Постанова
Іменем України
10 січня 2022 року
м. Київ
справа № 638/17984/18
провадження № 61-15043св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку поділу майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 15 вересня 2007 року до 01 грудня
2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу. 10 січня 2006 року між ним, ОСОБА_4 (матір`ю відповідача) та ВАТ "Трест Житлобуд-1" був укладений договір пайової участі у будівництві квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 сплатила вартість Ѕ частини квартири 27-28 квітня 2007 року, а він сплатив вартість іншої Ѕ частини квартири з травня до вересня 2008 року. Вказує, що з метою уникнення додаткових витрат, пов`язаних із оформленням права власності на вказану квартиру, право власності було оформлено на ім`я ОСОБА_4 з подальшим переоформленням права власності на ім`я відповідача у справі ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29 червня 2011 року.
Посилаючись на те, що добровільної згоди щодо поділу зазначеного нерухомого майна сторони не дійшли, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 листопада
2020 року у складі судді Омельченко К. О. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоу відповідача були відсутні власні кошти для оплати повної чи часткової вартості спірної квартири при виконанні договору від 10 січня 2006 року № 04/27-33, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ВАТ "Трест Житлобуд-1" про пайову участь у будівництві квартири. Наразі позивач ОСОБА_1 надав квитанції, акти звірки взаєморозрахунків про сплату ним вартості Ѕ частини спірної квартири, а тому за позивачем слід визнати право власності на цю частку квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що видане на матір відповідача свідоцтво про право власності на спірну квартиру не було визнано недійсним, як і не визнано недійсним договір дарування цього майна на користь відповідача, а тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що кошти за Ѕ частину спірної квартири були сплачені за його особисті кошти, про що матеріали справи містять належні та допустимі докази, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вказує, що оскільки мати відповідача сплатила лише вартість Ѕ частини спірної квартири, то їй підлягала видача свідоцтва про право власності саме на цю частку квартири, а не на усю. Крім того, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 235 ЦК України.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 15 вересня 2007 року до 01 грудня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу.
10 січня 2006 року між позивачем, ОСОБА_4 (матір`ю відповідача) та ВАТ "Трест Житлобуд-1" був укладений договір пайової участі у будівництві квартири АДРЕСА_1 з наступною передачею вказаної квартири від ВАТ "Трест Житлобуд-1"
ОСОБА_1, ОСОБА_4 за актом прийому-передачі.
Згідно з пунктом 2.4 договору ОСОБА_4, ОСОБА_1 прийняли на себе зобов`язання сплатити вартість комплексу робіт з будівництва квартири у сумі 59 464,50 доларів США. ОСОБА_4 повинна була внести 50 % вартості квартири до 15 травня 2007 року. ОСОБА_1 вносить залишок 50 % від вартості квартири щомісяця рівними частинами до 01 грудня
2008 року.
Відповідно до наданих позивачем квитанцій, у період з травня 2007 року до 22 вересня 2008 року ним сплачено на користь ВАТ "Трест Житлобуд-1" 29 738,20 доларів США.
22 жовтня 2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ВАТ "Трест Житлобуд-1" підписано акт звірки взаєморозрахунків за договором
від 10 січня 2006 року № 04/27-33.
Позивачем також надано договір від 10 січня 2006 року № 04/27-33, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "Трест Житлобуд-1" пайової участі в будівництві житлового будинку, предметом якого є виконання ВАТ "Трест Житлобуд-1" за дорученням ОСОБА_4 комплексу будівельно-монтажних робіт з будівництва двокімнатної квартири
АДРЕСА_1 з наступною передачею вказаної квартири від
ВАТ "Трест Житлобуд-1" ОСОБА_4 за актом прийому-передачі.
20 квітня 2010 року виконавчим комітетом прийнято рішення № 82/71 про видачу свідоцтва про право власності на квартиру
АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 .
29 червня 2011 року ОСОБА_4 подарувала спірну квартиру за договором дарування на користь ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Верховний Суд зазначає, що у справі, яка переглядається, свідоцтва про право власності на спірну квартиру було видано 20 травня 2010 року на ім`я ОСОБА_4, зокрема яка у свою чергу на підставі договору дарування, укладеного 29 червня 2011 року подарувала цю квартиру своїй дочці ОСОБА_3 .
Слід зазначити, що ні свідоцтво про право власності на спірну квартиру, ні договір дарування не визнано у судовому порядку недійсними і така недійсність не встановлена законом.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, без спростування підстави переходу права власності на спірну частину квартири до ОСОБА_4, а також від ОСОБА_4 до ОСОБА_5, визнання права власності на цю частину майна за позивачем
ОСОБА_1 є неналежним способом захисту прав та інтересів. За обставин, які встановлені судом, позивачу необхідно спростувати правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину квартири та у разі такого спростування пред`явити вимогу до
ОСОБА_5 про витребування спірної частини майна на підставі частини третьої статті 388 ЦК України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що позивач сплатив особисті кошти за Ѕ частину квартири не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, а лише можуть мати правове значення при спростування правомірності набуття ОСОБА_4 у власність усієї спірної квартири.
Аргументи касаційної скарги про те, що договір пайової участі в будівництві житлового будинку від 10 січня 2006 року № 04/27-33, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "Трест Житлобуд-1", є удаваним правочином відповідно до статті 235 ЦК України, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивач таких вимог у цій справі не заявляв.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року- без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.