Постанова
Іменем України
11 січня 2022 року
м. Київ
справа № 273/1321/20
провадження № 61-15399св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка", ОСОБА_1,
відповідачі: Сільськогосподарський кооператив "Діброва", ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 01 липня 2021 року у складі судді Бєлкіної Д. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (далі - ТОВ "Біріт імені Шевченка") і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Сільськогосподарського кооперативу "Діброва" (далі - СГК "Діброва"), ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), посилаючись на те, що вони є співвласниками майнової частки (паю) колишнього КСП "Лан", правонаступником якого є СГК "Діброва". Крім того, ОСОБА_1 також є членом (засновником) СГК "Діброва". 22 серпня 2018 року державним реєстратором Баранівської міської ради Бабюк О. А. було проведено державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна загальною площею 8 772,7 кв. м, які знаходяться по АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 . Підставою для такої реєстрації стало свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП серії ЖИ-6 № 095165, видане 20 серпня 2018 року головою СГК "Діброва" - ОСОБА_3 взамін інших свідоцтв про право власності на майнові частки (паї). Наказом Міністерства юстиції України від 15 січня 2019 року № 126/5 вищезгадане рішення державного реєстратора Баранівської міської ради від 22 серпня 2018 року було скасоване з підстав його невідповідності вимогам законодавства. Позивачі вважають, що голова СГК "Діброва" не мав права видавати на ім`я ОСОБА_2 оспорюване свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП, оскільки такими повноваженнями наділені лише органи місцевого самоврядування, в даному випадку - Дубрівська сільська рада Баранівського району Житомирської області (далі - Дубрівська сільська рада). Крім того, право розпоряджатися майном реорганізованого КСП "Лан" належить колишнім членам підприємства - співвласниками такого майна. Виділення із складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення загальних зборів співвласників. Разом з тим, оскільки ОСОБА_2 не звертався до Комісії з організації вирішення майнових питань із заявою про виділення йому майнового паю в натурі і з цього питання зборами співвласників рішення не приймалося, то керівник СГК "Діброва" ОСОБА_4 не мав права робити відмітку про виділення відповідачу майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП. Враховуючи викладене, ТОВ "Біріт імені Шевченка" і ОСОБА_1 просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП серії ЖИ-6 № 095165, видане 20 серпня 2018 року керівником СГК "Діброва" ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 .
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 01 липня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП серії ЖИ-6 № 095165, видане 20 серпня 2018 року керівником СГК "Діброва" ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 . Стягнуто солідарно з СГК "Діброва", ОСОБА_2 на користь ТОВ "Біріт імені Шевченка" 2 102 грн витрат, понесених на сплату судового збору. Стягнуто солідарно з СГК "Діброва", ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн витрат, понесених на сплату судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що для отримання нового свідоцтва в разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП. Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Отже, в цій справі голова СГК "Діброва" ОСОБА_3 не мав права видавати ОСОБА_2 нове свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП, оскільки в силу закону такими повноваженнями наділена лише Дубрівська сільська рада. Крім того, за відсутності відповідного рішення загальних зборів співвласників майна колишнього КСП голова СГК "Діброва" не мав права проставляти відмітку про виділення відповідачу майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП. Посилання ОСОБА_2 на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц, згідно з якими свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оскаржуване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності, не заслуговують на увагу, оскільки, на відміну від вказаних справ, у цій справі оспорюване свідоцтво не видавалося на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Тому в даному конкретному випадку вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП, яке було видане непоноважною особою, є належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 01 липня 2021 року змінено в частині розподілу судових витрат. Змінено спосіб стягнення судових витрат із солідарного на стягнення у рівних частках. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Поряд з цим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції не врахував, що солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 01 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2021 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 904/750/19 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц. Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оскаржуване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. За таких обставин обраний позивачами спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП можливе лише в разі визнання недійсним (незаконним) відповідного рішення, на підставі якого видано це свідоцтво.
29 листопада 2021 року СГК "Діброва" та ТОВ "Біріт імені Шевченка" і ОСОБА_1 подали засобами поштового зв`язку відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Баранівського районного суду Житомирської області.
