ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/1101/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколан Інгредієнти"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 (колегія суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)
у справі № 911/1101/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколан Інгредієнти"
до Моргун Тетяни Анатоліївни
про стягнення безпідставно отриманих 559778,73 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколан Інгредієнти" звернулось до господарського суду з позовом до Моргун Тетяни Анатоліївни про стягнення 559778,73 грн.
2. Позов мотивований посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України та обставини помилкового перерахування відповідачу в період з травня 2017 року до червня 2018 року згідно з платіжними дорученнями грошових коштів на загальну суму 610966,32 грн, які повернуті позивачу лише в частині.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Київської області від 19.08.2021 позов задоволено повністю.
4. Рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов`язок з перерахування відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 610966,32 грн, тому відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави та відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у заявленій позивачем сумі.
5. При цьому суд дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності, зважаючи на подання Позивачем до Васильківського міськрайонного суду Київської області позовної заяви до Відповідача про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 559778,73 грн у справі №362/6909/18, провадження в якій закрито.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, у задоволенні позову відмовлено.
7. Постанова мотивована відсутність правових підстав для застосування у даному випадку положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача на користь позивача спірних коштів як набутих без достатньої правової підстави з огляду на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем спірних коштів.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
8. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а також неповним дослідженням судом обставин справи та наданих сторонами доказів.
10. Так, позивач вважає, що апеляційний господарський суд не врахував правові висновки щодо застосування: статті 1212 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №904/5330/18, від 06.10.2021 у справі №922/1313/21, від 25.02.2020 у справі №922/748/19, від 22.03.2021 у справі №760/18229/15-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17; статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19; щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України, викладений у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у праві №924/233/18, від 21.02.2020 у справі №914/847/19, від 16.02.2021 у справі №927/645/19, від 28.10.2021 у справі №910/19358/20, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 08.07.2021 у справі №904/10052/17, від 01.07.2021 у справі №904/4227/20, від 18.08.2021 у справі №910/17777/19.
11. Водночас позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України в подібних правовідносинах. На думку позивача, неправильне застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин полягає в тому, що суд відмовив у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів за наявності умов, які необхідних для виникнення кондикційного зобов`язання.
12. Крім того, судове рішення оскаржене позивачем з підстав, передбачених частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів (ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2020 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі №362/6909/18, відзиву на позовну заяву від 25.02.2019 та додану до нього книгу обліку ФОП Моргун), необґрунтоване відхилення клопотання позивача про приєднання доказу до матеріалів справи.
13. Також позивач звертає увагу на безпідставне зазначення судом апеляційної інстанції в пунктах 50, 51 оскаржуваної постанови про відсутність заперечення позивачем відповідних висновків суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
14. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
15. Відповідач вважає, що зміст касаційної скарги зводиться до того, що суд апеляційної інстанції неправильно оцінив наявні в матеріалах справи докази, тоді як оцінка доказів не входить до повноважень суду касаційної інстанції. На думку відповідача, в касаційній скарзі не вказано, яку саме норму матеріального або процесуального права невірно застосував суд апеляційної інстанції.
16. Також відповідач зазначає, що на даний час він не може підтвердити або спростувати факт отримання коштів від позивача, оскільки він припинив господарську діяльність більше трьох років тому і майже вся бухгалтерська документація знищена.
17. Крім того, посилаючись на положення пункту 2 частини 3 статті 297 Господарського процесуального кодексу України відповідач звертає увагу на те, що в касаційній скарзі Позивач не ставить питання щодо фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та не надав доказів, що дана справа має будь-який суспільний інтерес та має виняткове значення для учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18. Між позивачем (клієнт) та ТОВ "Абордаж Логістик" (експедитор) був укладений договір №170714 від 17.07.2014 про надання транспортно-експедиторських послуг з організації перевезень вантажів у міжміському та міжнародному сполученні, за умовами якого експедитор зобов`язується за плату і за рахунок клієнта організувати виконання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних із перевезенням вантажів автомобільним, морським та/або авіаційним транспортом у міжміському і міжнародному сполученні.
19. Строк дії договору встановлений з моменту підписання і з урахуванням додаткових угод №1 від 31.12.2015, №2 від 26.12.2017, №3 від 01.06.2018 та №4 від 26.12.2018 до 31.12.2020.
20. Позивач платіжними дорученнями №13 від 05.05.2017 на суму 13879,03 грн, №22 від 19.05.2017 на суму 12018,97 грн, №51 від 27.06.2017 на суму 9622,42 грн, №73 від 07.07.2017 на суму 7730,30 грн, №82 від 20.07.2017 на суму 9100,00 грн, №104 від 07.08.2017 на суму 20871,00 грн, №118 від 21.08.2017 на суму 20871,00 грн, №133 від 06.09.2017 на суму 16968,00 грн, №144 від 20.09.2017 на суму 8536,37 грн, №176 від 06.10.2017 на суму 23895,96 грн, №188 від 20.10.2017 на суму 4200,00 грн, №213 від 08.11.2017 на суму 22100,00 грн, №236 від 21.11.2017 на суму 9000,00 грн, №252 від 05.12.2017 на суму 9000,00 грн, №257 від 06.12.2017 на суму 26825,68 грн, №282 від 20.12.2017 на суму 7000,00 грн, №303 від 05.01.2018 на суму 25825,68 грн, №334 від 19.01.2018 на суму 8500,00 грн, №360 від 06.02.2018 на суму 24589,80 грн, №385 від 20.02.2018 на суму 24906,48 грн, №408 від 23.02.2018 на суму 8500,00 грн, №435 від 06.03.2018 на суму 35647,91 грн, №455 від 20.03.2018 на суму 35235,54 грн, №484 від 02.04.2018 на суму 35235,54 грн, №494 від 06.04.2018 на суму 35235,54 грн, №517 від 20.04.2018 на суму 21113,60 грн, №525 від 07.05.2018 на суму 39913,50 грн, №544 від 18.05.2018 на суму 31040,00 грн, №576 від 06.06.2018 на суму 37029,21 грн, №599 від 20.06.2018 на суму 26578,79 грн здійснив платежі з призначенням як оплата за послуги з доставки вантажу, оплата за транспортні послуги, оплата за організацію транспортних послуг згідно рахунків. Зазначені платежі підтверджено також витягом з банківських виписок.
21. Загальна сума платежів становить 610966,32 грн.
22. У зазначених платіжних дорученнях отримувачем платежу вказано ТОВ "Абордаж Логістик", код отримувача - НОМЕР_1, рахунок - НОМЕР_2.
23. Згідно з витягом з ЄДРПОУ та як вказано у договорі №170714 від 17.07.2014 ТОВ "Абордаж Логістик" має код ЄДРПОУ 39093045.
24. Водночас зазначений у платіжних дорученнях код отримувача НОМЕР_1 є реєстраційним номером облікової картки платника податків Моргун Тетяни Анатоліївни, яка згідно з витягом з ЄДРПОУ 06.06.2001 зареєстрована як фізична особа-підприємець Моргун Тетяна Анатоліївна, а 14.08.2018 здійснена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності за її рішенням.
25. За твердженням позивача, Моргун Тетяна Анатоліївна 31.08.2018 повідомила його листом про виявлення нею помилково перерахованих на її рахунок від позивача в період з травня 2017 року по червень 2018 року грошових коштів у загальній сумі 610 966,32 грн та повернула позивачу 51187,59 грн за прибутковими касовими ордерами №7 від 10.10.2018 та №8 від 11.10.2018. Однак докази того, що саме Моргун Т.А. підписала лист від 30.08.2018 і пояснювальну від 31.08.2018, а також внесла в касу позивача як повернення помилково отриманих коштів у сумі 51187,59 грн відсутні. Зокрема, наданий позивачем висновок експерта №73/21 від 01.06.2021 за результатами проведення почеркознавчої експертизи не прийнятий судами як доказ.
26. Позивач за вих. №101 від 02.04.2021 звертався до Моргун Т.А. з вимогою про повернення 559778,73 грн як набутих за відсутності правових підстав. Зазначена вимога отримана відповідачем 12.04.2021.
27. Належні докази направлення позивачем відповідачу вимоги за вих. №450 від 17.10.2018 відсутні, тому суди не прийняли її до уваги.
28. ТОВ "Еколан Інгредієнти" 29.11.2018 подав до Васильківського міськрайонного суду Київської області позовну заяву до Моргун Т.А. про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 559778,73 грн, які були помилково перераховані Моргун Т.А. за відповідними платіжними дорученнями. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2020 провадження у справі №362/6909/18 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарського суду. Зазначена ухвала залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.03.2021.
Позиція Верховного Суду
29. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та виходить з наступного.
30. Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
31. За змістом наведеної норми, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
32. При цьому в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
33. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
34. Подібні за змістом висновки Верховний Суд викладав, зокрема, в постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 і від 22.03.2021 у справі №760/18229/15-ц, на які посилається позивач у касаційні скарзі.
35. Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі №904/5330/18 також зазначив, що встановлення відсутності господарських зобов`язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахування коштів, так і на час розгляду справи, свідчить про безпідставність утримання таких коштів та можливість використання правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України.
36. У зазначеній постанові Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок про безпідставність утримання грошових коштів відповідачем за відсутності між ним і позивачем правовідносин за договором, на який міститься посилання в платіжному дорученні. При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що невідповідність інформації, зазначеної у платіжному дорученні, суті операції, щодо якої здійснюється переказ коштів за вказаним розрахунковим документом, є порушенням вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті та підставою для відповідальності платника, але не може вважатися виконанням зобов`язання, проведеним платником належним чином в іншій господарській (банківській) операції.
37. Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" стандарту доказування "вірогідності доказів" у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №914/847/19, від 16.02.2021 у справі №927/645/19, на які посилається позивач у касаційній скарзі.
38. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
39. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
40. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
41. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
42. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
43. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
44. Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
45. Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права мають загальний характер, тому підлягали врахуванню, зокрема, під час розгляду цієї справи.
46. Водночас зі змісту постанови суду апеляційної інстанції Суд вбачає, що апеляційний господарський суд при вирішенні спору належним чином не врахував висновки Верховного Суду щодо необхідності для правильного застосування положень статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України співставити надані позивачем і відповідачем докази з огляду на їх вірогідність і взаємний зв`язок.
47. Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у наданих позивачем платіжних дорученнях і банківських виписках, хоча й зазначений код отримувача платежу, присвоєний Моргун Т.А., але отримувачем платежу зазначена інша особа - ТОВ "Абордаж Логістик", а докази належності саме відповідачу відповідного рахунку отримувача матеріали справи не містять.
48. Тобто висновок апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірних грошових коштів як набутих без достатньої правової підстави ґрунтується лише на висновку про недоведеність того, що перераховані за відповідними платіжними дорученнями грошові кошти надійшли саме відповідачу, а не ТОВ "Абордаж Логістик", зважаючи на зазначення цього товариства отримувачем платежу.
49. Однак суд не врахував, що саме лише помилкове зазначення в платіжному документі назви отримувача, відмінної від назви коду отримувача платежу та власника відповідного рахунку, не може бути достатньою правовою підставою для висновку про неотримання власником рахунку відповідних коштів. Такий висновок має ґрунтуватися на дослідженні усіх наданих учасниками справи доказів як окремо, так і в сукупності з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку.
50. Проте апеляційний господарський суд не надав належної правової оцінки усім наданим учасниками справи доказам та доводам, викладеним ними під час розгляду справи судами.
51. Зокрема, суд апеляційної інстанції безпосередньо не досліджував докази, надані позивачем на підтвердження обставин визнання Моргун Т.А. факту отримання нею від позивача в період з травня 2017 року до червня 2018 року грошових коштів у загальній сумі 610966,32 грн та повернення позивачу частини коштів у сумі 57187,59 грн (лист від 30.08.2018 і пояснювальна від 31.08.2018, прибуткові касові ордери №7 від 10.10.2018 і №8 від 11.10.2018, висновок експерта №73/21 від 01.06.2021 тощо).
52. Щодо перелічених доказів апеляційний господарський суд зазначив лише, що висновки суду першої інстанції про їх відхилення сторонами не заперечуються. Але таке твердження суду не відповідає змісту наявного в матеріалах справи відзиву на апеляційну скаргу, в якому позивач посилається на зазначені докази та зазначає про помилкове неприйняття судом першої інстанції його доводів і висновку експерта №73/21 від 01.06.2021.
53. Також не отримали належної правової оцінки суду апеляційної інстанції викладені у відзиві на апеляційну скаргу посилання позивача на те, що Моргун Т.А. у відзиві на позовну заяву від 24.05.2021 фактично не заперечувала обставини отримання нею від позивача грошових коштів у сумі 610966,32 грн, а до відзиву на позову заяву від 25.02.2019 у справі №362/6909/18 додала копії сторінок Книги обліку доходів за період 2017-2018 років ФОП Моргун Т.А., які містять відомості про сплату позивачем відповідачу, зокрема, коштів у зазначеній сумі.
54. Суд не прийняв до уваги та, водночас, не відхилив наведені аргументи позивача, не дослідивши їх обґрунтованість відповідно до наявних у матеріалах справи доказів та доводів учасників справи з урахуванням встановленого нормами процесуального законодавства принципу диспозитивності господарського процесу та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності.
55. До того ж, зазначивши про відсутність належних доказів належності відповідачу рахунку, вказаного у відповідних платіжних дорученнях як рахунок отримувача, апеляційний господарський суд залишив поза увагою те, що обставини належності Моргун Т.А. відповідного розрахункового рахунку не вказані серед обставин, які заперечує відповідач, у відзиві на позовну заяву в цій справі. Натомість викладені в зазначеному відзиві доводи Моргун Т.А. зводяться, зокрема, до тверджень про перерахування позивачем відповідних коштів за надані транспортні послуги протягом періоду його співпраці з відповідачем.
56. При цьому суд залишив поза увагою, що відповідно до положень статей 74, 99 Господарського процесуального кодексу України наявність сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів є підставою для витребування доказів судом. Зокрема, суд з власної ініціативи призначає експертизу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, а надані сторонами висновки експертів викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
57. З викладеного вбачається, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
58. Проте без належного з`ясування наведених обставин та дослідження усіх відповідних доказів суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача спірної у справі суми коштів згідно з вимогами статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, а отже і про скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у справі.
59. Наведені порушення не можуть бути усунуті Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи, згідно з якими суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
60. Разом з тим Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що в касаційній скарзі не вказано, яку саме норму матеріального або процесуального права невірно застосував суд апеляційної інстанції, адже вони спростовуються змістом касаційної скарги.
61. Стосовно ж посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на положення пункту 2 частини 3 статті 297 Господарського процесуального кодексу України Суд звертає увагу на те, що при відкритті касаційного провадження у справі враховані положення наведеної норми, яка серед винятків із загального правила про те, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбачає випадки, якщо справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. З огляду на наведене Верховний Суд в ухвалі від 29.11.2021 врахував, що ця справа має виняткове значення для скаржника, адже випадок перерахування коштів в сумі 610966,32 грн без укладання договорів і без правових підстав та набуття їх Моргун Тетяни Анатоліївни є унікальним та єдиним для позивача. Наявність остаточного судового рішення про відмову у стягненні безпідставно набутих відповідачем коштів фактично надає відповідачу право не повертати такі кошти чим порушує право позивача на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також Суд приймає до уваги аргументи позивача про те, що спірна сума грошових коштів становить 56% від загального розміру його статутного капіталу.