?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 908/3233/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
Концерну "Міські теплові мережі": Рясна А. С. (в режимі відеоконференції)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Лад": Дмитренко Д. В. (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Лад"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2021
у складі колегії суддів: Коваль Л. А. (головуючої), Мороза В. Ф., Кузнецова В. О.
та на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2021
у складі судді Зінченко Н. Г.
у справі за позовом Концерну "Міські теплові мережі"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Лад"
про спонукання укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача
1. 15.12.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну "Міські теплові мережі" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Лад" (далі - ТОВ "Новий Лад", відповідач, скаржник) про спонукання укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а саме: про визнання укладеним договору від 01.09.2020 № 340222 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води між Концерном "Міські теплові мережі" та ТОВ "Новий Лад", яка ґрунтується на статтях 3, 48 Конституції України, статтях 3, 6, 16, 203, 208, 322, 626, 627, 628, 638, 642, 643, 649 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтях 179, 181, 187, 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України), нормах Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (у поточній редакції від 30.08.2017) (далі - Правила № 630).
2. Заявлений позов мотивований здійсненням позивачем постачання теплової енергії в гарячій воді до нежитлового приміщення розташованого у багатоквартирному житловому будинку (відповідне обладнання якого приєднане до внутрішньобудинкових систем) за адресою: вул. Магістральна, буд. 72, прим. 101, літ А-5, м. Запоріжжя, 69014 та яке у користуванні ТОВ "Новий Лад" на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 18.07.2006 та ухиленням відповідача від укладення договору, зокрема від розгляду проєкту договору від 01.09.2019 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води", що містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів надісланого супровідним листом від 22.09.2019 за вх. № 1477/09-1.
3. Відповідач проти позову заперечив зазначивши у відзиві на позовну заяву про:
- використання на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 18.07.2006, укладеного з Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, нежитлового приміщення підвалу (літ. А-5), № 101 загальною площею 51,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 72;
- заперечення використання теплової енергії в орендованому приміщенні, яке знаходиться в підвалі будинку, так як в цьому приміщенні відсутні мережі водопостачання гарячої води та центральне опалення взагалі, крім того, в приміщенні немає жодного неізольованого транзитного трубопроводу або труб опалення, усі комунікації, які проходять крізь приміщення заізольовані та закриті, а обігрів приміщення здійснюється за рахунок електрообігрівачів, у той час як підігрів води - з використанням електричного бойлера;
-- те, що він не може вважатися споживачем комунальних послуг, що надаються позивачем, і підстави для укладення запропонованого позивачем договору відсутні з урахуванням пунктів 6, 13 частини першої статті 1, статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункту 22 типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, на основі якого позивачем складено договір, який він просить вважати укладеним. До того ж у статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відмова споживача від укладення договору є підставою для припинення в односторонньому порядку надання виконавцем відповідної послуги;
- те, що в запропонованому позивачем проекті договору від 01.09.2019 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" позивач вказує тариф за центральне опалення 1 233,12 грн за Гкал, однак при цьому ніяких розрахунків як формується тариф та з чого він складається у додатках до договору позивач не надає.
4. Позивач у відповіді на відзив зазначив таке:
- теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки, тощо). Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів;
- Питання відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води в багатоповерхових житлових будинках регулюються № 630 та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 (далі - Порядок № 4) за якими відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається тільки на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком № 4 процедури, а відповідачем не надано доказів відключення належного йому приміщення від системи теплопостачання житлового будинку у встановленому законодавством порядку;
- у зв`язку із тим, що об`єкт теплоспоживання відповідача розташований у житловому будинку, система опалення приміщення, яке належить відповідачу спільна з житловим будинком, чим підтверджується факт отримання теплової енергії відповідачем в цьому приміщенні;
- постановою НКРЕКП від 17.03.2020 № 641, яка знаходиться в загальному доступі, внесено зміни до постанови НКРЕКП від 14.01.2020 № 85 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) "Концерну "МТМ" встановлено тариф на теплову енергію - 1 233,12 грн./Гкал (з ПДВ).
5. Відповідач у запереченні на відповідь на відзив зазначив, що супровідний лист від 22.09.2019 за вх. № 1477/09-1, яким позивач направляв відповідачу для підписання проект договору від 01.09.2020 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води", підписаний особами без надання доказів їх повноважності на складання та підписання зазначених документів, а також суперечності положенням чинного цивільного абзацу другого пункту 30 проєкту договору від 01.09.2020 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" якими передбачено, що умови договору застосовуються до відносин між Споживачем та Теплопостачальною організацією, які виникли до його укладення - з 01.01.2017.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
6. Концерн "Міські теплові мережі" є юридичною особою, яка відповідно до пункту 2.2 статуту здійснює виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо.
7. На виконання своєї мети Концерн "Міські теплові мережі" здійснює постачання теплової енергії в гарячій воді до нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Магістральна, буд. 72, приміщення 101, літ. А-5, м. Запоріжжя, 69014.
8. Зазначене нежитлове приміщення розташоване у багатоквартирному житловому будинку, відповідне обладнання якого приєднане до внутрішньобудинкових систем, опалення приміщення є невід`ємною частиною системи опалення житлового будинку, опалення подається централізовано.
9. Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 18.07.2006, укладеного між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради та ТОВ "Новий Лад" (відповідачем у справі), нежитлове приміщення підвалу літ. А-5, загальною площею 51,0 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 72, приміщення № 101, яке є вбудованим в підвал п`ятиповерхового житлового будинку та є власністю територіальної громади міста Запоріжжя, надано в оренду ТОВ "Новий Лад" для розміщення офісу.
10. Додатковою угодою від 30.06.2020 термін дії договору оренди від 18.07.2006 нежитлового приміщення по вул. Магістральній, 72 продовжено до 30.03.2023.
11. Судами встановлено, що 23.09.2020 позивачем на адресу відповідача направлений лист від 22.09.2020 за вих. № 1477/09-1 з пропозицією оформити договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.09.2020 № 340222 та один примірник повернути на адресу теплопостачальної організації. Разом з листом відповідачу направлялося 2 примірники договору.
12. Дане поштове відправлення направлялося відповідачу з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 6907109369907), проте повернулося позивачу із відміткою відділення поштового зв`язку: "За закінченням терміну зберігання".
13. У зв`язку з тим, що відповідач, який фактично отримує послуги з теплопостачання, ухиляється від укладення договору, позивач з метою захисту своїх порушених прав та інтересів звернувся до суду з позовом у даній справі з вимогою про визнання укладеним договору від 01.09.2020 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" між Концерном "Міські теплові мережі" та ТОВ "Новий Лад" в редакції, яка пропонувалася позивачем відповідачу для підписання супровідним листом від 22.09.2019 за вх. № 1477/09-1.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
14. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.04.2021 у справі № 908/3233/20 позов задоволено повністю, визнано договір від 01.09.2020 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" між Концерном "Міські теплові мережі" та ТОВ "Новий Лад" укладеним у редакції, визначеній рішенням, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.
15. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що укладання договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача. При цьому відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення. Відповідачем не надано доказів відключення належного йому приміщення від системи теплопостачання житлового будинку у встановленому законодавством порядку. Крім того, відповідач підтверджує, що через його приміщення проходять комунікації.
16. Дослідивши зміст проекту договору від 01.09.2019 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води", який направлявся відповідачу супровідним листом від 22.09.2019 за вих. № 1477/09-1, судом встановлено, що він містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів. Тариф на теплову енергію визначений виходячи з постанови НКРЕКП від 17.03.2020 № 641. Беручи до уваги, що законодавством передбачене обов`язкове укладання договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, суд дійшов висновку щодо можливості розповсюдження його дії на правовідносини, які фактично склалися між сторонами до його укладення (з 01.01.2017).
17. З огляду на недотримання відповідачем зобов`язання по укладенню відповідного договору з теплопостачальною організацією, вимога про спонукання укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води заявлена позивачем обґрунтовано.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
18. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2021 апеляційну скаргу ТОВ "Новий Лад" на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2021 у справі № 908/3233/20 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2021 залишено без змін.
19. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається за спеціальною процедурою, а із встановлених обставин справи не вбачається дотримання при відключенні опалення у спірних нежитлових приміщеннях, розташованих у багатоквартирному житловому будинку, вимог вищенаведених Порядків, чинних у різні періоди. Натомість самовільне відключення споживача від внутрішньобудинкових систем опалення або здійснення такого відключення з порушенням встановленої законодавством процедури не припиняє статусу такого суб`єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та їх оплати.
20. З посиланням на приписи частини другої статті 187 ГК України та частини третьої статті 631 ЦК України колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що законодавством передбачене обов`язкове укладання договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, та правомірність висновку суду першої інстанції дійшов щодо можливості розповсюдження його дії на правовідносини, які фактично склалися між сторонами до його укладення.
21. Суд апеляційної інстанції прийнявши до уваги встановлення місцевим господарським судом обставин того, що нежитлові приміщення відповідача є вбудованими в багатоквартирний житловий будинок і мають єдину систему централізованого опалення з ним, а також те, що запропонований позивачем проект договору містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів та договір є обов`язковим до укладення сторонами в силу закону, погодився із правомірністю та обґрунтованістю висновку про задоволення позовних вимог.
22. Також суд апеляційної інстанції на підставі аналізу пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII дійшов висновку, що практична реалізація нововведень, передбачених Законом від 09.11.2017, можлива за умови укладення договорів про надання комунальних послуг за правилами та особливостями, визначеними Законом (тобто, нових договорів про надання комунальних послуг), а тому враховуючи відсутність обраної моделі організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, як того вимагало чинне на момент пропозиції законодавство, позивач запропонував відповідачу укласти договір на підставі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, що не позбавляє сторін права привести у відповідність свої правовідносини згідно чинного законодавства (Закону України України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII).
23. Крім того відхиляючи доводи апелянта суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика № 315), можливе лише за умови переходу на нові договірні відносини.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
24. 08.09.2021 ТОВ "Новий Лад" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2021 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2021 у справі № 908/3233/20 з вимогою їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Концерну "Міські теплові мережі" в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
(ТОВ "Новий Лад")
25. В обґрунтування доводів касаційної скарги з урахуванням поданих на виконання ухвали Верховного Суду від 21.09.2021 письмових пояснень з підставами касаційного оскарження ТзОВ "Новий Лад" посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, зазначаючи, зокрема, таке:
- суди проігнорували факт неотримання відповідачем проекту договору, що є наслідком недотримання вимог статті 181 ГК України щодо порядку укладення договору;
- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що до 01.05.2019 діяли норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-ІV, який втратив чинність 01.05.2019 у зв`язку з введенням в дію в повному обсязі Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII, який істотно змінює принципи відносин, що виникають в процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, вносить зміни в організацію надання комунальних послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, вносить зміни в підходах щодо нарахування плати за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води;
- договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII - до 01.05.2020, у той час як позивач звернувся з листом від 22.09.2019 про укладення договору, тобто після спливу такого строку надавши проєкт договору, зміст якого не відповідає новому Закону;
- суди не звернули увагу, що проєкт договору містить умов про його застосування до відносин, які виникли до його укладення - 01.01.2017;
- суди не врахували, що позивач не довів належним чином факти постачання теплової енергії саме відповідачу в заявлених у договорі від 01.09.2020 № 340222 розрахунках, оскільки в орендованому відповідачем приміщенні відсутні радіатори опалення. А доказів демонтажу опалювальних пристроїв саме відповідачем в матеріали справи не надано;
- в матеріалах справи відсутні будь-які розрахунки вартості теплової енергії по показанням будинкового приладу обліку на опалення пропорційно тепловим навантаженням у будинку № 72 по вулиці Магістральній у м. Запоріжжя, а позивачем у розрахунку орієнтовної вартості обсягу спожитої теплової енергії взято за основу не теплове навантаження, а площу орендованого відповідачем приміщення;
- суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили проект договору від 01.09.2020 № 340222 та проігнорували, що він не відповідає формі та змісту типового договору затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630;
- до матеріалів справи позивачем не надано жодної інформації щодо обсягів спожитої теплової енергії, показів вузлів обліку, первинних документів на підтвердження показів з лічильників, порядку детального розрахунку та інформацію про середні обсяги споживання за будинком № 72 по вулиці Магістратській у м. Запоріжжя;
- судами попередніх інстанцій не було надано належну оцінку умовам запропонованого позивачем проєкту договору на відповідність їх нормам чинного законодавства, не було перевірено та встановлено чи теплоспоживне обладнання відповідача (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі та чи наявний у споживача прилад обліку теплової енергії, чи відповідач використовує отриману від позивача теплову енергію для виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово-комунальних послуг, чи відповідач є кінцевим споживачем наданої йому послуги з опалення та не здійснює її використання для інших потреб;
- прямий законодавчо встановлений обов`язок укласти запропоновану позивачем угоду у відповідача відсутній, відтак укладення договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору;
- до матеріалів справи не додано доказів на підтвердження того, що представник позивача Рясна А. С. мала право представляти Концерн як його представник (адвокат) на підставі довіреності, так і в порядку представництва відповідно до положень частини третьої статті 56 ГПК України, а тому відсутні підстави вважати, що позовну заяву взагалі було підписано особою, яка має та мала право її підписувати тощо.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
Доводи Концерну "Міські теплові мережі"
26. У відзиві на касаційну скаргу Концерн "Міські теплові мережі" просить відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначаючи, зокрема таке:
- підготовлений на основі типового проєкт договору від 01.09.2019 № 340222 надіслано відповідачу для розгляду та підписання рекомендованим листом з повідомленням та описом вкладення, однак повернувся з довідкою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання", що є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, однак свідчить про вжиття позивачем всіх заходів передбачених Законом для укладення договору;
- повний текст проєкту договору було долучено до позовної заяви чим спростовуються твердження відповідача стосовно відсутності в тексті позовної заяви змісту договору;
- відсутність у приміщенні опалювальних приладів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків, підводок до приладів свідчить про надходження тепла в приміщення, яке виділяється від зазначених трубопроводів та має бути оплачено;
- відповідачем не надано доказів відключення належного йому приміщення від системи теплопостачання житлового будинку у встановленому законодавством порядку, а орендоване відповідачем приміщення знаходиться у підвалі багатоквартирного житлового будинку система опалення якого є невід`ємною частиною системи опалення цього житлового будинку, а факт проходження через орендовану приміщення транзитом труби тепловодоопалення будинку не заперечується відповідачем;
- позивач, як суб`єкт природної монополії не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей про приєднання споживача до теплової енергії;
- відповідачем не надано докази прийняття співвласниками спірного багатоквартирного будинку рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, та у зв`язку з тим, що нежитлове приміщення відповідача приєднане до внутрішньобудинкової системи житлового будинку, то відповідно, такі відносини регулюються Правилами № 630 згідно якої відповідачем запропоновано на підставі типового договору укласти договір;
- постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 "Про затвердження правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії", а відтак публічні договори затверджені постановою від 08.09.2021 не можуть регулювати відносини у минулі періоди надання послуги з опалення;
- посилання відповідача на необхідність застосування Методики № 315 є недоцільним та необґрунтованим, оскільки остання встановлює порядок розподілу спожитих комунальних послуг, що регулюється Законом № 2189-VIII, який вводиться в дію з 01.05.2019, а тому з урахуванням пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 2189-VIII від 09.11.2017 чинні договори зі споживачами, вищезгадані Правила та типовий договір затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 не передбачають можливості застосування виконавцями послуги Методики № 315;
- відповідач здійснює користування об`єктом опалення (нежитлове приміщення № 101, літ.А-5 у будинку 72 по вулиці Магістральна, м.Запоріжжя, площею 51,0 кв.м.) на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 18.07.2006, проте відповідно до договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 № 1201.2 укладеним між Концерном "Міські теплові мережі" та МКП "Основаніє" споживачем послуг в т.ч. і за зазначеним приміщенням є МКП "Основаніє", яке сплачувало відповідні послуги в т.ч. і за приміщення орендоване відповідачем до 01.09.2016. Після ліквідації МКП "Основаніє" рішенням Запорізької міської ради від 25.05.2016 створено КП "Наше місто" з яким 17.03.2017 укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 340246 (згідно умов договору, строк дії договору - з 01.09.2016), за яким КП "Наше місто" визнано споживачем та платником послуг, які надаються в т.ч. і приміщенням зазначеним в договорі про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 № 1201.2, окрім орендованих, у зв`язку з чим заборгованість за послуги надані за вказаною адресою з 01.10.2016 нараховуються ТОВ "Новий Лад";
- у зв`язку з тим, що приміщення відповідача приєднане до внутрішньобудинкових систем житлових будинків то порядок обліку та оплати послуг регулюються Правилами № 630;
- Концерну "Міські теплові мережі" тарифи встановлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, відповідно до постанови якої від 17.03.2020 № 641 про внесення змін до постанови НКРЕКП від 14.01.2020 № 85 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)" позивачу встановлено тариф на теплову енергію - 1 233,12 грн/Гкал (з ПДВ), що було застосовано у проєкті договору;
- зауваження відповідача щодо відсутності в договорі інформації про засоби обліку спростовується з урахуванням положень Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Правил № 630 тим, що в спірному приміщенні, яке займає відповідач відсутній розподільчий (індивідуальний) прилад обліку, позаяк в будинку за адресою вулиця Магістральна, 72, м.Запоріжжя наявний лише комерційний (тобто загальнобудинковий) прилад обліку, покази якого і використовуються при здійсненні нарахувань;
- порядок обліку та оплати послуг в проєкті договору для відповідача визначено з урахуванням пункту 12 Правил № 630, а саме у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з показаннями пропорційно опалювальній площі, а у разі його відсутності за нормативами (нормами) споживання;
- у проєкті договору не зазначено величину договірного теплового навантаження на опалення, оскільки форма договору не передбачає зазначення такої інформації, як обов`язкового реквізиту договору;
- твердження відповідача про ненадання відомостей стосовно показів лічильника, розрахунку суми заборгованості є недоцільними, оскільки спір стосується укладення договору, а не стягнення заборгованості за ним;
- позовна заява підписана повноважною особою в розумінні приписів частини третьої статті 56 ГПК України, оскільки підписант (Рясна А. С.) є членом виконавчого органу - правління Концерну, а на підтвердження її повноважень щодо підписання позовної заяви в матеріали справи долучено довіреність № 666/20-19, наказ про затвердження складу правління, положення про правління Концерну, наказ про прийняття на роботу, про переведення на іншу роботу тощо
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
27. Предметом судового розгляду в цій справі є позов заявлений 15.12.2020 про визнання укладеним договору від 01.09.2020 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" між Концерном "Міські теплові мережі" та ТОВ "Новий Лад" пропозиція щодо укладення якого зроблена позивачем відповідачу листом від 22.09.2019.
28. Аналіз змісту доводів касаційної скарги ТОВ "Новий Лад" свідчить, що останні зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду, з поміж іншого, на те, що на момент виникнення спірних правовідносин чинне законодавство в сфері житлово-комунальних послуг зазнало змін, що не було враховано як позивачем при наданні пропозиції щодо укладення договору, так і судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень.
29. З огляду на зміст предмету судового розгляду, доводів скаржника та висновків судів попередніх інстанцій в ході касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень за встановлених судами обставин справи, необхідним є вирішення питання щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання укладеним договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, з урахуванням чого суд, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зважає на таке.
30. Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, поділяються на:
- спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від укладення договору;
- спори по умовах договору у випадку, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору і передали спір на розгляд господарського суду.
31. Ці категорії охоплюються поняттям переддоговірних спорів, оскільки спори виникають з приводу встановлення договірних відносин або з приводу окремих умов господарського договору.
32. Спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною укласти договір:
- через пряму вказівку закону;
- на підставі обов`язкового для виконання акта планування (в тому числі державного замовлення), який видано компетентним органом.
33. У випадку ухилення суб`єкта господарювання від оформлення договору, який ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов`язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони ухвалює рішення про спонукання до укладення договору або про укладення договору на певних умовах.
34. Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.
35. Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
36. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. (частина перша статті 187 ГК України).
37. Відповідно до частини дев`ятої статті 238 ГК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
38. Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.
39. З огляду на правову природу договору з приводу укладення якого виник спір між сторонами суд враховує, що в преамбулі "Про теплопостачання" передбачено, що він визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
40. За змістом статті 1 цього ж Закону:
сфера теплопостачання - сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам;
постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
41. Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" до основних обов`язків споживача теплової енергії віднесено, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії та додержання вимог договору та нормативно-правових актів. При цьому, споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.
42. Статтею 25 цього ж Закону закріплено права та основні обов`язки теплогенеруючої, теплотранспортної та теплопостачальної організацій, в тому числі право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та обов`язок забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.
43. Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, укладення договору між постачальником теплової енергії та споживачем є їх обов`язком на підставі закону з метою врегулювання взаємних прав та обов`язків, забезпечення надійного та безперебійного постачання обсягів теплової енергії відповідно до погоджених умов та законодавства.
44. ЦК України закріплено, що:
- свобода договору відноситься до загальних засад цивільного законодавства (стаття 3), а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627);
- сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (стаття 6);
- сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (стаття 6);
- договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11);
- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (стаття 13);
- цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (стаття 14).
45. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
46. Статтею 180 ГК України врегульовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
47. ГК України в статті 1 встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
48. При цьому, статтею 2 цього ж кодексу передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
49. За змістом статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
50. Статтею 649 ЦК України передбачено, що розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
51. Загальний порядок укладання господарських договорів врегульовано статтею 181 ГК України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.09.2020 позивачем на адресу відповідача направлений лист за вих. № 1477/09-1 від 22.09.2020 з пропозицією оформити договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 340222 від 01.09.2020 та один примірник повернути на адресу теплопостачальної організації. Разом з листом відповідачу направлялося 2 примірники договору. Дане поштове відправлення направлялося відповідачу з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 6907109369907), проте повернулося позивачу із відміткою відділення поштового зв`язку: "За закінченням терміну зберігання".
53. Зазначені обставини сторонами в процесі розгляду справи ані заперечувались, ані спростовані належними та допустимими доказами.
54. Приймаючи до уваги характер спірних правовідносин суд звертається до висновків сформованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17.
55. Так, статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).
56. Також статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
57. Тобто зазначеною нормою визначено ще одну обов`язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
58. З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
59. Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
60. Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
61. Відповідно до пункту 1 Правил користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).
62. Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
63. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).
64. Відповідно до пункту 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.
65. Пунктом 17 Правил № 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.
66. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила № 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.
67. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17 викладено правову позицію, згідно з якою частина четверта статті 19, частина третя статті 24 Закону України "Про теплопостачання" містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб`єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб`єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії, тоді як відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб`єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розміщені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (у цій справі Законом від 24.06.2006 № 1875-IV). Обов`язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
68. Як убачається із матеріалів справи момент виникнення спору у цій справі пов`язується із направленням позивачем відповідачу листа від 22.09.2019 про укладення договору від 01.09.2020 № 340222 "Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" між Концерном "Міські теплові мережі" та ТОВ "Новий Лад" позов про визнання укладеним якого подано до суду 15.12.2020.
69. Водночас, як, з поміж іншого, зазначав у касаційній скарзі касант з 01.05.2019 набрав чинності Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII.
70. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення.
71. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.
72. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
73. Підпунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.
74. На виконання положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика № 315), а постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії, які набули чинності з 04.09.2019.
75. Таким чином, як на момент надсилання позивачем листа відповідачу з пропозицією щодо укладення договору (22.09.2019), так і на момент подачі позову до суду був чинним як Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII, так і Методика № 315 та постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, якою затверджено типовий договір про послуги з постачання теплової енергії.
76. З урахуванням наведеного вище очевидним є те, що зміст договору мав бути складеним у відповідності до наведених вище нормативно правових актів, у той час як позивачем підготовлено проєкт договору у відповідності до Правил № 630.
77. Висновки судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин форми типового договору передбаченого Правилами № 630 враховуючи відсутність обраної моделі організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, з посиланням на пункти 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII оцінюються критично виходячи з такого.
78. Так, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
79. Із обставин встановлених судами у цій справі убачається, що між позивачем та відповідачем не існувало договірних правовідносин на момент введення в дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII з огляду на що, приписи наведеного пункту не поширюються на спірні правовідносини.
80. Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
81. Водночас пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.
82. Аналіз наведених приписів приводить до висновку про те, що за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі.
83. Крім того із матеріалів справи слідує, що ТОВ "Новий Лад", на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 18.07.2006, укладеного з Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, є користувачем нежитлового приміщення підвалу (літ. А-5), № 101 загальною площею 51,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 72 та не є співвласником багатоквартирного будинку в розумінні приписів статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", а відтак не підпадає під дію пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
84. За наведеного, суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості заявленого позову та його повного задоволення.
85. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, Верховний Суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У рішенні ЄСПЛ від 28.01.2011 у справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.