ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 січня 2022 року
м. Київ
справа № 484/789/19
провадження № 51-4101 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Костюка О. С.,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника (у режимі відеоконференції) Воронюка М. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Воронюка Максима Олександровича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150110002058 від 17 серпня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чорнянка Каховського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За цим вироком ОСОБА_1 17 серпня 2018 року, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, проник через вікно до житлового будинку АДРЕСА_3, звідки таємно викрав належне потерпілій ОСОБА_2 майно на загальну суму 1 053 105,04 грн, після чого покинув будинок, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу захисника Пасічніченка О. П. залишив без задоволення, а вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2021 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Воронюк М. О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження. Вказує, що суди визнали ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину тільки на підставі показань близьких родичів потерпілої, які, на думку захисника, є заінтересованими особами; протоколів пред`явлення особи до впізнання за фотознімками, огляду особистого блокнота потерпілої та відеозапису із залізничного переїзду. Вважає фактичні дані цього відеозапису, протоколу його огляду та протоколу пред`явлення особи до впізнання за фотознімками недопустимими доказами, оскільки вони отримані з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Наголошує, що експертиза за відбитками пальців обвинуваченого не проводилася. Вказує, що не встановлено причини внесення відповідних записів про номери банкнот до блокнота потерпілої та часу, коли такі записи було зроблено, що, на думку захисника, свідчить про їх фальсифікацію. Докази, які вказували б на розмір викраденого у потерпілої майна, як і докази, що узгоджуються з показаннями свідків (сина та невістки потерпілої) та підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на території домоволодіння ОСОБА_2, відсутні. Стверджує, що матеріали справи також не містять доказів існування домовленостей будь-яких осіб на вчинення злочину. Зазначає, що сторона захисту звертала увагу судів першої та апеляційної інстанцій на те, що інша особа зізналася у скоєнні цього кримінального правопорушення, проте судами не наведено підстав відхилення таких доводів. На переконання захисника, судові рішення не відповідають вимогам статей 94, 370, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Воронюк М. О. у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор Костюк О. С. у судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог КПК України, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 419 КПКУкраїни в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.
У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див. наприклад, постанови Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к, від 10 лютого 2021 року у справі № 664/317/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 464/3115/18 тощо).
Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту (Ruiz Torija v. Spain, 09 December 1994, § 29, Series A, no. 303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, § 61, Series A, no. 288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (Boldea v. Romania, 15 February 2007, § 30, no. 19997/02).
Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 цих вимог не дотримався, оскільки суттєві доводи захисника були залишені без належної відповіді.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, захисник Пасічніченко О. П. подав у інтересах засудженого апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушував питання про скасування цього вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
За наслідками апеляційного розгляду суд визнав апеляційну скаргу захисника необґрунтованою. Водночас в ухвалі апеляційного суду відображено лише частину доводів апеляційної скарги захисника.
Так, сторона захисту в поданій апеляції наводила доводи щодо порушення судом першої інстанції змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів та права ОСОБА_1 на захист, оскільки суд відмовив у задоволенні клопотань, зокрема, про допит свідка ОСОБА_3 .
Суд зазначає, що право на допит свідків, які дають показання на користь обвинувачення або захисту, є невід`ємною складовою змагальності і права обвинуваченої особи подавати докази (ст. 22 КПК України). Крім того, пп. "d" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 рокугарантує кожній обвинуваченій особи право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, пп. "d" п. 3 ст. 6 у принципі залишає на розсуд суду рішення щодо необхідності виклику свідка. Ця норма не вимагає виклику і допиту кожного свідка захисту: її головна мета, як вбачається зі слів "на тих самих умовах", досягнути повної рівності сторін у цьому питанні. Також це положення не надає обвинуваченому необмеженого права на виклик свідків до суду. Зазвичай національні суди мають вирішити, чи є допит свідка необхідним або бажаним.
За змістом поданої апеляційної скарги, захисник наголошував, що допит свідка ОСОБА_3 може прямо вплинути на доведення вини ОСОБА_1 . Разом з тим суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги в цій частині та погоджуючись із висновком місцевого суду, у своїй ухвалі послався лише на те, що доводи сторони захисту про вчинення цього кримінального провадження ОСОБА_3 і непричетність ОСОБА_1 були предметом детального дослідження в суді першої інстанції та їм дано належну юридичну оцінку, проте належним чином вказані доводи сторони захисту не перевірив та відповідних мотивів не навів.
При цьому, відповідно до матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою доводи апеляційної скарги захисника про відсутність доказів на підтвердження вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину групою осіб.
Зважаючи на викладене та ураховуючи конкретні обставини справи, на думку Суду, не можна достеменно стверджувати, що показання свідка ОСОБА_3, у допиті якого стороні захисту відмовив суд першої інстанції, як самі по собі, так і в сукупності з іншими доказами не могли б вплинути на висновки судів щодо винуватості засудженого.
Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду до розгляду апеляційної скарги захисника і недотримання вимог ст. 419 КПК України. Так, суд не навів в ухвалі суті всіх зазначених апелянтом доводів, ретельно їх не перевірив, не надав відповіді на всі викладені в апеляційній скарзі доводи і не мотивував належним чином свого рішення про залишення їх без задоволення.
У зв`язку з викладеним Суд визнає обґрунтованими доводи в касаційній скарзі в частині істотного порушення апеляційним судом норм кримінального процесуального закону та невідповідності ухвали суду апеляційної інстанції положенням ч. 2 ст. 419 КПК України.
Зі змісту касаційної скарги захисника Воронюка М. О. вбачається, що він ставить питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження.
З урахуванням наведених вище істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам, наведеним у касаційній скарзі, оскільки їх оцінка можлива лише після усунення вказаний порушень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисникаПасічніченка О. П., оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, а за наявності для цього підстав - шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1, враховуючи те, що стосовно нього також здійснюється розгляд іншого кримінального провадження, він переведений до слідчого ізолятора на підставі ухвали Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09 листопада 2021 року, та з огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню і скасовується тільки ухвала апеляційного суду, з метою попередження ризику його переховування від суду, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду й вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд