ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Ситнік О. М., Ткача І. В.
у справі № 11-164сап21 за скаргою ОСОБА_1, який діє через адвоката Придувалова Василя Вадимовича на рішення Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 року №332/0/15-21 "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 березня 2020 року № 675/1дп/15-20 про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності"
Короткий виклад фактичних обставин справи
Президент України Указом від 09 січня 2003 року № 13/2003 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва строком на п`ять років. Верховна Ради України Постановою від 22 травня 2008 року № 300-VІ обрала скаржника суддею Оболонського районного суду міста Києва безстроково.
23 жовтня 2018 року до Вищої ради правосуддя (далі- ВРП, Рада) надійшла скарга Прокуратури міста Києва (за № 1166/0/13-18) про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Як зазначала ВРП у своїх рішеннях, зі змісту скарги та доданих матеріалів убачається, що суддя ОСОБА_1 ухвалив рішення про списання в безспірному порядку з Державної казначейської служби України коштів у розмірі 148 412 392, 63 грн. з істотним порушенням норм процесуального закону, а саме під час розгляду справи № 756/8726/16-ц у своєму рішенні не вказав, якими неправомірними (незаконними) діями Прокуратури міста Києва завдано шкоди правам та (або) майну позивачці ОСОБА_2, не зазначив про наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою та протиправними діями правоохоронного органу, уповні не з`ясував наявності порушеного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа до суду.
У скарзі висловлено прохання притягнути суддю Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Перша Дисциплінарна палата (далі-Перша ДП) ухвалою від 04 жовтня 2019 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Було встановлено, що у провадженні Оболонського районного суду міста Києва з липня 2016 року перебувала цивільна справа № 756/8726/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування шкоди, завданої діями прокуратури. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 16 травня 2017 року справу передано в провадження судді ОСОБА_1
25 січня 2018 року Оболонський районний суд міста Києва під головуванням судді ОСОБА_1 позов ОСОБА_2 задовольнив. Стягнув з Державної казначейської служби України відшкодування матеріальної шкоди, завданої діями Прокуратури міста Києва у розмірі 148 412 392 грн 63 коп. за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_2 з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
22 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва своєю постановою рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог через недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перша ДП дійшла висновку, що суддею ОСОБА_1, який має значний досвід роботи на посаді судді, допущено порушення, передбачені пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, оскільки суддя не зазначив у судовому рішенні про задоволення позову мотивів відхилення аргументів прокуратури та що ці істотні порушення норм процесуального права не мають характеру суддівської помилки, їх вчинено внаслідок грубої недбалості та нехтування обов`язками судді, що вплинуло на реалізацію наданих учасникам судового процесу процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Зважаючи на характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1, Перша ДП дійшла висновку, що в його діях наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений підпунктами "б", "г" пункту 1 частини першої частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме не зазначення у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та порушення засад рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Перша ДП вирішила, що дії судді в цілому охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку передбаченого пунктами 1 та 2 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІта, що суддя допустив поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя і вчинив дисціплінарний проступок, маючи два непогашених дисциплінарних стягнення.
Перша ДП у своєму рішенні від 04 березня 20120 року дійшла висновку про притягнення судді до дисціплінарної відповідальності та направлення подання про його звільнення з посади судді.
Рішенням ВРП від 11 лютого 2021 року, за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Першої ДП від 04 березня 2020 року № 675/1дп/15-20, зазначене рішення залишено без змін.
При цьому ВРП виходила з того, що суддя двічі притягнутий до дисціплінарної відповідальності та ці дисциплінарні стягнення не погашено.
Так, рішенням Третьої Дисциплінарної палати (далі - Третьої ДП) від 22 листопада 2017 року № 3725/3дп/15-17 суддю притягнуто дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження за прояв неповаги до учасника судового процесу, які відбулись у грудні 2016 року та березні 2017 року. Дисциплінарне провадження порушено 25 жовтня 2017 року.