09 листопада 2021 року справа № 273/1321/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, а відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судами встановлено, що 10 лютого 2000 року на загальних зборах засновників було прийнято установчий договір про створення та діяльність СГК "Діброва" шляхом реорганізації КСП "Лан", затверджено Статут та обрано голову цього кооперативу.
Засновниками СГК "Діброва" стали п`ятдесят чотири члени, в тому числі позивач ОСОБА_5, яка у списку засновників значилася за № 16.
Пріоритетними завданнями СГК "Діброва" стало вирощування товарної продукції рослинництва і тваринництва, її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів членів кооперативу і трудового колективу, що стверджується Статутом СГК "Діброва".
15 лютого 2000 року Баранівською районною державною адміністрацією проведено державну реєстрацію СГК "Діброва" (реєстраційна справа № 2/222), юридична адреса: село Дубрівка Баранівського району Житомирської області.
Рішенням зборів співвласників СГК "Діброва" від 30 квітня 2001 року, оформленим протоколом № 3, було затверджено майновий фонд, який підлягає розподілу, та список осіб, які мають право на майновий пай колишнього КСП "Лан". У вказаному списку ОСОБА_5 значиться за № 226, вартість її частки в майні пайового фонду підприємства становить 442 грн.
Згідно з довідками від 17 січня 2019 року, виданими головою СГК "Діброва" ОСОБА_3, станом на 01 серпня 2010 року ОСОБА_5 втратила право на майновий пай за сертифікатом серії ЖИ-6 № 102085 на суму 442 грн у зв`язку з погашенням її частки шляхом видачі будівельних матеріалів (блоків) та сільськогосподарської продукції (пшениці).
Разом з тим ОСОБА_1 залишилася членом (засновником) СГК "Діброва".
20 червня 2017 року Дубрівська сільська рада видала на ім`я ТОВ "Біріт імені Шевченка" свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії ЖИ-6 № 358998, яким підтверджено право товариства на частку в пайовому фонді майна СГК "Діброва" в розмірі 623 грн відповідно до затвердженого 30 квітня 2001 року зборами співвласників списку осіб, які мають право на майновий пай.
20 серпня 2018 року голова СГК "Діброва" ОСОБА_3 видав на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії ЖИ-6 № 095165, яким підтвердив право відповідача на частку в пайовому фонді майна СГК "Діброва" в розмірі 210 604 грн відповідно до затвердженого 30 квітня 2001 року зборами співвласників списку осіб, які мають право на майновий пай.
Крім того, у вищезгаданому свідоцтві голова СГК "Діброва" ОСОБА_3 зробив відмітку про виділення ОСОБА_2 майна, яке знаходиться на території кооперативу, в натурі, а саме: вагової; сіносховищ під №№ 1, 2; телятників під №№ 1, 2; корівників під №№ 1, 2, 3; будинку відпочинку; конюшні; кормокухні; водонапірної башти; артезіанської свердловини.
Вказане свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі та акт приймання-передавання майна стали підставою для прийняття 22 серпня 2018 року державним реєстратором Баранівської міської ради Бабюк О. А. рішення щодо оформлення за ОСОБА_2 права власності на виділені в натурі об`єкти нерухомого майна загальною площею 8 772,7 кв. м, які знаходяться по АДРЕСА_1 .
Відповідями Дубрівської сільської ради від 03 квітня 2020 року № 130 та від 13 квітня 2020 року № 133, наданими на адвокатський запит представника позивачів, підтверджується, що в сільській раді відсутня інформація щодо видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на майновий пай члена колишнього КСП "Лан". До сільської ради не надходили документи про відчуження ОСОБА_1 належного їй майнового паю, нове свідоцтво (у разі набуття у власність майнового паю) іншій особі не видавалося. Рішенням зборів співвласників СГК "Діброва" від 30 квітня 2001 року, оформленим протоколом № 3, ОСОБА_2 не був включений до списку осіб, які мають право на майновий пай колишнього КСП "Лан". До Дубрівської сільської ради не надходили документи про придбання (набуття) ОСОБА_2 у власність майнових паїв у співвласників КСП "Лан" (правонаступник СГК "Діброва"). Сільська рада не видавала ОСОБА_2 нове свідоцтво про право власності на майновий пай, в тому числі серії ЖИ-6 № 095165 від 20 серпня 2018 року.
Судами також встановлено, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_6, який діяв в інтересах засновника СГК "Діброва" ОСОБА_1, 14 січня 2019 року Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації склала висновок, яким рекомендувала скасувати вищезгадане рішення про державну реєстрацію прав, прийняте державним реєстратором Баранівської міської ради Бабюк О. А.
На підставі вказаного висновку Комісії наказом заступника Міністра з питань державної реєстрації Міністерства юстиції України Садовської І. О. від 15 січня 2019 року № 126/5 було скасоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Баранівської міської ради Бабюк О. А.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі № 273/1808/19 залишено без змін рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 24 червня 2020 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 січня 2019 року № 126/5 та зобов`язання поновити рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Баранівської міської ради Бабюк О. А., а також - про зобов`язання Міністерства юстиції України поновити рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 листопада 2018 року № 44135895, прийняте державним реєстратором Управління економічного, агропромислового розвитку, архітектури та житлово-комунального господарства Баранівської районної державної адміністрації Житомирської області Захарчуком Р. О.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Згідно зі статтею 7 Закону України від 14 лютого 1992 року "Про колективне сільськогосподарське підприємство" об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.
Згідно з пунктами 13, 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. Уразі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво. Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства. До зазначеного списку додаються такі документи: акт розрахунку уточненого пайового фонду; уточнена структура пайового фонду; уточнений перелік майна пайового фонду. Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП. Усі подані документи формуються в окрему справу по кожному підприємству. Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП. Видача свідоцтва громадянину проводиться безоплатно. Відмову у видачі свідоцтва можна оскаржити в судовому порядку. У разі втрати чи пошкодження свідоцтва громадянину видається дублікат, про що робиться відповідний запис на бланку свідоцтва.
Аналогічні по суті положення містилися в пунктах 13, 14 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (далі - Порядок № 62), який втратив чинність 24 травня 2013 року на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 11 квітня 2013 року № 253.
Порядком № 62 (пункти 15, 16) також передбачалося, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводилося підприємством-користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна мало зробити відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП, що засвідчувалося підписом керівника підприємства та печаткою. Вказане свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна могло бути підставою для оформлення права власності на виділене майно у встановленому порядку.
Порядок виділення частки майна також визначено пунктами 4.1, 4.2, 4.3 Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315, згідно з якими, зокрема: співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна подає уповноваженій особі, а у разі її відсутності - зборам співвласників відповідну заяву; частка з майна, що перебуває у спільній частковій власності, виділяється її співвласнику в натурі; для виділення спільної частки в натурі співвласник може об`єднати свою частку з частками інших співвласників, які виявили бажання отримати їх у натурі; якщо виділення в натурі частки з майна, що перебуває у спільній часткові власності, є неможливе (неподільна річ), співвласник, який виявив бажання отримати її в натурі, має право на одержання від інших співвласників матеріальної, в тому числі грошової компенсації вартості його частки.
Таким чином, співвласники розпайованого майна КСП мають право отримати свій майновий пай лише у вигляді та розмірі, визначених рішенням зборів співвласників паїв або в порядку виділу своєї частки із спільного майна шляхом пред`явлення позову до всіх інших співвласників на підставі положень ЦК України та інших норм законодавства, які регулюють відносини між учасниками спільної часткової власності.
В постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 683/908/15-ц (провадження № 61-17330св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 686/11271/16-ц (провадження № 61-15886св18) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 683/527/16-ц (провадження № 61-31845св18) наведено правовий висновок про те, що до договору купівлі-продажу майнового паю має додаватися основний правовстановлюючий документ, що підтверджує право на майновий пай, яким є свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСПвстановленого зразка. Право власності на майновий пай (частку) посвідчується відповідним свідоцтвом, вирішення питання про видачу якого перебуває у компетенції сільської, селищної або міської ради.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.