Постанова суду № 9901/407/19 від 08.12.2021 про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії й стягнення середнього заробітку за час вимушеного...

Перейти до правової позиції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/407/19

Провадження № 11-43заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

учасники справи:

представник позивачки - Коляда С. М.,

представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Александрук Р. А.,

представниця ОСОБА_1 - Кир`ян Д. І.,

розглянула в судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (судді Радишевська О. Р., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Соколов В. М., Уханенко С. А.) у справі № 9901/407/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), треті особи: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, ОСОБА_1, Вищий адміністративний суд України, про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов`язків голови ВККС від 10 липня 2019 року № 316-к/тр "Про відрахування ОСОБА_2 із штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України";

- поновити ОСОБА_2 у штаті Комісії на посаді члена ВККС;

- стягнути з ВККС середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2019 року по дату прийняття рішення суду.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що оскаржуваним наказом її повноваження як члена Комісії були припинені у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено. При цьому строк її повноважень відповідач обчислював із застосуванням положень підпункту 5 пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII), відповідно до якого строк повноважень члена ВККС становить чотири роки з дня обрання (призначення).

3. Позивачка стверджувала, що строк її повноважень як члена Комісії має обчислюватися в порядку та спосіб, що визначені Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі - у редакції, чинній на час призначення позивачки членом ВККС; далі - Закон № 2453-VI), згідно з приписами частини другої статті 92 якого строк повноважень члена Комісії становив шість років з дня набуття повноважень. Оскільки ОСОБА_2 було призначено членом ВККС 19 грудня 2014 року, то такі повноваження закінчувалися лише 19 грудня 2020 року.

4. На думку ОСОБА_2, відповідач не мав правових підстав для припинення її повноважень та відрахування зі штату Комісії, оскільки жодна обставина, передбачена частиною першою статті 97 Закону України від 02 лютого 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), не настала.

Короткий зміст рішень суду попередньої інстанції

5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалами від 04 серпня 2020 року та 21 січня 2021 року відмовив у задоволенні клопотань третіх осіб - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ОСОБА_1 та його представника відповідно про передачу на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва справи за позовом ОСОБА_2 .

6. Судові рішення мотивовані тим, що оскаржуваний у цій справі наказ є актом застосування норм права (індивідуальним актом) ВККС, що стосується її складу, а тому спори, пов`язані із законністю його видання, підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції. Та обставина, що оскаржуваний наказ підписано головою Комісії, не дає підстав уважати, що він виданий ним як самостійним суб`єктом у публічно-правових відносинах під час реалізації індивідуальних (власних), не пов`язаних з діяльністю ВККС публічно-владних управлінських функцій. Суд першої інстанції вказав, що питання підсудності спору, предметом якого є акт ВККС про припинення повноважень її члена з аналогічних підстав, вже було предметом оцінки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 9901/382/19 (провадження № 11-770заі19).

7. Рішенням від 21 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнив частково: визнав протиправним і скасував наказ виконувача обов`язків голови ВККС від 10 липня 2019 року № 316-к/тр; визнав ОСОБА_2 відрахованою зі штату Комісії із 07 листопада 2019 року відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (далі - Закон № 193-IX) у зв`язку з припиненням її повноважень та стягнув з Комісії на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 119 604,92 грн. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив. Рішення суду в частині стягнення з ВККС на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 259 908,28 грн, звернуто до негайного виконання.

8. Судове рішення мотивовано тим, що:

- строк повноважень позивачки мав визначатися з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 26 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, конструкція якого побудована таким чином, що для обчислення строку повноважень членів ВККС, обраних до 30 вересня 2016 року, необхідно встановити, на який строк їх було обрано (призначено);

- позивачку призначено членом ВККС розпорядженням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19 грудня 2014 року № 01/35-14 відповідно до статей 92, 93 Закону № 2453-VI строком на шість років, а відтак її повноваження як члена Комісії з урахуванням вимог законів № 2453-VI та № 1402-VIII мали б закінчуватися лише 19 грудня 2020 року;

- у спірних правовідносинах передбачена пунктом 1 частини першої статті 97 Закону № 1402-VIII обставина не настала, у зв`язку із чим у відповідача не було підстав для відрахування ОСОБА_2 зі штату ВККС;

- аналіз положень статей 96, 97 Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з підстав, передбачених частиною першою статті 96 Закону № 1402-VIII, повноваження члена ВККС припиняються з настанням відповідної події, зокрема у зв`язку із закінченням строку повноважень;

- законодавець не пов`язує припинення повноважень члена Комісії з виданням суб`єктом призначення відповідного наказу, а відтак наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04 квітня 2019 року № 191/к (зі змінами, внесеними наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 05 червня 2019 року № 425/к) не міг бути самостійною підставою для відрахування ОСОБА_2 зі штату ВККС;

- з 07 листопада 2019 року повноваження усіх членів ВККС припинено на підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-ІХ, що унеможливлює прийняття судом рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді члена Комісії.

9. За висновком суду першої інстанції, оскаржуваний наказ ВККС є протиправним і підлягає скасуванню. Водночас суд першої інстанції, беручи до уваги те, що права позивачки не можуть бути захищені шляхом поновлення її на посаді, з якої її було незаконно звільнено, та керуючись положеннями пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині шляхом визнання ОСОБА_2 відрахованою зі штату ВККС із 07 листопада 2019 року відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-IX.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційних скаргах вимог

10. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення та порушень законних прав та інтересів позивачки.

11. Скаржниця вказала на те, що суд першої інстанції всупереч заявленим позовним вимогам, указуючи на неможливість захисту прав позивачки шляхом поновлення на посаді члена ВККС, визнав її відрахованою зі штату Комісії із 07 листопада 2019 року, зазначивши останнім днем вимушеного прогулу вказаний день. При цьому суд помилково застосував порядок поновлення працівника на роботі, передбачений при ліквідації установи. На переконання скаржниці, суд також помилково застосував до спірних правовідносин пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-IX.

12. На думку ОСОБА_2, суд порушив принципи правової визначеності та незворотності дії закону в часі й неможливості застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування, оскільки у позивачки виникли легітимні очікування, що у зв`язку з призначенням на посаду 19 грудня 2014 року строком на шість років термін такої каденції мав закінчитися 19 грудня 2020 року. До того ж суд першої інстанції мав би звернути увагу на очевидні суперечності між Законом № 193-ІХ і нормами Конституції України і відповідно до частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не мав застосовувати цей Закон, натомість повинен був застосувати норми Конституції України як норми прямої дії та звернутися як суб`єкт права на конституційне подання до Конституційного Суду України про внесення подання щодо конституційності цього Закону, зокрема, в частині пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення". На переконання скаржниці, пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-ІХ не визнаний неконституційним лише тому, що в цій частині не було звернення до Конституційного Суду України. Водночас усі норми цього Закону, що були предметом розгляду в Конституційному Суді України (на підставі подання Верховного Суду), були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020. Крім цього, скаржниця вказала на те, що суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, що на час застосування положень пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-IX (07 листопада 2019 року), дія яких поширювалася виключно на конкретних суб`єктів (членів Комісії) і припинялась одноразовим застосуванням, позивачка на той час вже була незаконно звільнена, а тому в трудових відносинах із ВККС не перебувала.

13. ОСОБА_2 також зазначила, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", унаслідок чого не поновив її на посаді члена ВККС та не стягнув на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (за період з дня, наступного за днем прийняття незаконного наказу про припинення повноважень позивачки як члена ВККС (11 липня 2019 року), по останній день її каденції як члена ВККС відповідно до статей 92, 93 Закону № 2453-VI, тобто по 19 грудня 2020 року щонайменше, якщо не по день ухвалення судового рішення згідно з трудовим законодавством), а відтак суд не відновив порушених прав, свобод та інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин. До того ж позивачка вказує на те, що суд не надав оцінки доводам позовної заяви щодо порушення відповідачем норм статті 116 КЗпП України та необхідності застосування санкцій за такі порушення, визначених статтею 117 цього Кодексу.

14. Скаржниця також зазначила про порушення судом першої інстанції вимог статті 258 КАС України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року щодо розумного строку розгляду справи.

15. На думку ОСОБА_2, розгляд цієї справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження є помилковим з огляду на положення статті 12 КАС України та статті 50 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон № 1700-VII), що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення згідно з пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України.

16. На підставі викладеного ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити повністю:

- поновити позивачку у штаті Комісії на посаді члена ВККС;

- визнати ОСОБА_2 відрахованою зі штату ВККС з 19 грудня 2020 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 97 Закону № 1402-VIII у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено;

- стягнути з ВККС на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним відрахуванням з посади члена ВККС, з 11 липня 2019 року по 19 грудня 2020 року, а з 20 грудня 2020 року по 21 січня 2021 року - середній заробіток за час невиплати втраченого середнього заробітку, тобто стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2019 року по 21 січня 2021 року - день прийняття судом рішення.

17. Треті особи - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та ОСОБА_1 також подали апеляційні скарги, на обґрунтування яких зазначили, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

18. Скаржники стверджують, що оскаржуване рішення прийнято Верховним Судом як судом першої інстанції з порушенням правил інстанційної юрисдикції, визначених статтею 22 КАС України, оскільки оскаржуваний позивачкою наказ виконувача обов`язків голови ВККС від 10 липня 2019 року № 316-к/тр "Про відрахування ОСОБА_2 із штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України" не відноситься до нормативно-правових актів, а також не є індивідуальним актом, що видається (приймається) Комісією на виконання владних управлінських функцій відповідача. На переконання третіх осіб, оскаржуваний наказ ВККС є внутрішнім розпорядчим документом, який виданий виконувачем обов`язків голови Комісії в межах вирішення кадрових питань, пов`язаних, зокрема, із призначенням особи на посаду члена ВККС, припиненням повноважень члена Комісії, звільненням члена ВККС з посади, що регулюється статтями 94-97 Закону № 1402-VIII. При цьому Комісія у правовідносинах з ОСОБА_2 виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах. На думку скаржників, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню на підставі статті 318 КАС України.

19. Крім цього, на переконання третіх осіб, справа не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому в силу положень пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 319 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки в цій справі не публічно-правовий, а виключно трудовий спір, у зв`язку із чим він повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Скаржники стверджують, що члени ВККС не є державними службовцями, на відміну від посади керівника апарату Комісії, що згідно з абзацом четвертим пункту 1 частини другої статі 6 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" належить до категорії "А" (вищий корпус державної служби) посад державної служби. До того ж ОСОБА_2 не проходила конкурсу на зайняття вакантної посади члена ВККС, не складала присяги посадової особи Комісії, їй не присвоювався ранг у межах відповідної категорії посад.

20. Треті особи у своїх апеляційних скаргах також зазначили, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на час видання наказу від 10 липня 2019 року № 316-к/тр "Про відрахування ОСОБА_2 із штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України" повноваження позивачки на посаді члена Комісії ще не припинилися. На думку скаржників, хоч питання обчислення строку повноважень членів ВККС на цей час врегульовано однопредметними нормативними правовими актами однакової сили - законами № 1402-VIII та № 192-VIII, але за своїм змістом вони не суперечать один одному, оскільки між їхніми нормами - пунктом 26 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII та підпунктом 5 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 192-VIII немає неузгодженості. Чинний з 30 вересня 2016 року пункт 26 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII не містить положень про те, що члени ВККС, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження протягом строку, визначеного відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Конструкція пункту 26 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII побудована таким чином, що для обчислення строку повноважень членів Комісії, обраних до 30 вересня 2016 року, необхідно встановити, на який строк їх було обрано (призначено). Оскільки з 27 лютого 2015 року норми Закону № 2453-VI викладено в редакції Закону № 192-VIII і з цього часу частина друга статті 92 Закону № 2453-VI щодо встановлення строку повноважень члена ВККС тривалістю в шість років з дня набуття повноважень втратила чинність, то з огляду на положення підпункту 5 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 192-VIII з 27 лютого 2015 року строк, на який позивачку було призначено членом ВККС, становить чотири роки з дня призначення (чотири роки, починаючи з 19 грудня 2014 року), що не суперечить положенням пункту 26 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII. Таким чином, строк повноважень позивачки як члена Комісії з урахуванням вимог законів № 1402-VIII та № 192-VIII закінчився 19 грудня 2018 року, що в силу положень частини другої статті 97 Закону № 1402-VIII є для ВККС підставою для відрахування позивачки зі штату Комісії, а для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - призначення нової особи членом ВККС за результатами проведення публічного конкурсу.

21. На підставі викладеного представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ОСОБА_1 просять скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі № 9901/407/19 за позовом ОСОБА_2 .

Рух апеляційних скарг

22. Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 15 лютого, 01 березня та 05 квітня 2021 року відкрила апеляційні провадження за апеляційними скаргами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, а ухвалою від 05 квітня 2021 року об`єднала в одне апеляційне провадження вказані апеляційні скарги та призначила справу до розгляду на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позиція учасників справи щодо апеляційних скарг

23. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що у вимогах апеляційної скарги позивачка вказала нову вимогу, що не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а саме вимогу про виплату середнього заробітку за час невиплати втраченого середнього заробітку. ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме статей 116, 117 КЗпП України, що регулюють строки розрахунку при звільненні та встановлюють відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. При цьому позивачка вважає, що норми статті 117 КЗпП України повинні застосовуватись до періоду з 19 грудня 2020 року по 21 січня 2021 року. Водночас очевидно, що ані 07 листопада 2019 року (день припинення повноважень згідно з рішенням суду першої інстанції), ані 19 грудня 2020 року (день припинення повноважень, на переконання позивачки) ОСОБА_2 на відповідній посаді не працювала й жодної вимоги про розрахунок не пред`являла. До того ж позивачка, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у заяві про збільшення позовних вимог від 15 серпня 2019 року на статті 116, 117 КЗпП України не посилалася. Немає відповідних посилань і в позовній заяві. Водночас обов`язок виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановлений іншою нормою матеріального права, а саме статтею 235 КЗпП України.

24. Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини також зазначив, що доводи апеляційної скарги позивачки зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-ІХ, який скаржниця вважає неконституційним, проте жодних заяв про неконституційність указаного положення Закону № 193-ІХ або клопотань про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цього нормативно-правового акта під час розгляду справи судом першої інстанції позивачка не заявляла.

25. У зв`язку з викладеним представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

26. На час розгляду справи позивачка, відповідач та інша третя особа відзивів на апеляційні скарги не надіслали.

27. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав, проти апеляційних скарг третіх осіб заперечив.

28. Представники третіх осіб підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити з викладених у них підстав, проти задоволення апеляційної скарги позивачки заперечили.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

29. Розпорядженням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19 грудня 2014 року № 01/35-14 ОСОБА_2 призначено членом ВККС.

30. Наказом від 04 квітня 2019 року № 191/к "Про призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України" Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у зв`язку з припиненням повноважень члена ВККС ОСОБА_2 та за результатами проведеного публічного конкурсу від 28 березня 2019 року призначив ОСОБА_1 членом Комісії.

31. 05 червня 2019 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини видав наказ № 425/к "Про внесення змін до наказу № 191/к від 04.04.2019 "Про призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України", яким у зв`язку з недопуском ОСОБА_1 до виконання повноважень члена ВККС вніс зміни до наказу від 04 квітня 2019 року № 191/к, виклавши його в новій редакції.

32. Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04 квітня 2019 року № 191/к (зі змінами, внесеними наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 05 червня 2019 року № 425/к) установлено, що відповідно до пункту 4 частини другої та частини восьмої статті 94, частини двадцять третьої статті 95, пункту 1 частини першої статті 97 Закону № 1402-VIII, ураховуючи підпункт 5 пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 192-VIII, за результатами проведення публічного конкурсу від 28 березня 2019 року та проходження спеціальної перевірки, передбаченої Законом № 1700-VII, призначено членом ВККС ОСОБА_1 строком на чотири роки з дня призначення, припинено виконання повноважень члена Комісії ОСОБА_2 за квотою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також зобов`язано службу управління персоналом (на правах самостійного відділу) Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надіслати копію цього наказу до ВККС для включення (зарахування) ОСОБА_1 до складу Комісії та до Вищого адміністративного суду України для припинення відрядження ОСОБА_2 до ВККС.

