ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на дії виконувача обов`язків начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика Олега Івановича.
Короткий виклад історії справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати незаконними дії виконувача обов`язків заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управліннядержавної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика О. І. (далі -ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) щодо винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу у розмірі 26 184, 84 грн під час примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 14 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 40797678, і визнати незаконною та скасувати зазначену постанову.
На обґрунтування скарги зазначав, що 13 лютого 2013 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі зазначеного рішення видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання до відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Стрийського МРУЮ). 19 листопада 2013 року державний виконавець ВДВС Стрийського МРУЮ відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012.
Упродовж усього періоду з моменту призначення аліментів згідно із судовим рішенням і до цього часу він отримує відповідний дохід-допомогу по догляду за матір`ю, яка потребує стороннього догляду, з якого стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина. Проте в. о. заступника начальника відділу у ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області 05 грудня 2018 року провів розрахунок та нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів за період із жовтня 2012 року по листопад 2018 року у розмірі 52 369,67 грн., виходячи з середньої заробітної плати у певній місцевості, а 19 грудня 2018 року виніс постанову про накладення на нього штрафу у розмірі 50 % суми цієї заборгованості у розмірі 26 184,84 грн. Вважав, що постанова від 19 грудня 2018 року є незаконною та підлягає скасуванню.
20 грудня 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості скарги та недоведеності заявником своїх вимог.
03 червня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії в. о. начальника ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. задоволено частково. Визнано неправомірною постанову в. о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. від 19 грудня 2018 року у виконавчому провадженні № 40797678 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 26 184,84 грн. Розподіллено судові витрати.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміни в законодавстві, визначені у частині чотирнадцятій статті 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), які передбачають можливість накладення штрафу у випадку наявності тривалої заборгованості по аліментам, можуть застосовуватись лише до випадків, які виникають після 28 серпня 2018 року. Проте у цій справі спірна заборгованість утворилася до цієї дати, що потягло помилковий висновок про необґрунтованість скарги.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі- ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) звернулось із касаційною скаргою, у якій посилався на порушення юрисдикції спору, який повинен розглядатись судами адміністративної юрисдикції.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року справу направлено для розгляду Великою Палатою Верховного суду з підстав частини 4 статті 403 ЦПК України.
Розгляд справи у Великій Палаті Верховного Суду
14 грудня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року змінено, виклавши мотивувальну частину судового рішення, у редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року залишено без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду у цій справі висловила правову позицію щодо юрисдикції такого спору, зазначивши, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з несплатою заборгованості з аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова про накладення такого штрафу не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства. А також про те, що суми такого штрафу перераховуються на користь стягувача - фізичної особи, а тому спори щодо визначення як суми боргу, так і наявності підстав для накладення цього штрафу за наявну заборгованість зі сплати аліментів мають спільну правову природу та підлягають розгляду у межах однієї юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Крім цього Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові висловила правову позицію щодо поширення дії Закону № 2475-VIII на заборгованість зі сплати аліментів, яка утворилася до набрання чинності вказаним Законом та зазначила, що частина четверта статті 71 Закону № 1404-VII, в редакції Закону № 2475-VIII, передбачає що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір, якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі від 20 до 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому, постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Також Законом № 2475-VIII частину четверту статті 11 Закону № 1404-VIII викладено в такій редакції: «Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання».
Положення абзацу третього частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що в.о. заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області правильно застосовано цю норму до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов`язків, що продовжувалися на момент набрання ним чинності, безпосередньо застосувавши нормативний акт прямої дії у часі.
Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу.
Внесені до Закону № 1404-VІІІ зміни мали на меті посилення захисту прав дітей шляхом встановлення дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення в подальшому порушників від виконання призначеного стягнення за несплату аліментів.
Натомість неможливість застосування частини чотирнадцятої статті 71 вказаного Закону до заборгованості, що виникла до 28 серпня 2018 року, але продовжила існувати після набрання ним чинності, нівелювала б зміни до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду погоджуюсь.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду також висловилась щодо застосування частини другої статті 195 СК України, а саме щодо того, що державним виконавцем обґрунтовано нараховано заборгованість з виплати аліментів, виходячи з середнього заробітку у даній місцевості, оскільки боржник не працює.
Велика Палата зазначила, що кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, та щомісячні компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не включаються до складу доходів, з яких мають сплачуватися аліменти.
Вказані суми відшкодування на догляд за відповідними особами не визнаються заробітком, а є компенсаційною виплатою, тому для обчислення суми аліментів та заборгованості боржника, який є непрацюючою працездатною особою, по їх сплаті, мають застосовуватись положення частини другої статті 195 СК України.
З урахуванням наведеного державним виконавцем при проведенні оскаржуваного розрахунку було обґрунтовано визначено, що у випадку якщо боржник офіційно не працює та доходу не має, існують підстави для визначення заборгованості по сплаті аліментів відповідно до частини другої статті 195 СК України.
З такими висновками погодитись не можу, незважаючи на те, що постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року рішення судів у спорі щодо визначення заборгованості залишені без змін, та розмір заборгованості, який застосовано при розрахунку штрафів, визнано правильним.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною третьою статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Не можу погодитись з висновком Великої Палати Верховного Суду, який висловлений у постанові від 14 грудня 2021 року щодо застосування частини другої статті 195 СК України щодо визначення розміру аліментів та бази їх стягнення, з огляду на наступне.
За правилами частини першої статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (частина друга статті 195 СК України).
Зазначена норма сімейного законодавства розрізняє базу для нарахування аліментів в залежності від того, чи отримує особа, що зобов`язана до сплати аліментів дохід чи ні.
Порівняльний аналіз положень частин першої та другої статті 195 СК України свідчить про те, що у відповідності до частини першої визначається заборгованість за аліментами, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який