ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/19260/16
адміністративне провадження № К/9901/54656/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2018 (суддя -Каракашьян С.К.) ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 (судді - Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 (судді - Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за його позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, Садівниче товариство "Десна-3" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У грудні 2016 року ОСОБА_1, в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом. в якому, з врахуванням заяв про зміну позовних вимог, просив визнати протиправними рішення, дії ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо затвердження проекту землеустрою про відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0085 га з кадастровим номером 3221888800:38:123:0158, що розташована: АДРЕСА_1".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області у справі №363/4269/14 від 10.08.2015 було усунуто ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 перешкоди в користуванні частиною будинку та частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 шляхом передачі ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_2, законним представником неповнолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ключів від садового будинку АДРЕСА_2 та зобов`язати їх не чинити їм перешкод в користуванні зазначеним майном.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.12.2015 №10-8469/36-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", на підставі заяви гр. ОСОБА_2 від 05.11.2015, відповідно до статей 15-1, 116, 118, 121, 122, 186 Земельного кодексу України, було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території СТ "Десна-3" АДРЕСА_3 .
При цьому зазначеним наказом орієнтовний розмір земельної ділянки було визначено 0,0085 га, а цільове призначення - для колективного садівництва, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Пунктом 2 вказаного наказу було зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до висновку "Про погодження проекту землеустрою" від 17.02.2016 №01-21-102 відділ містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації Київської області було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області "Про затвердження документації землеустрою та надання земельної ділянки у власність" від 18.05.2017 №10-8392/15-17-сг, відповідно до статей 15-1, 116, 118, 121, та 122 Земельного кодексу України, було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,00850 га, (кадастровий номер 3221888800:38:123:0158) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для колективного садівництва, розташовану на території СТ "Десна-3", АДРЕСА_3 .
Не погоджуючись з рішенням відповідача про затвердження документації землеустрою, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що малолітня ОСОБА_1 є власником садового будинку, і, при відведенні спірної земельної ділянки, не було враховано її інтересів, зокрема, щодо можливості доступу до будинку. При цьому позивач вказує на порушення порядку відведення земельної ділянки та відсутність доказів будь - якого погодження її відведення, як з позивачем, так і з іншими уповноваженими особами.
Рішенням Окружного адміністративного суду від 11.01.2018, у задоволенні позову відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення земельно-технічної експертизи.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 рішення Окружного адміністративного суду від 11.01.2018 залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звертаючись до суду позивачем заявлено про порушення права доступу до майна, натомість, наведені в позові позивачем способи захисту - скасування рішення, та мотиви застосування такого захисту полягають у порушенні відповідачем, на думку позивача, норм земельного законодавства.
Також суди виходили з того, що позивачем не заявлено обґрунтувань щодо наявності приватно - правового інтересу щодо земельної ділянки, виділеної відповідачем третій особі, натомість, обґрунтовуються порушення інтересів садівничого товариства та територіальної громади, у вигляді безпідставного набуття третьою особою права власності на земельну ділянку.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про призначення земельно-технічної експертизи, апеляційний суд виходив з того, що обов`язковою передумовою призначення в адміністративному процесі судової експертизи є необхідність з`ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру не можуть бути з`ясовані судом на основі положень чинного законодавства, що може вплинути на правильне вирішення адміністративного спору по суті.
Разом з тим, в клопотанні про призначення земельно-технічної експертизи відсутні обґрунтовані причини, які унеможливлювали б розгляд справи судом апеляційної інстанції на підставі матеріалів справи.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки обставинам справи, не встановлено наявність порушеного права, на захист якого він звернувся до суду з цим позовом, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.
Зокрема посилався на те, що відведення земельної ділянки третій особі не було погоджено з ним, як суміжним землекористувачем. В свою чергу, надана третій особі земельна ділянка повністю перекриває прохід до земельної ділянки та садового будинку що на ній знаходиться і Ѕ якого належить на праві власності малолітній ОСОБА_3, внаслідок чого остання позбавлена доступу до свого майна та можливості вільно користуватись земельною ділянкою загального користування внаслідок її значного звуження.
Також посилався на те, що надання у власність третій особі земельна ділянки площею 0,0085 га є перешкодою у користуванні Ѕ частиною земельної ділянки та будинку всупереч рішенню Апеляційного суду Київської області від 10.08.2015, яким зобов`язано ОСОБА_2 і ОСОБА_5 усунути та не чинити перешкоди в користуванні майном.
У відзиві на касаційну скаргу третя особа ОСОБА_2 просила у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.
Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:
"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.