Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 9901/315/21 (провадження № 11-392 заі 21)
17 листопада 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 у частині за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2021 року і постановою від 17 листопада2021 року апеляційну скаргу залишила без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині пункту 647 додатка 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року, яким застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до ОСОБА_1 .
2. Одночасно з пред`явленням позову на підставі вимог статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 КАС України, шляхом зупинення Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 (в оскаржуваній частині) на час розгляду справи.
3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено, оскільки пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.
4. Суд зауважив, що визначена цією нормою заборона є імперативною, жодних винятків із встановленого нею правила чинними нормативно-правовими актами не передбачено. Оскільки позивач просив обрати видом забезпечення позову зупинення Указу Президента України, який відповідно до статті 106 Конституції України є актом Президента України, то заява позивача з огляду на наведене правове регулювання не може бути задоволена.
5. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.
6. Велика Палата Верховного Суду відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, зокрема, зазначила таке.
6.1. Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
6.2. Частиною другою цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
6.3. Згідно із частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
6.4. Разом з тим пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.
6.5. На переконання скаржника, оскаржуваний ним Указ Президента України не підпадає під визначення акта в розумінні статті 151 КАС України, оскільки є актом індивідуальної дії, при цьому ОСОБА_1 зауважує, що заборона забезпечення позову шляхом зупинення акта Президента України поширюється виключно на нормативно-правові акти.
6.6. У загальній правовій теорії під нормативним актом розуміють акт як волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Правові акти поділяються на нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов`язковими; індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов`язки лише у тих конкретних суб`єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку; інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.
6.7. У КАС України також закріплені дефініції видів актів. Стаття 2 КАС України визначає, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
6.8. Використавши в статті 151 КАС України загальне поняття акта, законодавець не мав на меті розмежовувати акти за видами, тим самим указав, що норми статті 151 КАС України поширюються як на нормативно-правові акти, так і на акти індивідуальної дії.
6.9. Отже, доводи скаржника щодо непоширення норм пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України на акти індивідуальної дії не можна взяти до уваги, оскільки вони ґрунтуються на хибному тлумаченні норм права.
6.10. Стосовно доводів ОСОБА_1 про можливість зупинення оскаржуваного Указу Президента У