ПОСТАНОВА
Іменем України
30 грудня 2021 року
Київ
справа №810/3409/18
адміністративне провадження № К/9901/11154/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду у складі судді Щавінського В.Р. від 06.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Беспалова О. О., Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., від 14.03.2019,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2018 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1, позивачка) звернулася з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області (далі у тексті цієї постанови також Міськрада, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 29.03.2018 № 2100-48-VІІ "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ громадянці ОСОБА_1" в частині відмови в наданні такого дозволу щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05./для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер 3210300000:03:021:0042;
- зобов`язати Білоцерківську міську раду Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05./для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер 3210300000:03:021:0042.
2. У позові наводились аргументи про те, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, генеральних планів населених пунктів тощо, тоді як містобудівна документація на спірну земельну ділянку відсутня, але її відсутність згідно норм діючого законодавства не може бути підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення відповідної технічної документації із землеустрою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019, позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка має статус такої, що вже перебуває у фактичному користуванні позивача. Орендні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли у 2010 році, тобто до набрання чинності частиною третьою статті 24 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому суди дійшли висновку, що положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин в якості підстави для відмови у задоволенні позову.
5. У оскаржуваних судових рішеннях судів попередніх інстанцій містяться мотиви й про те, що згідно відомостей Публічної кадастрової карти України вказана земельна ділянка має цільове призначення: індивідуальне садівництво.
6. За вказаним видом земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, що є відмінними від видів для запланованих органом місцевого самоврядування потреб, що вбачається з Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548.
7. У зв`язку з цим, судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи звернуто увагу на положення частин першої - третьої статті 23 Земельного кодексу України, згідно з якими землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов`язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
8. Зважаючи на те, що матеріали справи не містять жодних відомостей про непридатність спірної земельної ділянки для індивідуального садівництва, суди першої та апеляційної інстанцій, не надаючи оцінки правомірності затвердженню генерального плану в цій частині, дійшли висновку про те, що право позивачки на розроблення проектної документації для використання земельної ділянки за її цільовим призначенням є очевидно порушеним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у позові.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка з 1990 року проживає по АДРЕСА_2, є власницею житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0624 га за вказаною адресою, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що підтверджується технічним паспортом МБТІ на це домоволодіння, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.12.2013 реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 598417, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 3436 від 12.09.2005.
11. 01.02.2010 між Білоцерківською міською радою та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки № 01 на термін 5 років, предметом якого є земельна ділянка для ведення садівництва площею 0,1189 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3210300000:03:021:0042, що межує з земельною ділянкою позивачки.
12. Під час передачі земельної ділянки в оренду відповідачем було змінено її цільове призначення на землі індивідуального садівництва.
13. Суди попередніх інстанцій також встановили, що згідно викопіювання з Генерального плану міста Б. Церква, спірна земельна ділянка планується одночасно для розташування в різних її частинах садибної житлової забудови, прокладення магістральної вулиці та зелених насаджень.
14. У грудні 2013 року до закінчення строку дії договору оренди позивач звернулася до Білоцерківської міської ради з проханням про передачу у власність вказаної земельної ділянки.
15. Рішенням Білоцерківської міської ради від 13.02.2014 № 1156-56-VІ "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам" позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква для ведення садівництва площею 0,1189 га по АДРЕСА_1 (пункт 17 Додатку № 1 до рішення).
16. В подальшому згідно п. 6.2 рішення Білоцерківської міської ради від 29.08.2014 № 1279-62-VІ визнано таким, що втратив чинність, пункт 17 Додатку № 1 до рішення від 13.02.2014 № 1156-56-VІ (в зв`язку з поданням клопотання землекористувача).
17. Пунктом 15.1 цього рішення ОСОБА_1 було відмовлено в передачі у власність вищевказаної земельної ділянки згідно пункту "ґ" частини першої статті 211 Земельного кодексу України в зв`язку з невиконанням вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.
18. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.02.2015 у справі № 357/18279/14-ц, яке набрало законної сили 10.03.2015, позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано незаконними п. п. 6.2 та п. п. 15.1 рішення Білоцерківської міської ради № 1279-62-VІ від 29.08.2014 щодо відмови у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1189 га для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_4 ; зобов`язано Білоцерківську міську раду на найближчій сесії розглянути питання щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1189 га для ведення садівництва.
19. Білоцерківською міською радою в подальшому неодноразово приймалися рішення про відмову у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки.
20. За твердженням позивачки, що також не спростовано відповідачем під час розгляду справи, вказана земельна ділянка продовжує перебувати у її користуванні.
21. 12.01.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ для індивідуального садівництва.
22. Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29.03.2018 № 2100-48-VІІ "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ громадянці ОСОБА_1", що становить предмет спору у даній справі, було відмовлено в наданні такого дозволу щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05. /для індивідуального садівництва/ за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,1189 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, кадастровий номер 3210300000:03:021:0042, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України: невідповідність місця розташування Генеральному плану м. Біла Церква.
23. Листом від 30.05.2018 № Т-2703 Білоцерківська міська рада надала позивачу роз`яснення, що відведення даної земельної ділянки суперечить Генеральному плану міста Біла Церква, затвердженому рішенням Білоцерківської міської ради від 03.11.2016 за № 319-18-VII: спірна земельна ділянка знаходиться на землях садибної житлової забудови.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
24. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин у позивачки були відсутні правовстановлюючі документи, оформлені у визначеному законом порядку, і належним чином зареєстровані речові права на підтвердження правомірності користування земельною ділянкою, стосовно якої Міськрадою прийнято спірне рішення.
25. За наведеного, відповідач вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що починаючи з 2010 року та станом на дату звернення позивачки з заявою про надання їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення/ меж земельної ділянки в натурі /на місцевості/ земельна ділянка перебувала у її користуванні на правах оренди.
26. У касаційній скарзі наголошується й на тому, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у редакції, чинній з 01.04.2018, оскільки такі відносини завершились 29.03.2018 із прийняттям відповідачем спірного рішення, а висновки апеляційного суду про непоширення дії вказаної норми права на спірні у цій справі правовідносини не ґрунтується на правильному її застосуванні.
27. Також скаржник наполягає, що оскільки станом на момент розгляду і вирішення відповідачем питання стосовно надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_1 містобудівна документація (детальний план території або план зонування території), розроблена відповідно до чинного генерального плану міста Біла Церква, на територію, де розташована земельна ділянка кадастровий номер 3210300000:03:021:0042 була відсутня, то й оскаржуване позивачкою рішення є законним та таким, що прийняте відповідно до чинного на той момент законодавства України, зокрема, частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у редакції, чинній до 01.04.2018.
28. Окрім цього, Міськрада наводить аргументи про те, що задоволення позову судом першої інстанції шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є втручанням у її дискреційні повноваження.
29. У відзиві на касаційну скаргу позивачка стверджує, що доводи відповідач не ґрунтується на дійсних обставинах.
30. Зокрема, ОСОБА_1 зауважує, що користується земельною ділянкою на правах оренди відповідно до договору, укладеного між нею та Міськрадою ще у 2010 році строком на 5 років, який в подальшому у судовому порядку визнано таким, що продовжений на той самий строк і на тих самих умовах.
31. Позивачка звертає увагу й на те, що постійно, в тому числі й станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, сплачує орендну плату за користування земельною ділянку, яку має намір приватизувати.
32. На думку ОСОБА_1, норми частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" незалежно від її редакції до спірних правовідносин взагалі застосуванню не підлягають, оскільки вказана стаття урегульовує відносини, пов`язані із передачею у власність або користування земельних ділянок саме для містобудівних потреб, а не для індивідуального садівництва, як це випливає з фактичних обставин цієї справи.
33. При цьому, позивачка заперечує аргументи відповідача щодо втручання у його дискреційні повноваження, оскільки вважає, що у спірній ситуації Міськрада не має альтернативних варіантів поведінки на її вибір, а повинна прийняти відповідне рішення про задоволення або про відмову у задоволенні заяви, за конкретно визначених законодавством умов.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
34. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
35. Згідно з частиною другою, пункту а) частини третьої, частини четвертої цієї ж статті Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
36. Пунктом в) частини першої статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
37. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 Земельного кодексу України, за змістом частин першої, шостої, сьомої якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
38. За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
39. За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
40. За приписами частини першої статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
41. При цьому, згідно з положеннями частин третьої, четвертої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
42. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
43. Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №320/5479/18, у правовідносинах, які є подібними до тих, що виникли у справі, яка розглядається й також стосувались оскарження рішення Білоцерківської міської ради Київської області, яким з підстав, аналогічних зазначеним у спірному рішенні, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка перебувала у користуванні громадянина.
44. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від таких висновків Верховного Суду.
45. Верховний Суд звертає увагу й на те, що генеральний план населеного пункту є нормативно - правовим актом, який урегульовує правовідносини, пов`язані з довгостроковою стратегією планування та забудови території населеного пункту та враховує державні, громадські й приватні інтереси, є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як про це вказано у частині першій статті 73 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".
46. Колегія суддів також відзначає, що спірні у цій справі правовідносини виникли у січні 2018 року в момент звернення позивачки до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_1 та закінчились 29.03.2018 з прийняттям оскаржуваного у цій справі рішення Міськради, яким відмовлено у наданні такого дозволу щодо земельної ділянки з цільовим призначенням 01.05. (для індивідуального садівництва).
47. Тому, в силу вимог статті 58 Конституції України до спірних у цій справі правовідносин підлягає застосуванню законодавство, чинне у вказаний період, зокрема, частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
48. Чинна у період спірних правовідносин редакція частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка у цей проміжок часу змін не зазнавала, передбачала, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
49. Питання щодо правильного застосування вищевказаної норми права вже вирішувалось Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23.10.2019 у справі №392/1004/17(2-а/392/96/17), де наведено висновок про те, що місце розташування земельних ділянок повинно відповідати генеральному плану населеного пункту. На його основі розробляються план зонування території. Зазначена документація розробляється відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". У разі невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) генеральному плану, не безпідставним буде стверджувати, що йдеться про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
50. З аналізу частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що цим Законом встановлено обставину, що є перешкодою для передачі (надання) земельних ділянок. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів надання земельних ділянок у власність.
51. Колегія суддів не вбачає перешкод для поширення вищевказаних висновків Верховного Суду й на правовідносини, які виникли у справі, що розглядається.
52. Висновки щодо застосування частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Верховний Суд викладав й у постанові від 28.09.2021 у справі № 826/15113/17.
53. У вищевказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що нормами чинного законодавства встановлена пряма заборона передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам при відсутності плану зонування або детального плану території й вказаний висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 826/18649/15, від 11.06.2020 у справі № 826/15114/17, від 30.07.2020 у справі № 822/1030/18.
54. Встановивши, що для території, на якій розташована бажана позивачем земельна ділянка, станом на час виникнення спірних правовідносин не були розроблені та не затверджені у встановленому законом порядку план зонування та детальний план території, Верховний Суд у вказаних вище справах дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у передачі позивачу у власність земельної ділянки з огляду на пряму заборону, встановлену частиною третьою статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству.
55. У справі ж, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що містобудівна документація, а саме - детальний план території або план зонування території, розроблена відповідно чинного генерального плану міста Біла Церква, на територію, у межах якої розташована спірна земельна ділянка, відсутня.
56. Суди попередніх інстанцій також з`ясували, що згідно з викопіюванням з Генерального плану міста Б. Церква, спірна земельна ділянка, яку позивачка мала намір отримати у власність для здійснення індивідуального садівництва, не належить до земель сільськогосподарського призначення і планується одночасно для розташування в різних її частинах садибної житлової забудови, прокладення магістральної вулиці та зелених насаджень.
57. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що відмова Білоцерківської міської ради Київської області у наданні позивачці дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) узгоджується з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, оскільки її розташування не відповідало генеральному плану, який є нормативно - правовим актом обов`язковим до виконання, у тому числі й учасниками цієї справи, а отже й вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
58. Колегія суддів критично оцінює аргументи позивачки про те, що на спірні правовідносини не поширюються приписи статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки нею планувалось отримати у власність земельну ділянку для здійснення індивідуального садівництва без розміщення на ній об`єктів будівництва, тобто, на її думку, не для цілей містобудівної діяльності.
59. З цього приводу колегія суддів зазначає, що як виплаває з положень статей 1, 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відносини у сфері містобудівної діяльності охоплюють не тільки безпосередньо забудову території і розміщення на ній об`єктів будівництва, а й зачіпають відносини, пов`язані з вирішенням питань регулювання планування та іншого використання територій, прогнозування і визначення напрямів їх сталого розвитку, забезпечення раціонального розселення, обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням, визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів, збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень тощо.
60. При цьому, до актів законодавства у сфері містобудівної діяльності статтею 3 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" віднесено, окрім цього Закону і Конституції України, ще й Земельний кодекс України, Закон України "Про землеустрій" та інші нормативно-правові акти.
61. Зважаючи на викладене, колегія суддів наголошує, що на спірні у цій справі правовідносини поширює свою дію стаття 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
62. Та обставина, що земельна ділянка, з приводу якої відповідачем прийнято спірне рішення, раніше вже була передана позивачці у користування саме для ведення нею індивідуального садівництва, не створює передумов для набуття її у власність з порушенням вимог закону і містобудівної документації на місцевому рівні.
63. Зважаючи на викладене, колегія суддів, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення цього позову і вирішуючи цей спір неправильно застосували норми матеріального права, у зв`язку з чим ухвалені ними судові рішення не відповідають закону й підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. За правилами пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
65. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).
66. Колегія суддів, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення цього позову і вирішуючи цей спір неправильно застосували норми матеріального права, у зв`язку з чим ухвалені ними судові рішення не відповідають закону й підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
67. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України,