1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 803/846/17

адміністративне провадження № К/9901/46912/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року (головуючий суддя - Плахтій Н.Б.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ніколін В.В., судді - Багрій В.М., Старунський Д.М.)

у справі № 803/846/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Волинській області

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Володимир-Волинська міська рада Волинської області,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ОСОБА_1 ) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Волинській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Володимир-Волинська міська рада Волинської області, в якому просив: скасувати податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Волинській області від 15.05.2017 № 02/03201301 в частині 16665,22 грн, від 24.05.2017 № 5012610-1301 та № 5012611-1301 повністю.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про помилковість висновків контролюючого органу щодо неналежного виконання платником обов`язку зі сплати орендної плати з фізичних осіб на підставі договорів оренди землі, укладених із Володимир-Волинською міською радою Волинської області від 14.11.2012 та 25.10.2013. Зокрема, позивач зазначив, що договір оренди землі від 14.11.2012 був укладений строком на 2 роки. Після спливу терміну його дії, згідно з рішенням Володимир-Волинської міської ради Волинської області, від 09.09.2015, сторонами було укладено новий договір оренди землі. Також ОСОБА_1 вказав, що після спливу терміну дії договору оренди землі від 25.10.2013, укладеного із третьою особою строком на 2 роки, сторонами 25.12.2015 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 25.10.2013, якою продовжено термін дії цього договору до 25.11.2017. При цьому, позивач наголосив на тому, що оскільки додаткова угода від 25.12.2015 та новий договір оренди землі не пройшли державну реєстрацію, відтак у позивача не виникло право оренди землі і, відповідно, обов`язку зі сплати орендної плати з фізичних осіб. Крім того, платник вказав, що 24.10.2016 ним було відчужено майно, що знаходиться на земельній ділянці у АДРЕСА_1, а тому у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення позивачу грошового зобов`язання з орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою у період з 24.10.2016.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018, позов задоволено частково:

-визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 15.05.2017 №02/03201301 в частині визначення позивачу суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 2031,80 грн та від 24.05.2017 №5012611-1301;

-присуджено на користь позивача судовий збір в сумі 233,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України та пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, у зв`язку з відчуженням платником нерухомого майна, право користування земельною ділянкою ( АДРЕСА_1 ), на якій воно розташоване, перейшло до нового власника об`єкта нерухомості. А тому суди дійшли висновку про неправомірність нарахування позивачу з 24.10.2016 орендної плати з фізичних осіб на зазначену земельну ділянку. При цьому, суди вказали про правомірність нарахування платнику орендної плати з фізичних осіб за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, оскільки останній є власником нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці та, відповідно, користувачем зазначеної земельної ділянки.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що жодних доказів припинення або розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у власність Володимир-Волинської міської ради Волинської області позивачем не надано, а тому відповідач правомірно нарахував платнику орендну плату з фізичних осіб на зазначену земельну ділянку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного розгляду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Володимир-Волинською міською радою Волинської області (Орендодавець) і ОСОБА_1, ОСОБА_2 (Орендарі) укладено договір оренди землі від 25.10.2013 № 3542033, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендарі приймають у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової і громадської забудови для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 071020000:01:005:5649), на підставі рішення Володимир-Волинської міської ради Волинської області № 28/14 від 18.10.2013. Договір укладено строком на 2 роки.

Додатковою угодою від 25.12.2015 до договору оренди землі від 25.10.2013 продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до 26.11.2017 на підставі рішення Володимир-Волинської міської ради Волинської області №4/19 від 24.12.2015. Державну реєстрацію додаткової угоди від 25.12.2015 не проведено.

ГУ ДФС у Волинській області прийнято податкові повідомлення-рішення, зокрема:

-від 15.05.2017 №02/03201301, яким платнику визначено суму податкового зобов`язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 20263,02 грн;

-від 24.05.2017 № 5012611-1301, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 10348,03 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (пункт 287.7 статті 287 ПК України).

Статтею 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 8 частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1, ОСОБА_2 (Продавці) та ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.10.2016, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Лобас А.С. та зареєстрований в реєстрі за № 202, за умовами якого Продавці передали у власність Покупця нерухоме майно, а саме: контору Я-2, загальною площею 592,8 м2, основною площею 435,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, площею 454 м2, кадастровий номер 071020000:01:005:5649.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність нарахування позивачу з 24.10.2016 орендної плати з фізичних осіб за зазначену вище земельну ділянку.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 (справа №21-804а16) та постанові від 12.09.2017 (справа №21-3078а16), Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 (справа №819/1365/17), від 18.04.2019 (справа №807/292/18), від 02.07.2019 (справа №819/1365/17) та від 23.06.2020 (справа № 817/492/17).

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Таким чином, у зв`язку з відчуженням позивачем нерухомого майна до покупця перейшов встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Відтак, позивач у даному випадку, починаючи з 24.10.2016, не є землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване відчужене нерухоме майно і не може бути належним платником орендної плати за землю, а таким платником є фактичний власник нерухомого майна, яке знаходиться на відповідній земельній ділянці, тобто фактичний землекористувач. Відповідно, починаючи з моменту продажу будівлі припиняється нарахування будь-яких грошових зобов`язань за землю особі, що таке майно відчужила.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність нарахування платнику орендної плати з фізичних осіб за користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у період з 24.10.2016.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 343 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,


................
Перейти до повного тексту