УХВАЛА
23 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 199/8880/18
Провадження № 14-207цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна, набутого під час шлюбу та поділ спільного майна подружжя,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року в складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Городничої В. С., Єлізаренко І. А., та
ВСТАНОВИЛА:
1. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
- виділити їй у спільному майні подружжя таке майно: легковий автомобіль марки SUZUKI, модель SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору; грошову компенсацію у розмірі 461 195,69 грн від частки спільного майна подружжя та 1/2 частку статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАС-АГРО" (далі - ТОВ "АТЛАС-АГРО") у розмірі 125 000,00 грн;
- залишити ОСОБА_2 наступне майно: легковий автомобіль марки LEXUS, модель NX 300Н, 2016 року випуску; водонагрівач Осмокс 5 RO-K1GS з баком; камін № 09-11/3; мебель L/DC-13 стілець 4 шт.; мебель L/DC-13 стілець 2 шт.; змішувач МВ-2 хром 1 шт.; мийку SCHOCK GENIVS; змішувач ARC 1 шт.; дзеркало 564 фацет 1 шт.; тубу Глорія 1 шт.; комплект меблів BERLIN, бардоліно; батут; орбітри; спалну; витяжку FAGOR 3CFT-MAXA кількість 1 шт.; ванну акрил, гідромас; профілакторЕвнінова; перила сходів; виготовлення та монтаж пластикових конструкцій із профілю, заміна склопакетів вартість яких складає 20 545,00 грн; пенал на ніжках із кошиком; сифон МІНОР; бра Аltalusse; АВД - К5; фільтр R+М; електропилу ECS2000/40, модель 41AZ060678; будівельні матеріали відповідно до товарного чеку № BDV-100823-007 загальною вартістю 5 627,63 грн; будівельні матеріали відповідно до товарного чеку № BDV-100823-007 загальною вартістю 5627,63 грн; будівельні матеріали відповідно до товарного чеку № BDV-101104-021 загальною вартістю 14 653,00 грн; кераміко-гранітну плитку Solublesalt; керамічну плитку Алехандріягріс; товари відповідно до фіскального чеку № 0084 від 09 лютого 2013 року, вартість яких складає 3 144, 76 грн; товари відповідно до фіскального чеку № 0159 від 20 вересня 2010 року, вартість яких складає 1 076, 85 грн; товари відповідно до фіскального чеку від 18 листопада 2010 року № 0160, вартість яких складає 1 079,68 грн; тафтингове поліпропіленове ворсове покриття для підлоги; кахель відповідно до товарного чеку № ЧП-036056 від 23 жовтня 2010 року; будівельні матеріали відповідно до рахунку-фактури№ ХХ-0000759; матрац; меблі кухонні. Загальна вартість зазначеного майна складає 135 500,39 грн, а також 1/2 частку статутного внеску ТОВ "АТЛАС-АГРО", що складає 125 000,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона із 23 липня 2010 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому було придбано вищевказане рухоме та нерухоме майно. Окрім того, ОСОБА_2 з березня 2015 року є співзасновником (кінцевим бенефіціарним власником) ТОВ "АТЛАС-АГРО" з розміром статутного внеску 250 000,00 грн, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань.
3. Оскільки все майно відповідно до статей 61, 61, 70 СК України є спільним майном подружжя, ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити.
4. У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив визнати за ним право особистої приватної власності на легковий автомобіль Lexus, модель NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, та визнати спільним майном подружжя автомобіль Suzuki, модель SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, визнавши за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку.
5. Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що у період перебування в шлюбі з ОСОБА_1, ОСОБА_2 за власні та запозичені ОСОБА_3 грошові кошти придбав автомобіль Lexus, модель NX 300H, 2016 року випуску. Вказаний транспортний засіб був придбаний для роботи, відповідач жодної участі у його придбанні не брала. Кошти, отримані ним у борг для придбання автомобіля, ще не повернуто.
6. Автомобіль Suzuki, модель SX-4, 2011 року випуску, був придбаний у 2013 року за спільні кошти подружжя та зареєстрований за ним, а тому підлягає поділу в рівних частках по 1/2 частці кожному.
7. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив позов задовольнити.
8. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
9. Визнано автомобіль Suzuki, модель SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу.
10. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля Suzuki, модель SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
11. Залишено незмінним право власності на 1/2 частку автомобіля Suzuki, модель SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, за ОСОБА_2 .
12. Визнано автомобіль Lexus, модель NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу.
13. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля "Lexus", модель - NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
14. Залишено незмінним право власності на 1/2 частку автомобіля "Lexus", модель NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 за ОСОБА_2 .
15. Судові витрати залишено за сторонами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
16. В іншій частині первісного та зустрічного позовів відмовлено.
17. У січні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила частково скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року та скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року повністю і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.
18. В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 532/402/16-ц (провадження № 61-5523св19), від 06 серпня 2020 року у справі № 2018/2-4010/11 (провадження № 61-21695св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦК України).
19. Крім того, оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Вказувала, що залишення неподільної речі у спільній сумісній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації. Частина п`ята статті 71 СК України не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, де про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
21. Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру підприємств, об`єднань та установ, 26 березня 2015 року зареєстровано ТОВ "АТЛАС-АГРО", у розділі "дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування" зазначено: розмір (грн) 1 000 000,00 грн; дата закінчення формування: 20 березня 2015 року. Додатковим підтвердженням внесення ОСОБА_2 до статутного капіталу грошових коштів під час перебування з нею у зареєстрованому шлюбі є відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків Державної фіскальної служби України про суму виплачених доходів від 04 лютого 2019 року (про отримання в 2018 року дивідендів від ТОВ "АТЛАС-АГРО" в розмірі 20 000,00 грн).
22. Якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
24. ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
25. Судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання автомобіля Lexus, модель NX 300Н, державний номерний знак НОМЕР_1, його особистою приватною власністю в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.
26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підстава, передбачена підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України).
27. Ухвала Верховного Суду мотивована необхідністю відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, та від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13, про те, що у разі поділу майна подружжя інший із подружжя має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна.
28. В обґрунтування необхідності відступу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилався на таке.
29. У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, зроблено правовий висновок про те, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя, або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
30. Тобто, відповідно до вказаної правової позиції грошові кошти, внесені одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.
31. Зазначений висновок свідчить про те, що внесені на формування статутного фонду його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають, адже не можна ділити того, що вже не існує у подружжя і перейшло у власність іншої особи (товариства). Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови) та висновком Верховного Суду, зробленим у постанові від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц.
32. Разом із тим, у тій же постанові (від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15), Верховний Суд України, уточнюючи свою правову позицію у наступному реченні, фактично змінив її, указавши, що якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
33. Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив і у постанові від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13.
34. Вирішуючи питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від зазначеного правового висновку Верховного Суду України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилався на те, що поняття "виплата половини вартості частки (внеску)" - реальна (ринкова) вартість, що визначається експертним шляхом, та поняття "виплата половини вартості внесеного майна (коштів)" - тобто сума коштів, внесена колись у статутний фонд товариства і зазначена у його статуті (номінальна вартість), мають зовсім різні значення та смислове навантаження, зокрема, різні вартісні показники. Перше відображає реальний стан речей на сьогодні і є справедливим у питанні поділу майна подружжя, друге - може взагалі не відповідати майновим активам товариства, і, відповідно, його учасника у вартісному виразі, як в бік заниження, так і в інший бік, наприклад відсутності у товариства на момент поділу взагалі реальних активів, а лише наявність боргів при тому, що цифра, вказана у статуті товариства, є значною і позивачем вимагається її половина.
35. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, неможливо залишити поза увагою і те, що виплата другому з подружжя саме половини внесених у статутний фонд товариства коштів не ґрунтується на відповідній нормі закону, за якою така особа позбавляється права на виплату компенсації справедливої ціни активу, який залишається іншому з подружжя, тобто позбавляється права на своє майно, що є порушенням і статті 1 Першого Протоколу Європейської конвенції з прав людини.
36. З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав наявними правові підстави для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, та від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13, про те, що у разі поділу майна подружжя інший із подружжя має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна.
37. Вивчивши матеріали касаційної скарги та мотиви, на підставі яких постановлена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року, Велика Палата Верховного Суду вважає за недоцільне приймати справу до свого розгляду.
38. Підстава передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, передбачає необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права виключно у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
39. Для цілей застосування відповідних приписів процесуальних законів важливо встановити, що розуміється під подібністю правовідносин.
40. Правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів.
41. Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, а таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
42. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
43. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин.
44. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього).
45. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
47. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності, яких не належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.
48. Так, у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13, предметом спору було визнання недійсними кредитних договорів від 04 липня 2008 року, які укладені між ОСОБА_2 як позичальником та АБ "АвтоЗАЗбанк"; договорів поруки, які укладені між ПП "Любе Сервіс" та АБ "АвтоЗАЗбанк"; визнання недійсним пункту 2 рішення засновника ПП "Любе Сервіс" від 05 травня 2008 року про внесення до статутного фонд нежилих приміщень; визнання недійсним договір іпотеки від 04 липня 2008 року, який укладений між ПП "Любе Сервіс" та АБ "АвтоЗАЗбанк"; визнання нежилих приміщень спільною сумісною власністю подружжя.
49. У вказаній справі встановлено, що нерухоме майно придбане відповідачем як фізичною особою-підприємцем, хоча й під час шлюбу, проте не за спільні кошти подружжя, а за кошти, що одержані ним від третіх осіб для здійснення підприємницької діяльності.
50. Встановивши, факт отримання відповідачем коштів від третіх осіб із метою придбання спірних нежилих приміщень для здійснення підприємницької діяльності та не встановивши поворотний характер цієї допомоги, Верховний Суд України вважав, що купуючи під час шлюбу нерухоме майно як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності не за спільні кошти подружжя та вирішуючи питання про його передачу до статутного фонду іншого суб`єкта господарювання - приватного підприємства, засновником якого він є, ОСОБА_2 діяв виключно як власник цього майна та суб`єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності, а тому майно фізичної особи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до положень статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України. При цьому Верховний Суд України виснував, що навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно).
51. У постанові від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, виходив із того, що суд касаційної інстанції, виключаючи з поділу спільного майна подружжя статутний внесок у ТОВ "ТАДЕНА", виробниче обладнання та оборотні кошти на рахунках у ПАТ "А-Банк" та АТ "Ощадбанк" та визнаючи вказане майно особистою приватною власністю відповідача, виходив із того, що майно ФОП, що придбане і використовується у його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, є його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України. Передаючи статутний внесок у ТОВ "ТАДЕНА", набуваючи під час шлюбу як ФОП виробниче обладнання та користуючись оборотними коштами на рахунках, відкритих на ПП ОСОБА_2 у ПАТ "А-Банк" та АТ "Ощадбанк" для розрахунків у процесі здійснення підприємницької діяльності, відповідач діяв виключно як суб`єкт господарювання у процесі здійснення ним господарської діяльності. Позивачка має право лише на частку одержаних доходів від підприємницької діяльності. Разом із тим, у згаданій справі суд касаційної інстанції не звернув уваги на походження джерела коштів, які були внесені у статутний капітал ТОВ "ТАДЕНА"; не врахував, що згідно з поясненнями ОСОБА_1 внесок у статутний капітал ТОВ "ТАДЕНА" зроблено ОСОБА_2 зі спільних коштів подружжя, та не перевірив цих доводів належним чином, у зв`язку з чим був позбавлений можливості правильно застосувати до спірних правовідносин у вказаній частині статтю 60 СК України.
52. Тобто у полі правового аналізу у вказаних справах, перш за все перебувало питання природи спірного майна, що використовується у господарській діяльності та встановлення факту походження джерела коштів, які були внесені у статутний капітал (чи було за своїми ознаками майно особистою приватною власністю чи воно належало до спільної сумісної власності подружжя). Дослідження вказаних питань є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення фундаментальних порушень та недоліків судочинства.
53. З урахуванням зазначеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини, що виникли у справах № 6-38цс15, № 6-79цс13 та у справі № 199/8880/18, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду не є подібними.
54. Крім того, питання правового режиму майна юридичної особи (зокрема, приватного підприємства) вже було предметом розгляду та правого аналізу Великою Палатою Верховного Суду.
55. Так, у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зроблено висновок про те, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів, тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
56. Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
57. Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону, за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.
58. Таким чином, із моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 у справі № 6-61цс13, з якими Велика Палата Верховного Суду погодилася, а також із висновками Верховного Суду України, викладеними 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, питання відступу від якого ініційовано у цій справі).
59. Також помилковим є висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що у постанові від 03 червня 2015 року Верховний Суд України, уточнюючи свою правову позицію у наступному реченні, фактично змінив її, указавши, що якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя. У цьому випадку, як зазначено вище, із моменту внесення як грошових коштів, так і іншого майна як вкладу таке майно (та/або грошові кошти) належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.
60. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
61. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ із питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
62. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
63. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, та від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13, і як наслідок,- підстав для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
64. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду, зокрема, дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду