ПОСТАНОВА
Іменем України
12 січня 2022 року
Київ
справа №826/17794/14
адміністративне провадження № К/9901/42893/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Міністерства юстиції України про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року (суддя Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року (суддя-доповідач Кузьмишина О.М., судді Степанюк А.Г., Федотов І.В.),
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Автономної Республіки Крим (далі - Прокуратура АР Крим) і Міністерства юстиції України, в якому просив: скасувати наказ виконувача обов`язків прокурора АР Крим від 22 жовтня 2014 року № 51к про звільнення його з посади начальника відділу інформатизації Прокуратури АР Крим; поновити на займаній посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити відомості стосовно нього з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. прокурора АР Крим від 22 жовтня 2014 року №51к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інформатизації Прокуратури АР Крим. Поновлено позивача на посаді начальника відділу інформатизації Прокуратури АР Крим з 23 жовтня 2014 року. Стягнуто з Прокуратури АР Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2014 року по 13 вересня 2019 року у розмірі 856491,36 грн. Зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості стосовно ОСОБА_1 .
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року шляхом викладення їхньої мотивувальної частини у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення залишено без змін.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Прокуратури АР Крим та міста Севастополя на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту коригування за період з 23 жовтня 2014 року по 13 вересня 2019 року в сумі 836049,02 грн.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року, заяву ОСОБА_1 задоволено: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури АР Крим та міста Севастополя на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2014 року по 13 вересня 2019 року з урахуванням коефіцієнту коригування у розмірі 836049,02 грн.
У касаційній скарзі Прокуратура АР Крим та міста Севастополя, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року.
За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд першої інстанції, якого підтримав суд апеляційної інстанції, не мав підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки у такий спосіб він фактично переглянув справу повторно і змінив первинне рішення у справі, яким було вирішено позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач звертає також увагу на те, що 12.02.2020 він повністю виконав рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 856491,36 грн.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, уважаючи їх законними і обґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року середній заробіток за час вимушеного прогулу був стягнутий на користь позивача без урахування коефіцієнтів підвищення середньої заробітної плати у розрахунковому періоді, тому стягнута сума підлягає коригуванню у додатковому судовому рішенні.
При цьому в мотивувальній частині додаткового рішення суд першої інстанції навів розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, який, за висновком суду, відповідає вимогам чинного законодавства та судовій практиці з цього питання. У свою чергу суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що хоча позивач при зверненні до суду і не ставив питання про врахування показників підвищення розміру посадового окладу протягом часу вимушеного прогулу, суд під час вирішення цієї справи мав самостійно здійснити відповідний розрахунок, проте цього не зробив .
Отже, констатуючи факт ухвалення судом рішення щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди обох інстанцій дійшли взаємовиключного висновку про наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 252 КАС України, для ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не доповнили основне судове рішення, а фактично переглянули і змінили його, чим порушили встановлений статтями 14 і 370 КАС України принцип обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили та підлягало виконанню.
З огляду на викладене Верховний Суд звертає увагу судів попередніх інстанцій на порушення ними принципу верховенства права, складовим якого є принцип юридичної визначеності, який вимагає дотримання принципу остаточності судового рішення (res judicata), згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Порушення судами попередніх інстанцій указаних норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень, що в силу вимог частин першої і другої статті 351 КАС України є підставою для їх скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд