ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2021 року
м. Київ
справа №826/20760/14
адміністративне провадження №К/9901/13736/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/20760/14
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобовязання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Оксененко О.М.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Генеральної прокуратури України, у якому просив суд:
- скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 1 грудня 2014 року №2726ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 1 грудня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення відбулося всупереч принципам і вимогам, закріпленим статтями 8, 22, 58, 61, 62 та 64 Конституції України, з порушенням гарантованого Конституцією України права на працю і доступу до державної служби, вимог міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України, міжнародних принципів проведення люстрації, без встановлення вини у вчиненні діянь, передбачених частиною другою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
До того ж, зазначав, що посада, з якої його звільненили, не належить до переліку, визначеного пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 1 грудня 2014 року №2726ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України.
Зобов`язано Офіс Генерального прокурора України поновити ОСОБА_1 з 2 грудня 2014 року на посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 4 953 090,75 грн.
Окружний суд, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем не надано до суду жодних доказів щодо здійснення ОСОБА_1 будь-якими рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Тому, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади, який ґрунтується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача із зазначенням в ній періоду перебування ОСОБА_1 на відповідній посаду, є неправомірним та таким, що прийнятий всупереч підстав, повноважень і способу, які передбачені Конституцією і законами України.
До того ж, суд першої інстанції зауважив, що займана позивачем посада не є політичною посадою, а відповідачем, в свою чергу, не доведено правомірності застосування до нього процедур, передбачених Законом України "Про очищення влади".
Окружний суд, встановивши протиправність наказу про звільнення позивача і скасувавши його, поновив ОСОБА_1 на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а також, стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 4 953 090,75 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року змінено в частині визначеної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: стягнуто на користь позивача: 3 015 780,78 грн.
В іншій частині рішення окружного суду залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що оплата праці прокурорів структурних підрозділів Генеральної прокуратури України до дня їх звільнення або переведення до офісу Генерального прокурора здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року №505 (далі - "Постанова № 505").
Отже, для застосування коефіцієнта коригування заробітної плати, передбаченого пунктом 10 розділу IV постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100 (далі - "Постанова №100"), і яким керувався окружний суд при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, правові підстави відсутні.
Апеляційний суд в цій частині змінив рішення окружного суду, оскільки суд першої інстанції невірно обрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, помилково застосувавши підвищений коефіцієнт посадового окладу за посадою начальника відділу Офісу Генерального прокурора, яку ОСОБА_1 не займав.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на нього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року в частині зміни рішення суду першої інстанції і залишити в силі в цій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Доводи касаційної скарги позивача зводяться до того, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, і не врахував висновки щодо його застосування, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 17 червня 2020 року у справі №820/1505/18, від 3 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17, від 22 травня 2019 року у справі №572/2429/15-ц, від 13 травня 2020 року у справі №826/1001/16, від 6 серпня 2019 року у справі №0640/4691/18, від 21 серпня 2020 року у справі №540/953/19.
Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження у справі.
У травні 2021 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просив відмовити у її задоволенні. Не погоджуючись в цілому із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову ОСОБА_1, стосовно розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач вбачає висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими щодо безпідставності застосування указаного коефіцієнту підвищення його розміру.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Відповідно до наказу прокуратури міста Києва від 24 грудня 2012 року №3487 ОСОБА_1 з 24 грудня 2012 року був призначений на посаду першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва, з якої він був звільнений 1 жовтня 2014 року відповідно до наказу прокуратури міста Києва від 1 жовтня 2014 року №3358к в порядку переведення до Генеральної прокуратури України.
Наказом Генеральної прокуратури України від 2 жовтня 2014 року №2380ц ОСОБА_1 з 2 жовтня 2014 року призначений на посаду начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
На підставі розпорядження Генерального прокурора України від 4 листопада 2014 року №358 з 21 листопада 2014 року розпочато перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті Закону України "Про очищення влади", стосовно посадових та службових осіб Генеральної прокуратури України.
У порядку, встановленому цим Законом, позивач подав заяву від 25 листопада 2014 року про проведення стосовно нього перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", зазначивши про відсутність щодо нього заборон, визначених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
За результатами вивчення особової справи позивача Генеральною прокуратурою України встановлено, що у період з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року він обіймав посаду, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" (першого заступника керівника прокуратури району у місті Києві) та не був звільнений з цієї посади в указаний період за власним бажанням. Виявлені обставини зафіксовані у довідці від 1 грудня 2014 року, складеній за результатами перевірки.
Ураховуючи довідку від 1 грудня 2014 року, наказом Генеральної прокуратури України від 1 грудня 2014 року №2726ц ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України").
Відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 1 грудня 2014 №18-2495вих-14 середньомісячний заробіток позивача без утримання обов`язкових платежів до бюджету, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складає: 18 069,97 грн.
Згідно із довідкою Офісу Генерального прокурора від 18 травня 2020 року №21-742зп середньомісячний заробіток, обчислений відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України, складає: 18 298,44 грн, а середньоденний заробіток - 851,09 грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року №2077-ХІІ і яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - "Віденська конвенція"), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - "Конвенція"), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ") в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади".
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону).
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону).
Статтею 2 Закону України "Про очищення влади" передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 цього Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Закон України "Про очищення влади" був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - "Венеціанська комісія") за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки:
1) Проміжний висновок №788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у місті Венеція (далі - "Проміжний висновок № 788/2014");
2) Остаточний висновок №788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у місті Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок №788/2014).
У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - "Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006)");
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - "Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)") та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - "Керівні принципи ПАРЄ").
За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - "Порядок №100").
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 розділу IV Порядку №100).
Пунктом 10 цього Порядку, серед іншого, передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.