Рішенням Другої Дисциплінарної Палати (далі- Друга ДП) від 13 лютого 2019 року № 452/2дп/15-19, яке залишено без змін рішенням ВРП від 06 червня 2019 року, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді відсторонення від здійснення правосуддя за невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом встановленого законом, яке мало місце в період з 11 липня по 08 грудня 2017 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року рішення Другої ДП від 06 червня 2019 року № 1559/0/15-19 залишено без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, вважала оскаржуване рішення ВРП від 11 лютого 2021 року №332/0/15-21 законним та таким, що ґрунтуються на належних і допустимих доказах, та ухваленим з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування спірного рішення ВРП, Велика Палата не вбачала.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками ВРП, що впродовж шестимісячного строку дії дисциплінарного стягнення щодо судді у вигляді попередження, накладеного рішенням Третьої ДП від 22 листопада 2017 року № 3725/3дп/15-17, та строку дії дисціплінарного стягнення накладеного рішенням Другої ДП від 13 лютого 2019 року № 452/2дп/15-19 у вигляді відсторонення від здійснення правосуддя суддя ОСОБА_1 25 січня 2018 року вчинив дисциплінарний проступок, за який його було піддано дисциплінарній відповідальності на підставі рішення Першої ДП від 04 березня 2020 року № 675/1дп/15-20.
Як убачається з рішення ВРП, визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосований до судді ОСОБА_1, Рада взяла до уваги як позитивну характеристику судді, наявність двох непогашених дисциплінарних стягнень, стаж роботи на посаді судді понад п`ятнадцять років, так і характер дисциплінарного проступку, який полягає у ставленні до виконання своїх обов`язків з грубою недбалістю.
За таких обставин Велика Палата вважала, що ВРП правильно дійшла до висновку про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Ми не погоджуємось з постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року з огляду на наступне.
Загальні положення щодо дисціплінарної відповідальності судді, у тому числі за судове рішення
У відповідності до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII (далі- № 1402-VIII) суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 25 Рекомендацій Київської конференції з питань незалежності судової влади в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії "Судове управління, відбір і підзвітність суддів" (Київ, 23-25 червня 2010 року), дисциплінарні провадження проти суддів повинні стосуватися випадків грубої та невибачної непрофесійної поведінки, які завдають шкоди репутації всього суддівського корпусу. Дисциплінарна відповідальність не повинна поширюватися на зміст рішень або вироків, у тому числі у випадках розбіжності юридичних тлумачень між судами, а також на випадки судових помилок або критики судової системи.
У пункті 62 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів (далі-КРЄС) "Судова влада на службі суспільства", вказано, що якщо суддя може бути притягнений до юридичної та дисциплінарної відповідальності через його рішення, неможливо буде зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади.
Відповідно до Висновку № 1(2001) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01 січня 2001 року дисциплінарне провадження має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Загалом, згідно з конституційним принципом, який гарантує незалежність суддів, судові рішення (як підстави для рішення, так і самі рішення) підлягають оскарженню лише шляхом використання засобів юридичного захисту і апеляцій, передбачених законом. Зміст судових рішень виключається зі сфери дисциплінарної юрисдикції, під яку підпадає суддя, однак це правило не охоплює серйозних, очевидних помилок, випадків явного порушення закону, у тому числі повної відсутності мотивів та висновків, на підставі яких суд прийняв певне рішення у певному спорі.
У цьому ж напрямку Венеціанська комісія зазначала, що будь-який "зовнішній" дисциплінарний перегляд змісту судового рішення, здійснюваний за межами звичайної процедури оскарження, загрожує незалежному прийняттю рішення. Так, Венеціанська комісія зауважила, що контроль за дисциплінарними питаннями, що вимагають дотримання особистих та професійних обов`язків судді, не охоплює можливості перегляду змісту судових рішень, а також оцінку того, як судді застосовують закон. Виправлення помилок щодо застосування закону при прийнятті рішення має відбуватися шляхом оскарження судового рішення, але не через дисциплінарне провадження щодо судді, який це рішення ухвалив.
Той факт, що рішення судді може бути переглянуте, змінене чи відмінене апеляційною інстанцією, не може бути підставою для відкриття дисциплінарної справи щодо судді. Тим не менш, будь-яка спроба представників законодавчої і виконавчої влади притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності за винесення конкретного рішення (якщо відсутнє кримінальне діяння чи пряме нехтування професійними суддівськими стандартами) є невиправданим втручанням у судовий процес і становить пряму загрозу незалежності суддів (Резолюція Європейської асоціації суддів від 27 вересня 2007 року, пункт 3).
Зміст зазначених положень свідчить про те, що до судді не може бути застосовано дисциплінарне стягнення за ухвалене ним судове рішення та його зміст. Разом з тим, якщо суддя свідомо та очевидно при ухваленні судового рішення нехтує вимогами як матеріального, так процесуального закону, то такі порушення можуть бути підставами для притягнення судді до дисціплінарної відповідальності. Однак при цьому предметом оцінки ВРП повинен бути не зміст судового рішення, а очевидність та серйозність порушень закону при його ухваленні, які б свідчили про відсутність у діях судді судової помилки.
Вищезазначене означає, що дисциплінарний орган повинен з великою обережністю підходити до притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за ухвалене судове рішення, а відмежування порушень допущених при ухвалені судових рішень від судової помилки повинні бути ретельно перевірені та мотивовані, чого вочевидь не прослідковується у мотивах притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача у цій справі, які за своїм змістом повторюють мотиви скасування судових рішень, викладених апеляційної інстанцію у своїй постанові (див. рішення ВРП від 11 лютого 2021 року).
Щодо справедливості розгляду дисциплінарних справ щодо судді у різних провадженнях.
У пункті 88 рішення у справі "Олександр Волков проти України" Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) зазначив, що судові ніщо не заважає назвати "судом" конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії". Адміністративний або парламентський орган може вважатися "судом" у матеріально-правовому значенні цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах "Аргіру та інші проти Греції" (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, пункт 24, від 15 січня 2009 року, та "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пункти 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності статті 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), пункт 72).
У зазначеному рішення ЄСПЛ дійшов до висновку, що дисциплінарні органи, що мають повноваження на притягнення суддів до відповідальності повинні розглядатись як "суд над суддями", та їх процедури і рішення можуть бути розглянуті з точки зору статті 6 Конвенції. А відтак процедури та застосовані ВРП практики можуть та повинні розглядатись з точки зору справедливості та безсторонності, у тому числі у цій справі.
Відповідно до пунктів 12.32, 12.33 Регламенту ВРП Дисциплінарна палата може своїм рішенням об`єднати в одну дисциплінарну справу кілька дисциплінарних справ, які перебувають у її провадженні, про що постановляється ухвала. Об`єднана дисциплінарна справа передається для підготовки на розгляд члену палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі, що відкрита першою. Рада може ухвалити рішення про об`єднання дисциплінарних справ, які перебувають у провадженні різних Дисциплінарних палат, і передання їх на розгляд однієї Дисциплінарної палати. Підготовку до розгляду об`єднаної справи здійснює член цієї Дисциплінарної палати, який був раніше визначений доповідачем.
Такі положення Регламенту ВРП демонструють спрямованість на дотримання справедливості процедур, які передбачені у дисціплінарному провадженні, та пропорційне застосування дисціплінарних стягнень, з урахуванням усіх обставин та усіх порушень, допущених суддею з метою недопущення штучного дроблення дисціплінарних проваджень, які знаходяться на розгляді у ВРП.
Ці положення Регламенту є виправданими ще й з огляду на те, що у відповідності до частини шостої статті 109 Закону №1402-VII за наявності непогашеного дисциплінарного стягнення до судді має бути застосовано більш суворе дисциплінарне стягнення.
З огляду на положення статті 109 Закону №1402-VII у частині застосування санкцій за повторні порушення та за наявності непогашених дисциплінарних стягнень, такі положення Регламенту є запобіжником для звільнення судді за неодноразове скоєння дрібних та незначних порушень.
Застосовуючи зазначені положення Регламенту, з метою дотримання принципу пропорційності, розумності та справедливості, дисциплінарний орган при розгляді дисциплінарної скарги та відкриваючи дисциплінарне провадження одночасно має перевірити наявність інших скарг і дисциплінарних проваджень та розглянути їх за наявності підстав в одному об`єднаному дисциплінарному провадженні.
В протилежному випадку, розгляд кожного дисциплінарного провадження окремо по кожній скарзі на дії судді, створює ситуацію штучного погіршення стану судді у дисциплінарній процедурі, призначення за "наступним" дисциплінарним провадженням більш тяжкого покарання, що може призвести до звільнення судді і не тільки за суттєві порушення, а й за декілька дрібних, та/або звільнення з посади судді, який має тривалий досвід роботи та до цього відповідав усім необхідним критеріям.
Як встановлено судами, дисциплінарне провадження, у якому до ОСОБА_1 22 листопада 2017 року застосовано дисциплінарного стягнення у вигляді попередження порушено Третьою ДП 25 жовтня 2017 року.
Дисциплінарне стягнення у вигляді відсторонення від здійснення правосуддя застосовано у об`єднаному дисциплінарному провадженні за кількома дисциплінарними скаргами, провадження у яких порушено 09 жовтня 2017 року і 06 листопада 2017 року, які рішенням Другою ДП від 06 листопада 2017 року об`єднані в одне дисциплінарне провадження, та дисциплінарним провадженням порушеним цією ж ДП за власною ініціативою 16 липня 2018 року у зв`язку з порушеннями встановленими при розгляді цих скарг, зокрема й порушення суддею строків розгляду справи про адміністративне правопорушення з липня 2017 року по грудень 2017 року. При цьому, звертає на себе увагу той факт, що дисциплінарне провадження за власною ініціативою, незважаючи на розгляд дисциплінарного провадження з жовтня 2017 року, порушено ДП лише 16 липня 2018 року, тобто після притягнення судді до відповідальності у вигляді попередження за рішенням Третьої ДП від 22 листопада 2017 року.
Відтак на час прийняття рішення Третьої ДП від 22 листопада 2017 року про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження у провадженні ВРП знаходились ще два дисциплінарних провадження від 09 жовтня 2017 року та 06 листопада 2017 року, які не були об`єднані в одне провадження і розглянуті разом.
Таким чином, було створено штучні умови для повторного притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування більш тяжкого покарання, що надає цим процедурам ознак несправедливості.
Щодо кваліфікації дисциплінарного проступку судді.
Дисциплінарне провадження, у якому застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, порушено Першої ДП 04 жовтня 2019 року за скаргою Прокуратура м. Києва на невмотивованість судового рішення, ухваленого суддею ОСОБА_1 25 січня 2018 року та скасованого постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2018 року.
Зазначені порушення кваліфіковані ДП ВРП за підпунктом "б" пункту 1 частини першої частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме внаслідок недбалості не зазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Така кваліфікація дій пов`язаних з невмотивованістю судового рішення відповідає суті порушення.
Разом з тим як на підставу звільнення судді з посади ВРП посилалась на пункт 1 та пункт 2 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ, та зазначала, що суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1) а також вчинив дисциплінарний проступок маючи два непогашених дисциплінарних стягнення (пункт 2).
Застосування ВРП, як підстави для звільнення судді пункт 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ яквстановленої невмотивованості судового рішення викликає сумніви, оскільки у рішенні ДП та ВРП про притягнення судді до відповідальності з огляду на дисциплінарний проступок у вигляді невмотивованості судового рішення, не зазначено, яка саме поведінка ОСОБА_1 порочить звання судді. Ухвалення судового рішення, яке в наступному скасовано у апеляційному порядку, вочевидь до такої поведінки не відноситься.
За змістом зазначеної норми, законом передбачається притягнення судді до відповідальності за зазначеною нормою за порушення етичних норм та стандартів та Кодексу суддівської етики як у судовій так і позасудовій діяльності. Кваліфікація за цією нормою невмотиваності судового рішення, як підстави для звільнення є занадто широким тлумаченням цієї норми на кшталт звільнення за "порушення присяги", яке піддалось критиці та було виключено з закону, у відповідності до рішення ЄСПЛ "Олександр Волков проти України". Відтак, допущення суддею порушень, що стали підставою для скасування судового рішення не може бути кваліфіковано у якості підстави для звільнення судді як поведінка, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
ВРП у своїх рішення не конкретизувала та не мотивувала чому невмотиваність судового рішення розцінюється нею як поведінка, яка має наслідком звільнення судді з посади, а тому таке рішення підлягало скасуванню з підстав відсутності наведених мотивів кваліфікації підстав для звільнення у цій частині (пункт 4 частини першої статті 52 Закону України "Про Вищу Раду правосуддя" (далі- Закон №1798-VIII).
Не зазначила про це у своєму рішенні й Велика Палата Верховного Суду.
Крім того, застосування до судді звільнення у зв`язку з вчиненням дисциплінарного проступку за наявності двох непогашених дисциплінарних стягнень не відповідає нормам Закону №1402-VIII.
Відповідно до частини першої статті 109 Закону №1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї ж статті).
Вирішуючи питання про вид дисциплінарного стягнення, яке підлягає застосуванню до судді, Перша ДП, з якою погодилась і ВРП, виходила з того, що ОСОБА_1 має два непогашених дисциплінарних проступки, а отже він підлягає звільненню на підставі пункту 2 частини дев`ятої статті 109 Закону №1402-VIII.
Однак з такими висновками ми не погоджуємось.
Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Слід звернути увагу на пункт 2 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII та проаналізувати його з урахуванням обставин цієї справи.
Так, частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано дві підстави, зокрема, якщо: 1) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани); 2) суддя має два непогашених дисциплінарних стягнення.
Аналізуючи перше речення пункту 2 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII, можна дійти висновку, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді може бути визнаний дисціплінарний проступок, вчинений суддею після притягнення його до дисціплінарної відповідальності, з накладенням одного з видів стягнення, визначеного частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII, крім попередження та догани. При цьому на момент вчинення дисціплінарного проступку стягнення за попередній проступок не повинне бути погашено.
Аналізуючи друге речення пункту 2 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII, можна дійти висновку, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді може бути визнаний проступок, який суддя вчинив, маючи два непогашених дисциплінарних стягнення, у тому числі попередження чи догану.
Таким чином, під час обрання дисциплінарного стягнення за пунктом 2 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII необхідно враховувати наявність у судді непогашених дисциплінарних стягнень на момент скоєння проступку, що може впливати на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
Для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил чи кримінально-правових норм.
Надаючи оцінку діям судді, з точки зору підстав для його звільнення, Перша ДП та ВРП виходили з того, що станом на день ухвалення рішення Першої ДП від 04 березня 2020 року суддя ОСОБА_1 мав два непогашених дисциплінарних стягнення (попередження та відсторонення від здійснення правосуддя), а отже, дії останнього обґрунтовано кваліфіковані як істотний дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 2 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.
Як зазначено в рішенні Першої ДП та ВРП, визначаючи вид стягнення, який слід застосовувати до судді ОСОБА_1, ДП, з-поміж іншого, врахувала, що рішенням Третьої ДП від 22 листопада 2017 року № 3725/3дп/15-17 притягнуто суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження і таке стягнення не є погашеним. Однак мотивів чому ДП вважала, що зазначене стягнення не є погашеним, ні у рішення ДП, ні у рішення ВРП не наведено.
Звертає на себе увагу те, що рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності ухвалені зі значним, більш ніж півроку проміжком, а саме 22 листопада 2017 року (попередження) та 13 лютого 2019 року (відсторонення) (через 1 рік 2 місяці).
Встановлено, що рішенням Третьої Дисциплінарної палати від 22 листопада 2017 року № 3725/3дп/15-17 суддю притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено попередження.
Рішенням Другої ДП від 13 лютого 2019 року № 452/2дп/15-19, яке залишено без змін рішенням ВРП від 06 червня 2019 року суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсів підвищення кваліфікації із застосування норм ЦПК України і суддівської етики та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року (справа № 9901/544/19) зазначене рішення ВРП залишено без змін.
Для визначення чи були у ВРП підстави для звільнення судді слід встановити чи були дисциплінарні стягнення погашеними на час скоєння дисциплінарного проступку.
Відповідно до частини першої статті 110 Закону № 1402-VIII суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо:
- протягом шести місяців з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку (пункт 1, з врахуванням частини 9 статті 109 зазначеного Закону);
- протягом двох років з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку, а також за умови успішного проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшого підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами кваліфікаційного оцінювання (пункт 4).
Як убачається зі змісту рішення Третьої ДП від 22 листопада 2017 року № 3725/3дп/15-17 про оголошення попередження, прийнятого за скаргою ОСОБА_4 на дії судді ОСОБА_1 надійшла 21 серпня 2017 року. Ухвалою Третьої ДП від 25 жовтня 2017 року відкрито дисциплінарну справу .
Зі змісту рішення Другої ДП від 13 лютого 2019 року № 452/2дп/15-19 про відсторонення судді від здійснення правосуддя вбачається, що скарга ОСОБА_5 на дії судді ОСОБА_1 надійшла 12 грудня 2016 року, тобто до скарги, за наслідками якої проголошено попередження. Зазначена скарга мотивована порушеннями допущеними у листопаді 2016 року, тобто зазначені у скарзі порушення допущені суддею до проголошення попередження. Ухвалою Другої ДП від 06 листопада 2017 року № 3588/2дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1 за скаргою ОСОБА_5 .
Також 04 вересня 2017 року, тобто до притягнення до відповідальності у виді попередження, надійшла скарга ОСОБА_6 на дії судді ОСОБА_1 Ухвалою Другої ДП від 06 листопада 2017 року відкрито дисциплінарне провадження за скаргою ОСОБА_6 та об`єднано в одне провадження разом із скаргою ОСОБА_5 . Скарга ОСОБА_6 мотивована порушенням суддею ОСОБА_1 строків призначення справи про адміністративне правопорушення, де він є потерпілим.
16 липня 2018 року, тобто після притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Друга ДП за власною ініціативою відкрила дисциплінарну справу об`єднала цю дисциплінарну справу в одне провадження разом зі скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Підставою для відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою стало допущення образливих висловлювань на адресу ОСОБА_5 та прояв неповаги у судових засіданнях, які відбувались у листопаді 2016 року.
Тобто скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (у дисциплінарній справі щодо відсторонення судді) та порушення, зазначені у цих скаргах і за якими було порушено дисциплінарні справи були раніше, ніж було розглянуто дисциплінарну справу за скаргою ОСОБА_4 та застосовано до судді дисціплінарне стягнення у вигляді попередження.
Таким чином підстав вважати, що на час скоєння порушень та розгляду цих скарг попереднє дисциплінарне стягнення не було погашено немає, оскільки порушення, які стали підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді відсторонення від здійснення правосуддя були скоєні до проголошення попередження, а не після нього, а тому у відповідності до частини першої статті 110 Закону № 1402-VIII суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення.
Слід також зазначити, що, притягуючи суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовуючи до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення (за рішенням Другої ДП від 13 лютого 2019 року № 452/2дп/15-19), Дисциплінарна палата вважала, що суддя не вжив заходів щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення №756/9253/17 протягом строку встановленого законом, а саме в період з 11 липня 2017 року по 08 грудня 2017 року, призначивши до розгляду справу про адміністративне правопорушення у липні 2017 року на грудень 2017 року. Відтак, суддя порушив строки визначені законодавством для накладання адміністративного стягнення та строк розгляду таких справ.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 грудня 2021 року погодилась із такими висновками дисциплінарного органу, а тому вважала, що до судді було правильно застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
Велика Палата акцентувала, що це діяння має ознаки продовжуваного делікту, оскільки завершальна (кінцева) дія безпідставно затягнутого розгляду справи про адміністративне правопорушення відбулась 08 грудня 2017 року, тобто після накладення стягнення у виді попередження за попереднім рішенням дисциплінарного органу від 22 листопада 2017 року.
Однак, такі висновки ВРП та Великої Палати не відповідають тлумаченню процесуальних строків та процесуальних порушень.
Слід погодитись з тими висновками, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, призначаючи розгляд цієї справи на грудень 2017 року, суддя дійсно порушив строки розгляду таких справ та строки притягнення особи до адміністративної відповідальності та його обґрунтовано було притягнуто до відповідальності у вигляді відсторонення від здійснення правосуддя рішенням Другої ДП від 13 лютого 2019 року № 452/2дп/15-19, залишеним без змін рішенням ВРП від 06 червня 2019 року та постановою Великої Палати від 22 вересня 2021 року.
Разом з тим у цих рішеннях не розглядалось та не обговорювалось питання погашення попереднього стягнення у вигляді попередження.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Дійсно, ОСОБА_1 порушено процесуальні строки розгляду адміністративної справи, однак таке порушення не було ним скоєно після 22 листопада 2017 року, тобто дати оголошення йому попередження, оскільки справа була призначена до розгляду 11 липня 2017 року і саме тоді ним було порушено зазначені строки. Саме на це посилався скаржник ОСОБА_6, будучи потерпілим у скарзі, поданій 04 вересня 2017 року. На час порушення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 за ініціативою Другої ДП 16 липня 2018 року за тривалість розгляду цієї справи, зазначена справа була вже розглянута 08 грудня 2017 року.
Дійшовши до висновку, що суддею скоєно дисціплінарний проступок у цій справі з 22 листопада 2017 року по 08 грудня 2017 року, Велика Палата не звернула уваги на те, що підставами притягнення до відповідальності є винна, усвідомлена поведінка судді, та що для визначення скоєння проступку після притягнення до відповідальності необхідно, щоб ця винна усвідомлена поведінка була після такого притягнення.
Велика Палата у своїй постанові не зазначила у чому полягає винна поведінка, судді скоєна після оголошення йому попередження 22 листопада 2017 року, та яким чином повинен був діяти суддя у адміністративній справі, дата розгляду, якої вже була визначена на 08 грудня 2017 року, щоб уникнути порушення.
На нашу думку, Велика Палата помилково ототожнила винну бездіяльність, яка може бути виправлена вчиненням відповідної дії, винною дією - порушенням, яке вже скоєно і зміст якого є порушення строків призначення справи. На відміну від бездіяльності щодо призначення справи, призначення справи з порушенням строків є разовим, а не триваючим проступком, скоєним під час визначення дати розгляду справи, тоді як бездіяльність як порушення строків є триваючим проступком, який полягає у невизначені дати такого розгляду. Бездіяльність щодо призначення справи може бути виправлена призначенням справи. Виправлення дати, яка визначена суддею з порушенням строків процесуального закону не передбачено.
Оскільки ОСОБА_1 призначив справу про адміністративне правопорушення з порушенням строків - 11 липня 2017 року і саме у цей день було скоєно проступок та справа була розглянута 08 грудня 2017 року, то підстав вважати, це порушення скоєно протягом притягнення до відповідальності немає.
Визначаючи призначення справи з порушенням строків як триваючу бездіяльність, Велика Палата створила ситуацію, коли порушення строків призначення будь-якої справи до розгляду буде розцінюватись як повторне порушення, у будь- якому випадку, якщо у період між призначенням справи та його розглядом суддю буде притягнуто до дисциплінарної відповідальності, чого суддя призначаючи справу не очікує, а тому не має наміру вчинити порушення повторно після притягнення його до дисциплінарної відповідальності за інше порушення.
Відтак дисциплінарні органи та Велика Палата необґрунтовано взяла до уваги попередження, яке на підставі вищезазначеного враховуватись не могло як погашене, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 110 Закону № 1402-VIII.
Аналізуючи зазначені обставини та норми законодавства, можна зробити висновок, що на час притягнення до дисціплінарної відповідальності у вигляді подання про звільнення суддя ОСОБА_1 не мав два непогашених дисциплінарних стягнень, а тому до нього не повинне застосовуватись таке дисциплінарне стягнення, як подання про звільнення з цих підстав.
Крім того, при обранні покарання, ВРП не оцінила навантаження судді у цей період та інші обставини, які могли вплинути на порушення строків, а тому рішення ВРП від 11 лютого 2021 року про звільнення судді не виглядає також таким, що є пропорційним.
Таким чином, вважаємо, що рішення ВРП від 11 лютого 2021 року №332/0/15-21 не може бути визнано законним та підлягало скасуванню.