33. Комісія наказом від 10 липня 2019 року № 316-к/тр "Про відрахування ОСОБА_2 із штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України" оголосила пункт 2 наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04 квітня 2019 року № 191/к, яким припинено виконання повноважень члена ВККС ОСОБА_2 за квотою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також відрахувала ОСОБА_2 зі штату ВККС 10 липня 2019 року у зв`язку з припиненням повноважень члена Комісії. Цим же наказом передбачено виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки.

34. Вважаючи вказаний наказ відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

37. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

38. На час призначення ОСОБА_2 членом ВККС питання судоустрою і статусу суддів визначалися Законом № 2453-VI у відповідній редакції.

39. Частиною першою статті 90 Закону № 2453-VI визначено, що ВККС є постійно діючим органом у системі судоустрою України.

40. Згідно із частиною першої статті 92 Закону № 2453-VI ВККС діє у складі одинадцяти членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше двадцяти років. До складу Комісії входять: 1) шість суддів, які призначаються з`їздом суддів України; 2) дві особи, які призначаються з`їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ; 3) одна особа, яка призначається Міністром юстиції України; 4) одна особа, яка призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; 5) одна особа, яка призначається Головою Державної судової адміністрації України.

41. Частиною другою статті 92 Закону № 2453-VI передбачено, що строк повноважень члена ВККС становить шість років з дня набуття повноважень.

42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 93-1 Закону № 2453-VI повноваження члена ВККС припиняються у разі закінчення строку, на який його призначено.

43. Згідно із частиною другою статті 93-1 Закону № 2453-VI рішення про припинення повноважень члена ВККС приймає ВККС.

44. 28 березня 2015 року набрав чинності Закон № 192-VIII, пунктом 9 якого Закон № 2453-VI викладено у новій редакції.

45. Відповідно до частини третьої статті 102 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції Закону № 192-VIII) строк повноважень члена ВККС становить чотири роки з дня обрання (призначення).

46. Підпунктом 5 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 192-VIII визначено, що після набрання чинності цим Законом члени ВККС, призначені Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня їх призначення.

47. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, яким визнано таким, що втратив чинність Закон № 2453-VI (крім окремих положень).

48. Згідно із частиною восьмою статті 94 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк повноважень члена ВККС становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження два строки поспіль.

49. Пунктом 26 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII установлено, що члени ВККС, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено).

50. Отже, на час видання Комісією оскаржуваного наказу від 10 липня 2019 року № 316-к/тр "Про відрахування ОСОБА_2 із штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України" були чинними підпункт 5 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 192-VIII та пункт 26 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.

51. Суд першої інстанції встановив, що спір у цій справі виник у зв`язку з різним підходом учасників справи до обчислення строку повноважень позивачки як члена ВККС за квотою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що обумовлено змінами у законодавстві, яке визначало як загальний строк повноважень членів ВККС, так і особливості виконання повноважень членами ВККС, яких було обрано (призначено) до набрання чинності відповідними змінами.

52. Конституційний Суд України в Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

53. За загальним правилом та темпоральним критерієм із часу набрання чинності Законом № 1402-VIII застосуванню підлягає пункт 26 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. Пункт 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 192-VIII, який установлював строк виконання повноважень членами Комісії, призначеними до набрання чинності цим Законом, застосуванню не підлягає як акт, що діяв у часі раніше.

54. Конструкція пункту 26 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII побудована таким чином, що для встановлення наявності або відсутності повноважень у членів ВККС необхідно визначити, на який строк їх було обрано (призначено).

55. Як зазначено вище, ОСОБА_2 призначено членом ВККС розпорядженням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19 грудня 2014 року № 01/35-14 відповідно до статей 92, 93 Закону № 2453-VI, який у редакції, чинній на час призначення, передбачав строк повноважень членів ВККС шість років.

56. Отже, повноваження позивачки як члена ВККС з урахуванням вимог Законів № 2453-VI та № 1402-VIII мали б закінчитися лише 19 грудня 2020 року.

57. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 9901/66/19 (провадження № 11-582заі19).

58. Відповідно до частини першої статті 97 Закону № 1402-VIII повноваження члена ВККС припиняються у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано (призначено); 2) набрання законної сили обвинувальним щодо нього вироком суду; 3) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, недієздатним або обмежено дієздатним; 5) смерті члена Комісії; 6) звільнення з посади судді (крім виходу судді у відставку) або припинення повноважень судді з підстав, визначених Конституцією України.

59. Згідно із частиною другою статті 97 Закону № 1402-VIII повноваження члена ВККС з підстав, визначених частиною першою цієї статті, припиняються з настанням відповідної події.

60. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в спірних правовідносинах передбачена пунктом 1 частини першої статті 97 Закону № 1402-VIII обставина не настала, у зв`язку із чим у відповідача не було підстав для відрахування ОСОБА_2 зі штату ВККС. При цьому законодавець не пов`язує припинення повноважень члена Комісії з виданням суб`єктом призначення відповідного наказу, а відтак наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04 квітня 2019 року № 191/к (зі змінами, внесеними наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 05 червня 2019 року № 425/к) не міг бути самостійною підставою для відрахування ОСОБА_2 зі штату ВККС.

61. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним і скасування наказу виконувача обов`язків голови ВККС від 10 липня 2019 року № 316-к/тр є правильним.

62. Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону № 1700-VIIіншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

63. Водночас 07 листопада 2019 року набрав чинності Закон № 193-IX, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів ВККС припиняються, а отже, немає підстав для задоволення позовних вимог у частині поновлення позивачки на посаді члена Комісії, з якої її було незаконно звільнено.

64. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

65. З огляду на наведені положення статті 235 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_2 відрахованою зі штату ВККС із 07 листопада 2019 року відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-IX.

66. Задовольняючи позов у частині стягнення з Комісії на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 липня по 07 листопада 2019 року (84 робочих дні), суд першої інстанції дійшов висновку про те, що його розмір становить 1 119 604,92 грн.

67. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок суду першої інстанції з огляду на таке.

68. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 94 Закону № 1402-VIII за членом ВККС, який є суддею або державним службовцем, на час здійснення повноважень зберігаються посада, статус і місце роботи. Такі члени ВККС на час здійснення повноважень відряджаються до Комісії.

69. Згідно із частиною четвертою статті 94 Закону № 1402-VIII член ВККС не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена ВККС (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку.

70. Як убачається з матеріалів справи, 24 травня 2019 року голова ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, керуючись наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04 квітня 2019 року № 191/к "Про призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України", видав наказ № 42-к "Про припинення відрядження судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2", яким припинив відрядження судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 до ВККС у зв`язку з припиненням її повноважень як члена Комісії.

Цим наказом голова ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України зобов`язав фінансово-економічне управління продовжити виплату суддівської винагороди та доплат, передбачених статтею 135 Закону № 1402-VIII, з дня відрахування ОСОБА_2 зі штату ВККС (т. 5, а. с. 43).

71. Відповідно до розрахункових листів за липень - листопад 2019 року, наданих головою ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України на запит Великої Палати Верховного Суду, за період з 11 липня по 07 листопада 2019 року позивачці як судді Вищого адміністративного суду України було нараховано суддівську винагороду в таких розмірах: за 6 робочих днів липня - 16 687,64 грн, за серпень - 63 969,30 грн, за вересень - 64 109,97 грн, за жовтень - 64 031,52 грн, за 5 робочих днів листопада - 15 245,60 грн; всього 224 044,03 грн.

72. Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

73. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

74. Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

75. Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

76. Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

77. Згідно з підпунктом "е" пункту 4 Порядку № 100 приобчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

78. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, у яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац другий пункту 3 Порядку № 100).

79. Згідно з довідками ВККС від 10 липня 2019 року № 345 (а. с. 106, т. 1) та від 16 листопада 2020 року № 204 (а. с. 169, т. 2) позивачці була нарахована заробітна плата (за два попередні місяці роботи перед звільненням): травень 2019 року (16 відпрацьованих робочих днів) - 196 466,18 грн, червень 2019 року (10 відпрацьованих робочих днів) - 150 078,33 грн, всього 346 544,51 грн (з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору).

80. Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати, обчислений відповідно до положень Порядку № 100, становить 13 328,64 грн (346 544,51 грн / 26 відпрацьованих робочих днів). З огляду на вимоги підпункту "е" пункту 4 Порядку № 100 оплата днів тимчасової непрацездатності в розмірі 38 199,40 грн за вказаний період не враховується при обчисленні середньоденної заробітної плати.

81. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій пункту 8 Порядку № 100).

82. Як правильно встановив суд першої інстанції, період вимушеного прогулу позивачки обчислюється з наступного дня після звільнення, яким є 11 липня 2019 року, по день припинення її повноважень відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-IX, яким є 07 листопада 2019 року, і складає 84 дні.

83. Дійшовши висновку про стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 119 604,92 грн, суд першої інстанції не врахував, що позивачка є суддею Вищого адміністративного суду України, яка була відряджена до Комісії на час здійснення повноважень члена ВККС, та не встановив, що наказом голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2019 року № 42-к було припинено відрядження судді ОСОБА_2 до ВККС у зв`язку з припиненням її повноважень як члена Комісії, а також продовжено виплату суддівської винагороди. До того ж суд першої інстанції припустився арифметичної помилки, визначивши суму середнього заробітку позивачки у ВККС за час вимушеного прогулу в 1 119 604,92 грн замість 1 119 605,76 грн (13 328,64 грн (середньоденна заробітна плата) х 84 (кількість днів вимушеного прогулу)).

84. З огляду на установлене в частині четвертій статті 94 Закону № 1402-VIII правило про те, що член ВККС не має права, зокрема, отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена Комісії (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також те, що ОСОБА_2 у період з 11 липня по 07 листопада 2019 року була нарахована суддівська винагорода в розмірі 224 044,03 грн (з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору), то стягненню на користь позивачки підлягає різниця в заробітку, а саме 895 561,73 грн (13 328,64 грн х 84 дні - 224 044,03 грн).

85. У пункті 164.6 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

86. Системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

87. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

88. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).

89. Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

90. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

91. За правилами частини четвертої статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

92. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи апеляційної скарги позивачки щодо незастосування до спірних правовідносин пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-IX, оскільки не встановила, що ця норма права суперечить Конституції України.

93. Суд першої інстанції ухвалами від 04 серпня 2020 року та 21 січня 2021 року обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань третіх осіб - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ОСОБА_1 та його представника відповідно про передачу на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва справи за позовом ОСОБА_2 з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 9901/382/19 (провадження № 11-770заі19). При цьому посилання третіх осіб в апеляційних скаргах на те, що члени ВККС не є державними службовцями, тому в цій справі відсутній публічно-правовий спір, а є виключно трудовий спір, у зв`язку із чим він повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства, не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ є актом застосування норм права (індивідуальним актом) ВККС, що стосується її складу, а тому спори, пов`язані із законністю його прийняття, підсудні Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції.

94. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 звертає увагу на помилковий розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з огляду на положення статті 12 КАС України та статті 50 Закону № 1700-VII, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення згідно з пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України

95. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вказаних доводів скаржниці, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

96. Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом цього спору є, зокрема, наказ виконувача обов`язків голови ВККС від 10 липня 2019 року № 316-к/тр "Про відрахування ОСОБА_2 із штату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України".

97. Матеріалами справи установлено, що Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 серпня 2019 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

98. Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

99. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, у яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону № 1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

100. За приміткою до статті 50 Закону № 1700-VII, чинної на час призначення справи до розгляду в суді першої інстанції, член ВККС відноситься до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

101. Водночас частиною першою статті 266 КАС України визначено правила розгляду адміністративних справ, зокрема, щодо законності дій чи бездіяльності ВККС та законності актів ВККС.

102. Згідно із частиною другою статті 266 КАС України такі адміністративні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

103. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 у цій частині є необґрунтованими, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року ухвалене з дотриманням норм процесуального права.

104. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційних скаргах позивачки та третіх осіб, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

................

Перейти до повного тексту