Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 9901/217/21 (провадження № 11-240 заі 21)
17 листопада 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині застосування санкцій до нього за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року і постановою від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу задовольнила частково, змінила ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, у іншій частині залишила без змін.
залишила без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив суд визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині пункту 634 додатка 1, відповідно до якого до нього застосовано санкції.
2. Одночасно з пред`явленням позову на підставі вимог статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову, передбачені статтею 151 КАС України, шляхом зупинення на час розгляду справи дії Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 у частині пункту 13 графи «Вид обмежувального заходу» відповідно до Закону України «Про санкції» пункту 634 додатка 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким до ОСОБА_1 застосовано «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України)».
3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
4. 14 червня 2021 року ОСОБА_1 повторно подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду клопотання про забезпечення позову, у якому, зокрема, просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції України, Державній міграційній службі України, а також Службі безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національному антикорупційному бюро України та іншим правоохоронним органам України вчиняти такі дії до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 9901/217/21: скасовувати дозвіл на імміграцію; скасовувати посвідку на постійне місце проживання; відмовляти в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусово видворити за межі України.
5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
6. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.
7. Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, зокрема, зазначила таке.
7.1. Частиною, що частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
7.2. Відповідно до пункту першого частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.
7.3. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16 червня 2011 року № 5?рп/2011 зазначив, що право на забезпечення адміністративного позову може бути обмежене з урахуванням особливостей публічно-правових відносин, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише позивача, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв домірності (пропорційності).
7.4. Учасниками судового провадження у сфері публічно-правових відносин, врегульованого оспорюваними положеннями КАС України, є, зокрема, парламент та глава держави. Прийняття ними актів та вчинення дій обумовлюються їхнім конституційним статусом та визначеними в Основному Законі України повноваженнями. Недопущення забезпечення судом адміністративного позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України і Президента України та встановлення для них заборони вчиняти певні дії пов`язане зі значущістю їх діяльності, презумпцією конституційності прийнятих ними актів та вчинених дій і зумовлене тим, що використання таких засобів забезпечення в інтересах позивача може призвести до порушення прав невизначеного кола осіб. Неможливість застосування судом заходів забезпечення позову у виключних випадках не є обмеженням конституційного права громадян на судовий захист.
7.5. Конституційний Суд України в Рішенні від 25 лютого 2009 року № 5-рп/2009 зазначив, що Президент України, здійснюючи керівництво (у сфері національної безпеки й оборони держави), спрямовує дiяльнiсть суб`єктiв забезпечення нацiональної безпеки i оборони держави, зокрема Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнiшньої розвiдки України, Державної прикордонної служби України, iнших вiйськових формувань, утворених вiдповiдно до законiв України.
7.6. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Зазначені права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
7.7. Згідно із статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
7.8. З метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (частина перша статті 1 Закону України