У Х В А Л А
23 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 640/21230/21
Провадження № 11-507зва21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддівБританчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяви суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка Олександра Борисовича та Гриціва Михайла Івановича про самовідвід від участі їх у розгляді справи № 640/21230/21 за позовом Верховного Суду України до Міністерства юстиції України про визнання наказу незаконним,
УСТАНОВИЛА:
21 грудня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява Верховного Суду України про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі № 640/21230/21 за позовом Верховного Суду України до Міністерства юстиції України про визнання наказу незаконним з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивач послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гуменюк та інші проти України" (заява № 11423/19), ухвалене 22 липня 2021 року, яке набуло статусу остаточного 22 листопада 2021 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21 грудня 2021 року заява Верховного Суду України призначено судді-доповідачеві Прокопенку О. Б.
22 грудня 2021 року судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенко О. Б. та Гриців М. І. подали заяви про самовідвід від участі в розгляді справи № 640/21230/21, які мотивовано тим, що позивачем у цій справі є Верховний Суд України, у якому вони працювали до 2017 року. Заявниками у справі "Гуменюк та інші проти України" є судді Верховного Суду України, з якими вони разом працювали у Верховному Суді України. При цьому між ними склалися стосунки, які на їх переконання, не дозволяють брати участь у розгляді цієї справи.
Крім того, суддя Прокопенко О. Б. зазначив, що його самовідвід за подібних обставин був задоволений Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у справі № 9901/730/18 (провадження № 11-1169заі18) за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправними дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та скасування рішення цього органу від 20 червня 2018 року № 194/пс-18; у справі № 9901/731/18 (провадження № 11-1183заі18) за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 20 червня 2018 року № 199/пс-18; у справі № 800/186/17 (провадження № 11-394сап18) за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування рішення.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КАС суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Згідно із частиною першою статті 40 КАС питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи заяв суддів Прокопенка О. Б. та Гриціва М. І. про самовідвід та дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 36 КАС суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи).
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі "Морель проти Франції"; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі "Пескадор Валеро проти Іспанії") або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії"), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії"; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Пабла Кю проти Фінляндії"; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти").
У рішенні від 9 листопада 2006 року в справі "Білуха проти України" ЄСПЛ з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед іншого, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).
Стосовно об`єктивного критерію Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункт 52).
Наведені суддями Великої Палати Верховного Суду Прокопенком О. Б. та Грицівим М. І. обставини щодо наявності підстав для самовідводу судді, передбачених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС, не дають підстав для висновку про упередженість, їх зацікавленість в певному рішенні у цій справі, чи про необ`єктивне ставлення до учасників справи.
Крім того, аргументи судді Прокопенка О. Б. про те, що Велика Палата Верховного Суду за подібних обставин задовольняла його самовідвід у справах за позовами суддів Верховного Суду України, не можуть свідчити про його небезсторонність чи необ`єктивність у цій справі. Адже зазначені вище судді зверталися до суду за захистом порушених, на їх думку, індивідуальних прав відповідачами - ВККСУ та ВРП. У цій же справі Верховний Суд України звернувся з позовом до Міністерства юстиції України.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення заяв суддів Прокопенка О. Б. та Гриціва М. І. про самовідвід від участі у розгляді справи № 640/21230/21.
Керуючись статтями 36, 39, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду