ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/2058/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Бакланова Д.В., Вінниченко О.О., Остроушка О.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну Комунального підприємства "Теплоенерго"
на постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Пуль О.А., судді - Мартюхіна Н.О., Тарасова І.В.)
від 08.07.2021
у справі за позовом Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
до Комунального підприємства "Теплоенерго"
про визнання правочину недійсним.
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2020 року Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (надалі - Товариство) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплоенерго" (надалі - Підприємство) про визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду №2 від 10.11.2017 про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016, укладеного між сторонами.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після укладення цієї угоди рішення виконавчого комітету місцевої ради, яким було затверджено тариф, визнано недійсним в судовому порядку, що є підставою для визнання недійсною і угоди, укладеної на підставі цього рішення.
Фактичні обставини справи, установлені судами
3. 18.08.2016 між сторонами був укладений договір на транспортування теплової енергії №1738 з протоколом розбіжностей, за умовами якого Підприємство зобов`язується транспортувати теплову енергію (у тому числі для надання послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання власного виробітку Товариства (постачальник) місцевими (розподільчими) тепловими мережами (в тому числі мережами гарячого водопостачання), що знаходяться у власності чи користуванні Підприємства, а Товариство зобов`язується здійснювати оплату комунальних послуг відповідно до умов цього договору.
4. 25.01.2017 сторони уклали додаткову угоду №1 про внесення змін (доповнень) до договору, відповідно до якої погодили, що з 01.01.2017 вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається за ціною 29,48 грн за 1 Гкал (без ПДВ). У зв`язку з цим абзац четвертий вважати абзацом п`ятим.
5. 10.10.2017 виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються Комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука" прийняв рішення № 1093, яким затверджено тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 99,23 грн (з ПДВ) за 1 Гкал, що вводиться в дію з 01.11.2017.
6. 18.10.2017 позивач направив відповідачу проект додаткової угоди № 2 про внесення змін до договору. Додаткова угода була підписана з протоколом розбіжностей. Відповідач пропонував викласти абзац четвертий пункту 2.2 договору такій редакції: "До затвердження Постачальнику нових тарифів на транспортування теплової енергії вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 29,48 грн. за 1 Гкал без ПДВ", а абзац п`ятий - "новий тариф буде застосовуватись до договірних відносин сторін не з моменту його затвердження регулятором, а з моменту внесення відповідних змін про це до договору". Спір був переданий на розгляд суду.
7. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.05.2018 у справі № 917/2094/17, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 03.07.2019, врегульовано розбіжності за додатковою угодою № 2 про внесення змін до договору та викладено: - абзац 4 пункту 2.2 договору у такій редакції: з 01.11.2017 вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається за ціною 99,23 грн за 1 Гкал з ПДВ; - абзац 5 пункту 2.2 договору залишено без змін.
8. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2018, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10 жовтня 2017 року №1093 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання з централізованого постачання гарячої води, що надаються Комунальним підприємством "Теплоенерго" міста Кременчук"; визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 6 жовтня 2017 року №1066 "Про затвердження Порядку проведення громадських слухань, проведення відкритих слухань проектів рішень виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області з питань встановлення цін/тарифів на послуги постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення та/або погодження Інвестиційних програм суб`єктів господарювання та затвердження складу комісії з питань розгляду заяв (зауважень, пропозицій), які надійшли під час відкритих слухань, і Положення про комісії"; визнано протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 13 лютого 2018 року №153 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються Комунальним підприємством "Теплоенерго" міста Кременчук".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
9. Господарський суд Полтавської області від 27.04.2021 рішенням відмовив у позові.
10. Суд першої інстанції виходив з того, що:
- підстави недійсності, оспорюваності або нікчемності правочину повинні існувати саме на момент його вчинення;
- оспорювана додаткова угода відповідала вимогам чинного законодавства на момент її укладення, що підтверджується рішенням, яким було вирішено переддоговірний спір щодо укладення цієї додаткової угоди;
- визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету місцевої ради про встановлення тарифів рішенням адміністративного суду є підставою для внесення змін у договірні відносини між сторонами.
11. 08.07.2021 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Визнав недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 2 від 10.11.2017 про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016.
12. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання в судовому порядку протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету щодо затвердження тарифів є підставою для визнання недійсним правочину, оскільки скасоване рішення не породжує жодних правових наслідків та не може бути підставою для укладання договору, навіть, якщо таке рішення було чинним на момент укладання спірної додаткової угоди до договору.
13. Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції врахував висновки, що сформульовані:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18)- "нарахування за послуги здійснювалися відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, прийняла Київська міська державна адміністрація, які у подальшому були скасовані судом. Суди першої і апеляційної інстанцій помилково вважали, що, оскільки в момент нарахування плати за послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що у подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів";
- у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 752/14341/15-ц (провадження № 61-24428св18) - "вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що, оскільки судовим рішенням визнано незаконними та нечинними з моменту прийняття розпорядження виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації про зміну тарифів, то відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок нарахованих платежів, виходячи із тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних незаконними";
- у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 761/313330/15-ц (провадження № 61-33367св18) - "само по собі визнання нечинними нормативних актів Київської міської державної адміністрації з моменту їх прийняття свідчить про те, що вони не породили жодних правових наслідків і не можуть бути підставою для нарахування плати на підставі цих нормативних актів";
- у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) - "недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.
14. 03.08.2021 Підприємство звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
15. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 204, 215 ЦК України та не врахував висновки, викладені в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19), що "підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правовичину"), та у постанові колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 921/299/17-г/17, що "господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин".
16. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми частини 7 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та статті 6 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною поза межами судового провадження у справі № 917/2094/17 є порушенням правової визначеності. Висновок Верховного Суду щодо питання, чи допускається визнання недійсним правочину, який був укладений на виконання рішення суду в порядку вирішення договірного спору відсутній, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
17. Підприємство вважає, що подання позивачем нового позову про визнання недійсною додаткової угоди з тих підстав, що були досліджені у справі № 917/2094/17, є фактично намаганням добитися нового її вирішення, що не відповідає принципу правової визначеності та статті 6 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод 1950 року.
18. 12.10.2021 позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
19. 20.12.2021 представник позивача подав клопотання про закриття касаційного провадження, посилаючись на те, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, а також зазначаючи, що касаційна скарга не містить зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
20. 11.11.2021 та 21.12.2021 представник позивача подав письмові пояснення, в яких додатково виклав обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
21. Згідно з частиною першою статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (частина перша статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята цієї статті).
22. З огляду на те, що ці документи позивач подав поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу, не просив дозволу подати такі пояснення, а суд поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним, Верховний Суд залишає ці процесуальні документи без розгляду (пункти 26-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20); пункти 15- 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21)).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
23. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, проаналізувавши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши дотримання норм процесуального права, вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити в силі з таких підстав.
24. Відповідно до частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4). Після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5).
25. У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність (пункт 28);
- на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39).
26. Після відкриття касаційного провадження колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, зокрема, щодо можливості визнавати недійсним договір, який був укладений за рішенням суду.
27. Зокрема, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 910/17541/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Землевпорядна компанія "Приват" про визнання недійсним договору, який було укладено на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017 у справі № 924/949/16, яке набрало законної сили 11.04.2017, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215 ЦК України, Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів щодо відсутності підстав для визнання недійсним нікчемного договору про закупівлю, який було визнано укладеним згідно з рішенням суду, у постанові від 18.04.2018 зазначив таке:
"5.2.3. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.
Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" п. 61).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що в цьому випадку поданий позивачем позов по суті ставить під сумнів судове рішення в іншій справі, яке є остаточним та набрало законної сили, що є порушенням принципу res judicata і є неприпустимим згідно з вимогами Конституції України та практикою Європейського Суду.
5.2.4. Отже, господарські суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем, всупереч ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України, не доведено наявність підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, з якими закон пов`язує недійсність правочину, у зв`язку з чим господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі".
28. 17.06.2021 Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 922/627/20 про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ "Атмос" на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 24.04.2018 у справі № 922/651/18, з тих підстав, що рішення Харківської міської ради, на підставі якого було надано земельну ділянку визнано незаконним у судовому порядку, врахував висновок у справі № 910/17541/17 і постановив ухвалу від про закриття касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
29. 21.07.2021 Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 916/2352/19 у частині зустрічного позову визнання недійсним пункту договору, яким визначено ціну природного газу - 4 942 грн за 1000 куб.м на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 №315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758" з моменту укладання вказаного договору, з підстав з підстав визнання судом недійсною цієї постанови, врахував Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2018 у справі №5027/1358/2011. і постановив ухвалу від про закриття касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
30. Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 29.05.2018 у справі №5027/1358/2011 у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, які у подальшому скасовані, визнані нечинними або недійсними згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування, визнання нечинним або недійсним не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов`язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність до законодавства, і постановив ухвалу про закриття касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
31. Отже, відповідно до сформованої практики Верховного Суду, по-перше: у разі укладання господарського договору за рішенням суду, такий договір не може бути визнаний недійсним в судовому порядку; по-друге: сам лише факт скасування, визнання нечинним або недійсним акту державного та інших органів не може вважатися достатньою підставою для недійсності правочинів, при вчиненні яких було застосовано цей акт, без належного дослідження господарським судом обставин, пов`язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність до законодавства.
32. Колегія суддів не вбачає підстав відступати від цих висновків Верховного Суду.
33. Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
34. Відповідно до частини першої статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
35. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (стаття 187 ГК України).
36. Згідно з частиною першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
37. Відповідно до частин третьої та сьомої статті 23 ГК України правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов`язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. Спори про поновлення порушених прав суб`єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.
38. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалення судом в іншій справі рішення про визнання незаконним чи скасування такого акту не може бути підставою для визнання договору недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України у тих випадках, коли розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішувалися судом, і договір визнавався укладеним за рішенням суду. У такому разі судовий захист цивільних прав та інтересів суб`єкта господарювання здійснюється, зокрема, шляхом зміни чи припинення правовідношення; відшкодування збитків (пункти 7-10 частини другої статті 16 ЦК України).
39. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 203, 215 ЦК України та безпідставно не врахував вищенаведені висновки Верховного Суду щодо неможливості визнання недійсним договору, укладеного в судовому порядку. Суд апеляційної інстанції помилково послався висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 752/14341/15-ц (провадження № 61-24428св18) та від 11 грудня 2019 року у справі № 761/31330/15-ц (провадження № 61-33367св18), оскільки ці висновки стосуються правовідносин, які не є подібними.
40. Суть правовідносин у цих справах полягає у праві споживача житлово-комунальних послуг вимагати перерахунку нарахованих йому платежів за послуги, які надавалися йому відповідно до тарифів, визначених рішенням, яке у подальшому було скасоване судом. Висновки, здійснені Верховним Судом у зазначених вище справах, стосуються застосування статей 16 ЦК України, статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в частині перерахунку вартості, сплаченої позивачем за житлово-комунальні послуги у певний період часу, на підставі розпорядження органу місцевого самоврядування про затвердження відповідних тарифів на житлово-комунальні послуги, які в подальшому були скасовані у судовому порядку. Питання недійсності договору, укладеного за рішенням суду, в цих справах не вирішувалось.
41. Враховуючи предмет та підстави позову, що переглядається, Верховний Суд звертає увагу, що в межах цієї справи не вирішується питання щодо стягнення заборгованості за договором або здійснення перерахунку у зв`язку з визнанням нечинним правового акту, яким було встановлений тариф. Обставини наявності або відсутності права Підприємства здійснювати нарахування плати на підставі рішень виконавчого комітету ради, що визнані протиправними та нечинними, не є предметом доказування.
42. Клопотання позивача про закриття касаційного провадження, колегія суддів відхиляє, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) щодо тлумачення категорії "подібності правовідносин" (пункт 25 цієї постанови). Колегія суддів вважає, що підстави для закриття касаційного провадження відсутні, оскільки, по-перше, висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які є подібними (щодо існування підстави недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) в момент вчинення правочину), що виключає застосування пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; по-друге: суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України, статті 187 ГПК України, що виключає застосування пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.