ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2022 року
м. Київ
справа № 826/14326/17
адміністративне провадження № К/9901/54022/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення № 1883 від 5 жовтня 2017 року, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Васильченко І.П. від 30 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Безименної Н.В., Аліменка В.О., Кучми А.Ю. від 22 травня 2018 року,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" (далі - ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір", позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення (далі - Нацрада, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 5 жовтня 2017 року № 1883 "Про результати позапланової перевірки ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" -Телерадіоефір", м. Київ (НР № 00262-м від 26 лютого 2016 року, ефірне мовлення, позивні "Голос столиці")".
2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного рішення, оскільки Закон України "Про телебачення та радіомовлення" було доповнено пунктом "ґ" частини третьої статті 35 на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 1 листопада 2016 року, який набрав чинності з 30 листопада 2016 року, а тому оскільки кінцевий бенефіціарний власник змінився до набрання чинності пунктом "ґ" частини третьої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", а саме: 13 листопада 2016 року, телерадіоорганізація не зобов`язана була подавати заяву про переоформлення ліцензії на мовлення. Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення та радіомовлення" від 1 листопада 2016 року не містять обов`язку телерадіоорганізацій привести ліцензії у відповідність до цього Закону.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 14 листопада 2016 року (наступний день за днем змін), а також від 1 грудня 2016 року (наступний день за днем набрання чинності змін до статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") кінцевим бенефіціарним власником ТОВ ТРК "Киевские Ведомости"-Телерадіоефір" зазначено ОСОБА_1, і станом на 10 липня 2017 року кінцевим бенефіціарним власником вже зазначено ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ ТРК "Киевские Ведомости"-Телерадіоефір" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
6. Касаційну скаргу подано до суду 21 червня 2018 року.
7. Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/14326/17, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
8. ТОВ ТРК "Киевские Ведомости"-Телерадіоефір" подано клопотання про участь у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що перелік підстав, визначених частиною п`ятою статті 37 та частиною тринадцятою статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", для звернення до суду із позовом про анулювання ліцензії на мовлення, є виключними, а встановлені в акті перевірки факти порушення відсутні серед визначених вище підстав для звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії. Відтак, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування положень частини п`ятої статті 37 та частини тринадцятої статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".
10. 5 жовтня 2020 року від позивача надійшло клопотання про врахування судової практики, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 826/14323/17.
11. Від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ ТРК "Киевские Ведомости"-Телерадіоефір", в якому вказується на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 26 травня 2017 року до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшла заява від громадського об`єднання "Детектор Медіа" вих. № 260517-1 від 26 травня 2017 року, в якому заявник просив перевірити своєчасність подання заяви про переоформлення ліцензій та документи або їхні засвідчені копії, які підтверджують зміну кінцевого бенефіціарного власника, зокрема, ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір".
13. На підставі вказаної заяви на виконання рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 1 червня 2017 року № 834 та наказу від 4 липня 2017 року № 5а/261 посадовими особами відповідача 11 липня 2017 року проведено позапланову перевірку діяльності ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір", за наслідком якої складено акт позапланової перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України № 43 ПП/Кв/П/17 від 11 липня 2017 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", оскільки станом на 31 травня 2017 року заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензій на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених заявником копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін, ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" не надало.
14. На зазначений акт перевірки позивачем подано зауваження-заперечення вих. № 13-07/17 від 13 липня 2017 року, в яких ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" зазначало про фактичну відсутність порушення норм статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".
15. 5 жовтня 2017 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення № 1883, яким визнала факт неподання ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір", м. Київ, заяви про переоформлення ліцензії НР № 00262-м від 26 лютого 2016 року у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата та вирішила звернутись до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір", м. Київ, НР № 00262-м від 26 лютого 2016 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
17. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
18. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
19. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
20. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
21. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. У касаційні скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини п`ятої статті 37 та частини тринадцятої статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", оскільки не надали належної правової оцінки тому, що перелік підстав, визначених частиною п`ятою статті 37 та частиною тринадцятою статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", для звернення до суду із позовом про анулювання ліцензії на мовлення, є виключними, а встановлені в акті перевірки факти порушення відсутні серед визначених вище підстав для звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії.
24. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, що містяться, зокрема, у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 826/14323/17.
25. Оцінюючи доводи скаржника та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.
26. Повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у спірних правовідносинах, урегульовано, зокрема, законами України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телебачення і радіомовлення" (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
27. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.
28. Абзацами 1, 3 та 12 частини першої статті 13 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" передбачено, що Національна рада здійснює, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону.
28. Відповідно до статті 14 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада здійснює регуляторні функції, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення, серед яких, зокрема, зазначено ліцензування телерадіомовлення.
29. Статтею 18 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" передбачено, що ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада. Ліцензія Національної ради на телерадіомовлення є єдиним і достатнім документом дозвільного характеру, що надає право ліцензіату вести телерадіомовлення. Порядок ліцензування телерадіомовлення визначається Законом України "Про телебачення і радіомовлення".
30. Згідно з частиною другою статті 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" виключно на засіданнях Національної ради, зокрема, приймаються рішення про застосування санкцій та про звернення до суду із заявою про анулювання ліцензії на мовлення або про скасування державної реєстрації провайдера програмної послуги.
31. Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань, є Закон України "Про телебачення і радіомовлення" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
32. Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).
33. Частиною четвертою статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" установлено, що структура власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення визнається прозорою, якщо інформація, оприлюднена на його офіційному веб-сайті та надана Національній раді, дає змогу визначити всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь у юридичній особі чи можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність юридичної особи, у тому числі відносини контролю між усіма особами в ланцюгу володіння корпоративними правами щодо цієї юридичної особи, а також визначити кінцевого бенефіціарного власника. Інформація про структуру власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення розміщується на його офіційному веб-сайті відповідно до вимог цього Закону.
Суб`єкт інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення щороку подає Національній раді інформацію про свою структуру власності в порядку та за формою, що встановлюються Національною радою.
Неподання, несвоєчасне подання такої інформації або подання інформації, що не відповідає дійсності, є підставою для застосування Національною радою санкцій відповідно до цього Закону.
34. Приписами статті 23 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" встановлено, що ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою відповідно до порядку та вимог, установлених цим Законом та Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".
35. Відповідно до пункту "ґ" частини чотирнадцятої статті 25 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" при розгляді заяв про видачу ліцензії на мовлення Національна рада надає перевагу телерадіоорганізації, яка протягом одного року до дня подання заяви не допускала порушень вимог цього Закону щодо розкриття інформації про всіх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), про всіх пов`язаних осіб та про структуру власності.
36. Абзацом 5 частини четвертої статті 27 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" визначено, що обов`язковими додатками до ліцензії на мовлення є відомості про склад управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізації-ліцензіата: керівника організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб - прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті).
37. Відповідно до частини сьомої статті 27 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ліцензіат зобов`язаний виконувати умови ліцензії. Національна рада контролює виконання ліцензіатами умов ліцензій, а в разі їх порушення - застосовує штрафні санкції відповідно до вимог цього Закону.
38. Згідно з частинами першою, другою статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" у разі зміни даних, передбачених частиною третьою цієї статті або абзацами п`ятим і шостим частини четвертої статті 27 цього Закону, ліцензіат подає Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за встановленою Національною радою формою. До заяви додаються завірені у встановленому порядку копії документів, які підтверджують необхідність внесення змін до ліцензії.
39. Частиною третьою статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачено, що підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути: а) зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата; б) наміри ліцензіата змінити організаційні чи технічні характеристики мовлення та внести відповідні зміни до умов ліцензії; в) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв`язку із переходом від аналогового до цифрового мовлення; г) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв`язку з переходом на суспільне телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України"; ґ) зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.
40. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку із зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат зобов`язаний протягом 30 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх засвідченими заявником копіями, що підтверджують зміну. До заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку із зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат додає відомості про структуру власності з урахуванням внесених змін. Національна рада розглядає заяву і приймає рішення про переоформлення ліцензії на мовлення протягом 10 робочих днів з дати надходження заяви. Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" анулювання ліцензії на мовлення здійснюється Національною радою у випадках, передбачених цим Законом.
41. Пунктом "б" частини другої статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" встановлено, що Національна рада анулює ліцензію на мовлення на підставі рішення про скасування державної реєстрації ліцензіата.
42. Частиною п`ятою статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" визначено, що Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі, зокрема, факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата; факту невиконання розпоряджень про усунення порушень законодавства та ліцензійних вимог.
43. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" суб`єкти господарювання, які отримали ліцензію на мовлення та ліцензію провайдера програмної послуги, підлягають державній реєстрації як суб`єкти інформаційної діяльності.
44. Частиною одинадцятою статті 38 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачено, що Державний реєстр суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення веде Національна рада. До зазначеного реєстру вносяться дані про суб`єкти інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення, які отримали ліцензії на мовлення, ліцензії провайдерів програмної послуги або зареєструвалися як суб`єкти інформаційної діяльності в порядку, визначеному цим Законом.
45. На підставі частини дванадцятої статті 38 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" стосовно суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення, які отримали ліцензію (ліцензії) на мовлення та/або ліцензію (ліцензії) провайдера програмної послуги, до Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення вносяться такі відомості, зокрема, про кінцевих бенефіціарним власників (контролерів).
46. Частиною тринадцятою статті 38 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачено, що відомості, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вносяться до Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення протягом трьох робочих днів після видачі (продовження, внесення змін, видачі дубліката, анулювання) ліцензії на мовлення.
47. Кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення безпосередньо або через інших осіб, який здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, надавати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в суб`єкті інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення (абзац 16 частини першої статті 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення").
48. Пунктами "а", "б" частини першої статті 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" визначено, що телерадіоорганізація зобов`язана, зокрема, дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії, виконувати рішення Національної ради та судових органів.
49. Згідно з частиною першою статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради.
50. Відповідно до частини шостої статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради.
51. Частиною сьомою статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачено, що рішення про оголошення попередження приймається у разі першого порушення законодавства чи умов ліцензії телерадіоорганізацією або першого порушення законодавства провайдером програмної послуги.
52. Відповідно до частини восьмої статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" Національна рада може прийняти рішення про стягнення штрафу в зазначених у цій частині розмірах, незалежно від застосування до порушника санкцій у вигляді попередження, виключно в разі вчинення таких порушень: телерадіоорганізаціями - 25 відсотків розміру ліцензійного збору за: заклики до насильницької зміни конституційного ладу України; заклики до розв`язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті; пропаганду винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження; провайдерами програмної послуги - 25 відсотків розміру ліцензійного збору за: ретрансляцію програм та передач, щодо яких Національною радою прийнято рішення, що їх зміст не відповідає вимогам законодавства України відповідно до статті 42 цього Закону; ретрансляцію програм та передач, заборонених та/або обмежених судом. У разі якщо заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, розв`язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження транслювалися, поширювалися, розповсюджувалися без попереднього запису та містилися у виступах, репліках особи, яка не є працівником телерадіоорганізації, телерадіоорганізація не несе відповідальності за ці порушення, крім випадків, коли працівниками телерадіоорганізації не було вжито заходів щодо припинення правопорушення у прямому ефірі.
53. Частиною дев`ятою статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" визначено, що рішення про стягнення штрафу приймається Національною радою, якщо після оголошення попередження ліцензіат не усунув порушення в установлені Національною радою строки, у разі вчинення таких порушень: телерадіоорганізаціями - 10 відсотків розміру ліцензійного збору за: трансляцію програм та передач, у яких телеглядачам та/або радіослухачам надаються послуги з ворожіння та гадання, а також платні послуги у сфері народної та/або нетрадиційної медицини; трансляцію програм та передач або їх відеосюжетів, що можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо програма, передача або відеосюжет демонструвалися з порушенням часу демонстрування або не мали візуальних позначок з індексом кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вони розраховані, у порядку, передбаченому цим Законом; трансляцію телепередач, виготовлених після 1 серпня 1991 року, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України. Для цілей застосування цієї норми використовуються визначення та критерії, встановлені Законом України "Про кінематографію"; трансляцію аудіовізуальних творів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних, одним з учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, та оприлюдненого на офіційному веб-сайті цього органу; розповсюдження і рекламу порнографічних матеріалів та предметів; пропаганду наркотичних засобів, психотропних речовин з будь-якою метою їх застосування; 5 відсотків розміру ліцензійного збору за порушення умов ліцензії, визначених ліцензією на мовлення та додатками до неї, та/або ліцензійних умов (крім вимог до організаційно-технічних, фінансових та інвестиційних зобов`язань ліцензіата) у частині програмної концепції; провайдерами програмної послуги - 10 відсотків розміру ліцензійного збору за незабезпечення абонентам можливості перегляду програм універсальної програмної послуги; 5 відсотків розміру ліцензійного збору за порушення умов ліцензії, визначених ліцензією та додатками до неї, та/або ліцензійних умов.
54. Згідно з частиною тринадцятою статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", якщо порушення не були усунені після застосування санкції у вигляді стягнення штрафу, Національна рада звертається до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення телерадіоорганізації або анулювання ліцензії провайдера програмної послуги.
55. Відповідно до частин першої, другої статті 73 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії розглядаються на засіданні Національної ради в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення". Національна рада починає розгляд питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії на підставі актів перевірки.
56. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" за результатами розгляду питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії Національна рада приймає рішення про: а) визнання порушення і застосування передбачених цим Законом санкцій; б) проведення додаткової перевірки; в) відсутність фактів порушення.
57. Пунктом 20 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі. При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.
58. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу-підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.
59. Пунктом 9 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім громадських формувань, адвокатських об`єднань, торгово-промислових палат, об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), дата народження, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером). У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про причину його відсутності. У разі якщо засновниками юридичної особи є виключно фізичні особи, які є бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи не подається.
60. Частинами першою, третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
61. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
62. Відповідно до частини першої статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
63. Статтею 89 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи встановлюються законом. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав, ніж встановлені законом, не допускається. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
64. Системний аналіз вищенаведених правових норм дозволяє дійти висновку, що Національна рада при здійсненні своїх владних управлінських функцій уповноважена самостійно приймати рішення про анулювання ліцензії на мовлення, з підстав, визначених частиною другою статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", а також звертатися до суду з позовом у разі наявності обставин (фактів), наведених у частині п`ятій статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", зокрема, на підставі факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.
65. У додаткових поясненнях до касаційної скарги скаржник просить суд касаційної інстанції врахувати правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 826/14323/17, за якою правопорушення у виді встановлення "факту неподання заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника" та "факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата" не є тотожними, а отже, факт неподання заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника не є підставою для анулювання ліцензії.
66. З цього приводу колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 826/13522/17 за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення до Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії "Киевские Ведомости"-Телерадіоефір" про анулювання ліцензії вирішив відступити від правової позиції Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 826/16345/17.
67. Крім того, з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм частини четвертої статті 35, пункту "б" частини п`ятої статті 37, статті 72 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" при вирішенні питання про анулювання ліцензії на мовлення з підстав неподання відповідачем заяви про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, а також, враховуючи правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 812/362/16, від 31 березня 2020 року у справі № 815/6160/17, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду зазначила про наявність підстав для відступу від висновків, що були викладені у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 826/16345/17 та інших, що відтворюють зазначену в цих справах правову позицію.
68. З огляду на те, що правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 826/14323/17, фактично відтворює висновок Верховного Суду, що міститься у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 826/16345/17, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність урахування зазначеного висновку, оскільки Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 826/13522/17 вирішив відступити від нього.
69. В обґрунтування необхідності відступу від вищезазначеного правового висновку, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду виходив з наступного.
70. 1 листопада 2016 року було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" № 1715-VIII (далі - Закон № 1715-VIII), який набув чинності 30 листопада 2016 року.
71. Попередня редакція частини третьої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" установлювала, що підставами для переоформлення ліцензії на мовлення може бути: а) зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата.
72. Законом № 1715-VIII було змінено редакцію частин третьої та четвертої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та передбачено, що підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути, зокрема, зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника (пункт "ґ" частини третьої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення").
73. Положення частини третьої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" у попередній редакції узгоджувалися із частиною четвертою цієї статті, яка у редакції, що діяла до 30 листопада 2016 року, встановлювала, що у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку із зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною його засновника (співзасновників) та/або власника (співвласників) ліцензіат зобов`язаний протягом 10 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, що підтверджують зміну.
74. Після набрання чинності Законом № 1715-VIII законодавець змінив також і редакцію частини четвертої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та передбачив, що у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку із зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат зобов`язаний протягом 30 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх засвідченими заявником копіями, що підтверджують зміну. До заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку із зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат додає відомості про структуру власності з урахуванням внесених змін.
75. Отже, Законом № 1715-VIII установлено обов`язок ліцензіата переоформлювати ліцензію на мовлення не тільки у випадку зміни організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата, але й визначено обов`язок ліцензіата подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення у випадку зміни відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера).
76. Виходячи із змісту абзацу 5 частини четвертої статті 27, частин одинадцятої, дванадцятої статті 38 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", об`єднана палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 826/13522/17 дійшла висновку, що відомості про засновника (співзасновників), власника (співвласників) телерадіоорганізації - ліцензіата та пов`язаних осіб, які були зазначені у заяві про видачу (продовження строку дії) ліцензії на мовлення є обов`язковими додатками до ліцензії і підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення.
77. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позаплановою перевіркою дотримання відповідачем законодавства України встановлено та зафіксовано в акті, що ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" порушено вимоги статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Зокрема, у ході проведення перевірки встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 10.07.2017 кінцевим бенефіціарним власником контролером ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" Телерадіоефір" є ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).
78. Відповідно до наявних у Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення документальних свідчень станом на 31 травня 2017 року заяви, встановленого рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення від 18 грудня 2013 року № 2434 зразка, про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених заявником копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін, ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" не надавало.
79. Крім того, судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 20 квітня 2017 року за вх. № 16/2807 до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від відповідача надійшов лист, яким повідомлено, що у ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" змінився кінцевий бенефіціарний власник (контролер), ним став громадянин України ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
80. Водночас відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача станом на 17 жовтня 2017 року у графі "Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник - юридична особа" зазначено: кінцевий бенефіціарний власник (контролер) юридичної особи - ОСОБА_2 .
81. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
82. При цьому відповідно до приписів частини третьої вказаної статті Закону якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
83. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до додатку № 4 до Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги інформації про структуру власності "Відомості про зміни у структурі власності у 2016 звітному році", який було надано відповідачем разом з повідомленням про подання інформації про структуру власності за 2016 рік, зазначено, що змінився кінцевий бенефіціарний власник, ним став ОСОБА_2 . У вказаному додатку у графі "Дата зміни" дату не зазначено.
84. Водночас судами попередніх інстанцій також, що на підтвердження висловлених у відзиві заперечень ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір", доказів щодо дати зміни бенефіціарного власника не надано.
85. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, факт встановлення дати зміни бенефіціарного власника ТОВ ТРК "Киевские Ведомости" - Телерадіоефір" вже був предметом судового розгляду у справі № 826/14326/17 між тими самими сторонами (рішення у справі набрало законної сили після перегляду в апеляційному провадженні).
86. Крім того, судами встановлено, що з наявних в матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 14 листопада 2016 року та 1 грудня 2016 року кінцевим бенефіціарним власником ТОВ ТРК "Киевские ведомости" -Телерадіоефір" зазначено ОСОБА_1 . Водночас відповідно до витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10 липня 2017 року кінцевим бенефіціарним власником ТОВ ТРК "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" зазначено ОСОБА_2, та з указаного витягу вбачається, що згідно з даними про реєстраційні дії, відповідні зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, були внесені 11 квітня 2017 року. Станом на день внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо кінцевого бенефіціарного власника ТОВ ТРК "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" набрав чинності пункт "ґ" частини третьої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", згідно з яким підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.
87. З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що кінцевий бенефіціарний власник ТОВ ТРК "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" був змінений під час дії вимог статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо необхідності переоформлення ліцензії на мовлення та подачі відповідної заяви разом з документами, визначеними цим Законом протягом 30 робочих днів з дня виникнення підстав для таких дій, оскільки кінцевий бенефіціарний власник вважається зміненим з моменту внесення відомостей про зміну в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому у відповідача виник прямий обов`язок переоформлення ліцензії на мовлення та подачі відповідної заяви разом з документами, визначеними цим Законом протягом 30 робочих днів з дня виникнення підстав для таких дій.
88. Проте, як встановлено судами, відповідачем не було подано до Національної ради заяви за формою, встановленою рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 18 грудня 2013 року № 2434.
89. Відповідно до приписів частини другої статті 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" рішення про звернення до суду із заявою про анулювання ліцензії на мовлення приймається виключно на засіданнях Національної ради.
90. Тобто, законодавець у пункті "б" частини п`ятої статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", визначаючи підставу для звернення Нацради до суду з позовом про анулювання ліцензії використовує термін "організаційні зміни статусу", а не лише "зміна організаційно-правової форми".
91. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, що міститься у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 826/13522/17.
92. Статтею 1 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
93. Стаття 83 Цивільного кодексу України визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, які можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
94. Для набуття статусу юридичної особи організація повинна пройти процедуру державної реєстрації (стаття 89 Цивільного кодексу України).
95. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, мету, а також інші відомості, встановлені законом, у тому числі інформація про кінцевого бенефіціарного власника (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
96. Поняття організаційно-правової форми господарювання міститься у Класифікаторі організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, розробленого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 року № 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики", відповідно до якого під організаційно-правовою формою господарювання розуміється форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов`язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
97. Крім того, положення частини четвертої статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" визначають, що неподання, несвоєчасне подання інформації про структуру власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення або подання інформації, що не відповідає дійсності, є підставою для застосування Національною радою санкцій відповідно до цього Закону.
98. Отже, вибуття або зміна власника в цьому випадку учасника товариства, свідчить про настання організаційних змін в товаристві. Про це, також, свідчить системний правовий аналіз статей 27, 35 та 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".
99. З огляду на викладене, організаційні зміни статусу передбачають, як зміну організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата, так і зміну відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.
100. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що "неподання заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника" та "несвоєчасне подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата" не передбачають застосування різних видів санкцій за їх вчинення.
101. Колегія суддів зауважує, що відповідно до імперативних вимог частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
102. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
103. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
104. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
105. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).
106. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
107. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
108. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. The Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).
109. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
110. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).
111. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
112. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
113. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
114. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,