаки зловживання ними правом на позов; Компанія не має зареєстрованого в установленому законом порядку місцезнаходження на території України; Компанія та Підприємство не мають нерухомого майна на території України, а на корпоративні права Підприємства накладено арешт у межах виконавчого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021, позов Підприємства та Компанії залишено без розгляду.
З посиланням на положення статей 125, 226, 234 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суди мотивували свої рішення, зокрема, тим, що позивачі не виконали вимог ухвали від 10.03.2021 та не подали документального підтвердження внесення на депозитний рахунок суду першої інстанції коштів для забезпечення судових витрат Товариства, пов`язаних з розглядом справи, а їх процесуальні дії/бездіяльність (неявка в судові засідання, клопотання про відкладення засідань, інші численні клопотання) свідчать про штучне затягування судового процесу та зловживання процесуальними правами.
05.08.2021 Підприємство та Компанія звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) зі спільною касаційною скаргою, в якій просили скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підприємство та Компанія мотивували подану скаргу, зокрема, тим, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення)" в частині вимог по здійсненню фінансового моніторингу суб`єктами фінансового моніторингу, а також положень Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про санкції" та Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО про санкції щодо запобігання виведенню капіталів за межі України особами, які є пов`язаними з фінансовою установою країни-агресора - ПАТ "Промінвестбанк"; а також з порушенням норм ГПК України, зокрема: пунктів 1, 2, 4, 6 частини третьої статті 2 (принципи верховенства права, рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, пропорційності), частини першої статті 4 в частині позбавлення позивачів права на розгляд справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом, частини другої статті 4, яка імперативно визначає обов`язок суду вжити передбачені законом заходи, спрямовані на запобігання правопорушенням, пунктів 4, 5 частини першої статті 35, частини першої статті 38 (порядок визначення суддів для розгляду справи, колегії суддів для розгляду апеляційної скарги, заявлення самовідводу), статей 166, 182 (права на вчинення процесуальних дій), частин четвертої та шостої статті 125, які вказують на право суду ухвалити судове рішення про залишення позову без розгляду, тобто не є імперативними нормами, які носять зобов`язальний характер.
Ухвалою від 18.10.2021 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за вказаною скаргою, а ухвалою від 01.12.2021 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки дійшла висновку, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
На переконання колегії суддів, виключна правова проблема у цій справі полягає в тому, що відсутність у позивача можливості оскаржити ухвалу про забезпечення судових витрат (витрат на правничу допомогу) разом з ухвалою про залишення позову без розгляду через несплату такого забезпечення може створити підґрунтя для порушення його права на справедливий судовий розгляд.
Колегія суддів зазначає, що з буквального тлумачення положень частини шостої статті 125 та частини першої статті 255 ГПК України випливає, що ухвала про забезпечення судових витрат може оскаржуватись лише одночасно з рішенням суду, ухваленим по суті, та не підлягає оскарженню разом з ухвалою про залишення позову без розгляду, що створює підґрунтя для зловживання сторонами своїми процесуальними правами (зокрема, відповідачем, який не зацікавлений у задоволенні позову та може свідомо заявити необґрунтовано великий розмір такого забезпечення), у зв`язку із чим виникає реальний ризик порушення права позивача на справедливий суд у розумінні статті 55 Конституції України і статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
Як приклад, колегія суддів наводить випадок, за якого заявлений відповідачем та визначений судом в ухвалі розмір забезпечення витрат на правничу допомогу буде істотно завищеним, а несплата зазначеної суми матиме наслідком залишення позову без розгляду на підставі клопотання відповідача.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою для захисту своїх порушених прав або законних інтересів, уже несе певний майновий тягар, який полягає у сплаті ним судового збору та витрат на правничу допомогу, а вимога суду про забезпечення витрат іншої сторони на правничу допомогу може стати надмірним тягарем, який значно ускладнить або навіть унеможливить захист прав та законних інтересів позивача.
За таких обставин, на думку колегії суддів, неможливість перегляду ухвали суду судом вищої інстанції може призвести до порушення прав позивача на справедливий суд, а саме на ефективний судовий захист, оскільки фактично унеможливлює розгляд справи по суті та ухвалення остаточного судового рішення. При цьому відсутність у позивача можливості оскаржити ухвалу про забезпечення судових витрат разом з ухвалою про залишення позову без розгляду, постановленою судом у зв`язку з тим, що він не вніс на депозитний рахунок суду суму такого забезпечення, може призвести до відсутності ефективного захисту позивачем своїх прав, що матиме наслідком порушення його права на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 55 Конституції України та частини першої статті 6 Конвенції.
Крім цього, колегія суддів погодилася з доводами скаржників про існування колізії між окремими положеннями ГПК України, що регулюють залишення позову без розгляду у зв`язку з несплатою позивачем суми забезпечення судових витрат, оскільки частина шоста статті 125 цього Кодексу передбачає, що в разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду, а пункт 6 частини першої статті 226 цього Кодексу встановлює імперативну вимогу щодо залишення позову без розгляду у зв`язку з тим, що позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і той подав заяву про залишення позову без розгляду.
Колегія суддів вважає, що існування правової невизначеності в частині неоднозначного тлумачення та застосування зазначених норм ГПК України призводить до неможливості позивача передбачити юридичні наслідки своєї поведінки (несплати суми забезпечення судових витрат), а саме безумовне залишення позову без розгляду або існування вірогідності, що суд під час постановлення відповідної ухвали врахує доводи позивача про недоцільність або відсутність об`єктивної можливості сплатити суму зобов`язання. Така ситуація, на думку колегії суддів КГС ВС, ставить під сумнів можливість реалізації позивачем права на ефективний судовий розгляд.
Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі цієї справи на її розгляд за частиною п`ятою статті 302 ГПК України з огляду на таке.
Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З наведеного слідує, що справа за частиною п`ятою статті 302 ГПК України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/3693/18.
При цьому виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник передбачає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Обґрунтовуючи наявність підстав для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС в ухвалі від 01.12.2021 посилалась на існування численної практики застосування судами норми, яка передбачає залишення позову без розгляду у зв`язку з несплатою позивачем суми забезпечення судових витрат (більше 150 ухвал судів господарської та цивільної юрисдикцій), а також наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвал про забезпечення/відмову у забезпеченні судових витрат (витрат на правничу допомогу), в яких суди, за загальним правилом, ухвалювали рішення про забезпечення витрат у розмірі до 20 000 грн і відмовляли відповідачам, якщо заявлена сума витрат перевищувала цей поріг.
Втім, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не стверджувала про наявність глибоких розходжень у наведеній нею судовій практиці; не виклала правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування, кількісні показники, які б свідчили про їх непоодинокий характер, посилання на те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв`язку із чим передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Також Велика Палата Верховного Суду з урахуванням передбачених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції звертає увагу на те, що Підприємство та Компанія у поданій касаційній скарзі не оскаржують ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 про забезпечення судових витрат (витрат на правничу допомогу Товариства), а також не посилаються на порушення своїх прав на справедливий суд у розумінні статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції, які зумовлені неможливістю оскаржити зазначену ухвалу разом з ухвалою суду першої інстанції від 29.04.2021 про залишення позову без розгляду. Тобто скаржники не наводили як підставу касаційного оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 доводів про порушення своїх прав на справедливий суд у контексті окресленої КГС ВС виключної правової проблеми.
Окрім цього, посилаючись на існування правової невизначеності в частині тлумачення та застосування частини шостої статті 125 та пункту 6 частини першої статті 226 ГПК України, колегія суддів КГС ВС не вказує, у чому полягає неможливість подолання цієї проблеми за допомогою існуючих процесуальних механізмів.
Відсутність правових висновків щодо застосування певних норм права касаційним судом сама по собі не свідчить про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, адже судом касаційної інстанції в господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" діє, зокрема, Касаційний господарський суд, наділений повноваженнями перевіряти правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Подібні правові висновки викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/15541/19.
Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі як виключну правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені колегією суддів КГС ВС як належним судом.
Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Зважаючи на викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недотримання умов передачі справи № 910/13136/20 на її розгляд, які передбачені частиною п`ятою статті 302 ГПК України, у зв`язку із чим цю справу необхідно повернути відповідній колегії КГС ВС для розгляду.
Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду