ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
cправа № 813/2417/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора України - Ющенко М.А.,
Кабінету Міністрів України - Фартушної В.А.,
Державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Бірака Євгенія Васильовича - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "АрхіБуд" - Рабіновича М.Г.,
Львівської міської ради - не з`явився,
Громадської організації "Правозахисний Центр імені генерала УНР Володимира Сікевича" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АрхіБуд"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 (у складі колегії суддів: Зварич О.В. (головуючий), Гриців В.М., Матущак О.І.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2021 (суддя Долінська О.З.)
у справі № 813/2417/17
за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до Державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Бірака Євгенія Васильовича, Товариства з обмеженою відповідальністю "АрхіБуд",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівської міської ради, Громадської організації "Правозахисний Центр імені генерала УНР Володимира Сікевича",
про визнання протиправним і скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2017 року заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Бірак Євгенія Васильовича (далі - Державний реєстратор ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Бірак Є.В., Відповідач-1), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АрхіБуд" (далі - ТОВ "АрхіБуд"), за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача - Громадської організації "Правозахисний Центр імені генерала УНР Володимира Сікевича" (далі - ГО "Правозахисний Центр імені генерала УНР Володимира Сікевича"), Львівської міської ради, у якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Бірака Є.В. від 06.02.2017, індексний номер: 33721246, про державну реєстрацію права власності за ТОВ "АрхіБуд" на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1164601946101.
Позов обґрунтовано тим, що 06.02.2017 Державним реєстратором ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Біраком Є.В. прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ "АрхіБуд" на земельній ділянці по вул. Довбуша, 15 об`єкта незавершеного будівництва, за відсутності належним чином оформлених правовстановлюючих документів, які посвідчують право на забудову вказаної земельної ділянки, що також призвело до порушення прав держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки земельна ділянка по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, кадастровий номер № 4610136600:01:009:0017 належить до земель оборони.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018, адміністративний позов Заступника військового прокурора Західного регіону України задоволено повністю.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018, провадження у справі № 813/2417/17 закрито. Роз`яснено Позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції, та що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
18.03.2020 до Великої Палати Верховного Суду звернувся заступник військового прокурора Західного регіону України із заявою про направлення справи № 813/2417/17 за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30.03.2020 задоволено заяву заступника військового прокурора Західного регіону України про передачу справи за встановленою юрисдикцією. Справу № 813/2417/17 за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Державного реєстратора ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Бірака Є.В., за участю третіх осіб: ТОВ "АрхіБуд", ГО "Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича", Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, передано до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.11.2020 змінено процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та залучено ТОВ "АрхіБуд" в якості Відповідача-2 у даній справі.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021, позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Державного реєстратора ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Бірака Є.В. від 06.02.2017, індексний номер 33721246 про державну реєстрацію права власності за ТОВ "АрхіБуд" на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1164601946101. Судові витрати покладено пропорційно на Відповідачів. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.06.2020 у справі № 813/2417/17 згідно статті 145 ГПК України. Повернуто з Державного бюджету України на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.
Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийнято з порушенням частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "АрхіБуд" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2021 скасувати, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 813/2417/17 за касаційною скаргою ТОВ "АрхіБуд" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.12.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 08.12.2021.
08.12.2021 Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечила проти доводів касаційної скарги, вказала на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
08.12.2021 Кабінет Міністрів України направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Інші учасники справи не скористались наданим їм процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Державний реєстратор ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Бірак Є.В., Львівська міська рада та ГО "Правозахисний Центр імені генерала УНР Володимира Сікевича" у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників, які з`явились у судове засідання, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 258-р від 13.07.2005 затверджено перелік нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке підлягає відчуженню та розташоване за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 18, військове містечко № 301а.
Відповідно до супровідного листа Адміністрації державної прикордонної служби №0614-16533/0/6-06 від 17.08.2006, Львівському прикордонному загону надано затверджені акти приймання-передачі будівель та споруд військового містечка № 301а, розташованих у м. Львові по вул. Довбуша, 15, які необхідно зняти з обліку та передати ТОВ "Будінвест". У цьому листі також запропоновано провести відповідну роботу щодо передачі земельної ділянки місцевим органам влади.
Львівський прикордонний загін листом за вих. № 614/6877 від 13.12.2006 звернувся до Львівської міської ради з проханням вилучити з користування військової частини земельну ділянку площею 2,8262 га за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 15, до земель запасу міста.
Ухвалою Львівської міської ради № 612 від 01.03.2007 погоджено ТОВ "АрхіБуд" місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки площею 2,945 га на вул. О. Довбуша, 15 в оренду строком на 10 років для будівництва об`єктів архітектурної діяльності.
Ухвалою Львівської міської ради № 1023 від 05.07.2007 затверджено ТОВ "АрхіБуд" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 2,8317 га на вул. Довбуша, 15 в оренду терміном на 10 років для будівництва кварталу житлової забудови за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі житлової забудови. Зобов`язано ТОВ "АрхіБуд" у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію.
Ухвалою Львівської міської ради № 2260 від 04.12.2008 доповнено ухвалу міської ради від 05.07.2007 №1023 пунктом 1, у якому зазначено про вилучення за згодою з користування військового містечка № 301а військової частини 2144 Державної прикордонної служби України земельної ділянки площею 2,8939 га на вул. Довбуша,15 у м Львові та переведення її до земель міста; змінено площу земельної ділянки з "2,8317 га" на "2,8939 га" та вказано, що зазначену земельну ділянку переведено із земель транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови.
На виконання зазначених ухвал міської ради, 11.12.2008 між Львівською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "АрхіБуд" (Орендар) укладено Договір оренди землі, за умовами якого Орендарю надано в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий № 4610136600:01:009:0017, загальною площею 2,8939 га, у тому числі під забудовою - 0,0909 га, під твердим покриттям - 0,1013 га, під озелененням - 2,7017 га, яка знаходиться у м. Львові на вул. О. Довбуша, 15, для будівництва кварталу житлової забудови.
Судовими рішеннями у господарській справі № 914/1584/15 за позовом прокурора про визнання нечинними та скасування ухвал Львівської міської ради № 612 від 01.03.2007 та № 1023 від 05.07.2007 з наступними змінами, внесеними ухвалами Львівської міської ради № 2260 від 04.12.2008 та № 3759 від 08.07.2010, встановлено, що земельна ділянка, якою розпорядилась Львівська міська рада оскаржуваними ухвалами, є державною власністю та відноситься до земель оборони і Кабінет Міністрів України згоди на її вилучення з користування військової частини не надавав, проте в позові було відмовлено з тих підстав, що прокурор звернувся з позовом в інтересах Позивачів, які не є власниками спірної земельної ділянки.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 5015/2804/12, частково скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2017, прийнято нове рішення, яким визнано недійсним Договір оренди землі від 11.12.2008, укладений між Львівською міською радою та ТОВ "АрхіБуд", а також витребувано земельну ділянку загальною площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові кадастровий №4610136600:01:009:0017 на користь держави в особі Кабінету Міністру України.
У справі № 5015/2804/12 суд апеляційної інстанції встановив, що Львівська міська рада на підставі оскаржуваного договору передала в оренду ТОВ "АрхіБуд" земельну ділянку площею 2,8939 га по вул. Довбуша 15 у м. Львові, яка належить до земель оборони і в установленому законом порядку не передавалась у комунальну власність.
ТОВ "АрхіБуд", звертаючись 01.02.2017 із заявою про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (незавершене будівництво), розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 4610136600:01:009:0017 по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, до вказаної заяви додало, зокрема, Договір оренди землі від 11.12.2008, рішення Львівської міської ради № 664 від 11.06.2010, ухвалу Львівської міської ради № 3759 від 08.07.2010, дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ11411000653, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, технічний паспорт б/н, виданий ОКП ЛОР "БТІ та ЕО".
06.02.2017 на підставі поданих ТОВ "АрхіБуд" документів, державним реєстратором ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Біраком Є.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33721246, згідно якого проведено державну реєстрацію права власності, форма власності - приватна, на незавершене будівництво, розміщене на земельній ділянці кадастровий номер 4610136600:01:009:0017, за суб`єктом - ТОВ "АрхіБуд", про що зроблено запис про право власності № 18869679.
Заступник військового прокурора Західного регіону України, звертаючись до суду з даним позовом, вказав на те, що державний реєстратор при прийнятті оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "АрхіБуд" на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, в порушення вимог, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не встановив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на цій же земельній ділянці, що призвело до порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України як власника земельної ділянки, на якій зареєстровано вказане незавершене будівництво та як власника нерухомого майна (трансформаторна підстанція), що зареєстроване за державою за цією ж адресою.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі, виходив з того, що державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення, не перевірив надані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, оскільки за умовами Договору оренди землі від 11.12.2008 земельна ділянка кадастровий номер 4610136600:01:009:0017 була надана в оренду для будівництва кварталу житлової забудови, а дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ 11411000553 від 26.05.2011, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, видано на виконання будівельних робіт щодо будівництва готельно-рекреаційного комплексу на вул. Довбуша, 15 у м. Львові; також судом апеляційної інстанції враховано, що Договір оренди землі від 11.12.2008 постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 5015/2804/12 визнано недійсним у зв`язку з тим, що Львівська міська рада розпорядилась земельною ділянкою, належною до земель оборони; до того ж, державним реєстратором не перевірено відомості щодо реєстрації на земельній ділянці з кадастровим номером 4610136600:01:009:0017 права державної власності на нерухоме майно, будівлі та споруди, загальною площею 19,6 кв. м, що призвело до порушення інтересів держави.
Судами попередніх інстанцій також відхилено доводи Відповідача-2 щодо відсутності законних підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі, виходячи з того, що прокурор впродовж 2016-2017 років звертався до Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України з приводу вилучення із державної власності земельної ділянки площею 2,89 га по вул. О. Довбуша,15 у м. Львові, що вказує на те, що ним дотримано вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
У поданій касаційній скарзі ТОВ "АрхіБуд", обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судами при вирішенні справи норм матеріального права, зокрема, положень статей 19, 20 Земельного кодексу України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 в питанні самостійного визначення землекористувачем порядку використання земельної ділянки в межах певної категорії та відсутності необхідності проходити відповідні погоджувальні процедури таких дій; положень статті 316 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 щодо створення фактом проведеної державної реєстрації лише презумпції права власності, яка може бути спростована; положень статті 328 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19 стосовного того, що реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, а сама по собі державна реєстрація не є способом набуття права власності; положень статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави та належного підтвердження існування цих підстав; положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 927/509/18 щодо необхідності встановлення порушеного матеріального права держави на майно, місце розташування якого невідоме і яке було знищено.
Крім цього, обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ "АрхіБуд" вказало на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах у питанні застосування частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі наявності у поданих державному реєстратору документах різних видів використання земельної ділянки у межах однієї категорії цільового призначення земельної ділянки, та чи є такі розбіжності, підставою для відмови у прийнятті рішення про проведення державної реєстрації відповідно до статті 24 вказаного Закону; у питанні застосування статей 316, 328 Цивільного кодексу України у сукупності зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо достатності висновку про існування права державної власності на майно лише запису у Державному реєстрі речових прав на майно при одночасному встановленні відсутності адреси, де таке майно знаходиться, а також обставин фактичної відсутності цього майна як матеріального об`єкта; у питанні застосування положень статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у їх системному взаємозв`язку, щодо можливості представництва інтересів держави прокурором на підставі повідомлення (листа), у якому не міститься вказівки на пред`явлення конкретного позову (способу захисту) та/або йдеться про захист державних інтересів, які не охоплюються підставами й предметом пред`явленого позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних Відповідачем-2 судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі зазначеного перегляду, виходить із такого.
Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ТОВ "АрхіБуд" на об`єкт нерухомого майна (незавершене будівництво) по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, прокурор, звертаючись з даним в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва органу державної влади, оскільки на звернення прокуратури з листом до Кабінету Міністрів України, яким повідомлено про можливість пред`явлення прокурором регіону чи його заступниками позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України щодо скасування ухвал Львівської міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки по вул. О. Довбуша, 15 у м. Львові, Міністерством юстиції України надано відповідь (лист від 04.01.2017 № 217/13746-0-4-16/9), що у разі звернення органу прокуратури з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерством юстиції України буде забезпечено належне представництво інтересів Уряду під час розгляду зазначеної справи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" унормовано, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з абзацами 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Отже, виходячи з правового аналізу наведених нормативних положень, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру");
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.02.2020 у справі № 522/3777/17.
У постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, висновками у якій скаржником обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, також зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).
Верховний Суд у вказаній справі (№ 927/246/18) звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) доводи, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Разом з тим у справі № 813/2417/17, що розглядається, суд першої інстанції, на спростування заперечень Відповідача-2 щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, обмежився загальним посиланням на наявність у заступника військового прокурора Західного регіону України повноважень для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У свою чергу, суд апеляційної інстанції вказав, що листуванням прокурора з компетентними органами упродовж 2016-2017 років підтверджується дотримання ним вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також вказав на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у розглядуваній справі № 813/2417/17 були відсутні висновки щодо недотримання прокурором вимог статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні з даним позовом в інтересах держави в особі уповноваженого у спірних правовідносинах органу.
Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, прокурор подав копію листа першого заступника військового прокурора Західного регіону України Є. Парамонова від 31.08.2016 № 10/2/3-599вих-16, адресованого Кабінету Міністрів України, зі змісту якого вбачається, що прокурор повідомив Кабінет Міністрів України про порушення законодавства при постановленні Львівською міською радою ухвал щодо земельної ділянки та укладення договору оренди земельної ділянки по вул. Довбуша, 15 у м. Львові; та відповідь на цей лист Міністерства юстиції України від 04.01.2017 № 217/13746-0-4-16/9 Військовій прокуратурі Західного регіону України.
Проте будь-якої правової оцінки наданим прокурором доказам на підтвердження підстав для його представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у справі № 813/2417/17, яка розглядається (а не у справі за позовом про визнання незаконними ухвал Львівської міської ради та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), судами попередніх інстанцій не надано.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи спір, порушений прокурором у даній справі, судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалось по суті, з наданням оцінки змісту позовної заяви в цій частині та доданих до неї документів, питання дотримання прокурором вимог статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" щодо доведення обставин нездійснення чи неналежного здійснення Позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Верховний Суд також звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 (постанова від 26.05.2020) про те, що якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.
За обставин неналежного дослідження наявності підстав звернення прокурора до суду з відповідним позовом висновки судів про задоволення позову є передчасними.
У той же час Верховний Суд позбавлений можливості надати оцінку наявності або відсутність законних підстав для представництва інтересів держави прокурором та дотримання ним вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 (постанова від 26.05.2020) та Верховного Суду у справі № 927/246/18 (постанова від 06.02.2019), оскільки відповідні обставини та докази нездійснення або неналежного здійснення компетентним органом своїх повноважень не були предметом належного дослідження судів попередніх інстанцій.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції вважає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, обґрунтованими в цій частині (зокрема щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді). Дослідження суті та висновків оскаржуваних судових рішень за наявності установленого порушення норм процесуального права є передчасним.
Посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у цій справі № 813/2417/17, що розглядається, у якій відсутній висновок щодо порушення прокурором вимог статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", судом касаційної інстанції визнається безпідставним з огляду на те, що дану справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 346 КАС України, оскільки ТОВ "Архібуд" оскаржувало судові рішення адміністративних судів з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Беручи до уваги наведені вище висновки, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими, а тому її слід задовольнити частково, скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм процесуального права. У зв`язку з тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено підстави та докази наявності повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі, Верховний Суд позбавлений можливості прийняти рішення щодо суті спору та вважає за доцільне застосувати повноваження, передбачені пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене у цій постанові, належним чином встановити наявність або відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Позивача, за наслідками чого ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.
Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
Питання розподілу судових витрат має бути вирішено за результатами нового розгляду справи.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд