У Х В А Л А
23 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 300/1490/20
Провадження № 11-501апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта груп" (далі - ТОВ "Санвіта груп") про ухвалення додаткового судового рішеннящодо розподілу судових витрат у справі № 300/1490/20 за позовом ТОВ "Санвіта груп" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (правонаступник Головне управління ДПС в Івано-Франківській області на правах відокремленого підрозділу ДПС України; далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень та
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2020 року ТОВ "Санвіта груп"звернулося до суду з позовом до ГУ ДПС в Івано-Франківській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 березня 2020 року № 0002200507, 0002180507.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 04 березня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове про задоволення позовних вимог.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу ГУ ДПС в Івано-Франківській області залишив без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
04 жовтня 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ТОВ "Санвіта груп", у якій заявник просить ухвалити додаткове рішення у цій справі, яким вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Заява мотивована тим, що при розгляді справи у суді касаційної інстанції позивач поніс судові витрати на правничу допомогу. Заявник указав на те, що у відзиві на касаційну скаргу він просив стягнути на користь ТОВ "Санвіта груп" сумупонесених ним судових витрат, тому, посилаючись на частину сьому статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заявник подає докази на підтвердження понесених у суді касаційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу, а саме копії договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 лютого 2020 року № 24-02/2020, рахунку від 02 серпня 2021 року № 94, платіжного доручення від 03 серпня 2021 року № 6322.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 листопада 2021 року передав справу разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України.
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на таке.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Процесуальними ж наслідками подання заяви або доказів понесених витрат на правничу допомогу поза межами визначених частиною сьомою статті 139 КАС України строків є залишення поданої заяви без розгляду (частина сьома статті 139 КАС України).
Аналогічні положення викладено у частині восьмій статті 129 Господарського процесуального кодексу України та у частині восьмій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, подання доказів щодо понесених судових витрат на професійну правничу допомогу обмежено певним строком, закінчення якого визначено проведенням судових дебатів у справі. Водночас передбачено й альтернативу цьому присічному строку - подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Проте подання доказів у такий альтернативний спосіб законодавцем пов`язано з умовою здійснення відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів у справі.
Викладене знайшло відображення у частині третій статті 143 КАС України, згідно з якою якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 344 КАС України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням положень статті 341 цього Кодексу.
Частиною восьмою статті 262 КАС України передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Таким чином, як на стадії розгляду справи у суді касаційної інстанції, так і при розгляді справ в порядку спрощеного провадження у судах нижчих інстанцій, судові дебати як стадія судового розгляду не передбачені.
Отже, відповідно до буквального тлумачення змісту наведених норм ключовим для прийняття до розгляду заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду (а також при розгляді справи у порядку спрощеного провадження) є вирішення питання порядку подання доказів щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи у межах судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, тобто без проведення судових дебатів.
Верховний Суд вже неодноразово вирішував заяви про відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу, які були подані в порядку статей 134, 252 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат за правилами ЦПК України у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, виходила з положень частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) та зазначила про те, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Питання щодо звернення із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу розглядалось також і колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17, у якій суд зробив висновок про те, що заява про відшкодування судових витрат могла б бути предметом вирішення адміністративним судом під час ухвалення рішення у цій справі (так само і додаткового рішення), якби їх заявили в межах розгляду справи, але до того, як суд ухвалить рішення.
Ухвалюючи додаткову постанову від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду при визначенні щодо ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій) виходив з того, що касаційне провадження у справі № 910/16803/19 здійснювалося в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тому лише в цій частині до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (витрати, пов`язані з розглядом справи № 910/16803/19 у суді касаційної інстанції) підлягає застосуванню вимога частини восьмої статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Отже, Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що судові витрати на професійну правову допомогу можуть бути відшкодовані після розгляду справи судом у разі подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством. Згідно з висновком робочої групи з питань вивчення практики застосування процесуального законодавства судом касаційної інстанції Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у зв`язку з тим, що у суді касаційної інстанції всі справи розглядаються без проведення судових дебатів, сторони мають подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат до закінчення розгляду справи виходячи з приписів частини третьої статті 143 КАС України.
Однак комплексного аналізу проблеми щодо реалізації права подання доказів на підтвердження понесених судових витрат відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України (частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України) з початку введення нового підходу із внесенням з 15 грудня 2017 року змін до процесуальних кодексів зроблено не було.
Тобто ані на рівні судів касаційної інстанції, ані Великою Палатою Верховного Суду окремих правових висновків та чіткої правової позиції в питанні застосування процесуальних положень щодо порядку подання доказів понесених судових витрат у межах розгляду справи у порядку спрощеного провадження (без проведення судових дебатів), в контексті формування сталості підходів застосування наведених процесуальних норм статей 139, 143 КАС України сформовано не було.
За висновком колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, виключна правова проблема в цій справі полягає в питанні вирішення судом касаційної інстанції заяв про відшкодування судових витрат при реалізації права подання доказів щодо понесених судових витрат на правничу допомогу в межах судового процесу за правилами спрощеного провадження без проведення судових дебатів.
Вивчивши матеріали адміністративної справи, доводи заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, мотиви, з яких справа передана для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.
За пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 37 Закону № 1402-VIII у складі Верховного Суду діє Касаційний адміністративний суд.
Статтею 24 КАС України передбачено, що Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 252 КАС України).
Отже, саме до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалив постанову від 29 вересня 2021 року в цій справі, належить ухвалення додаткового рішення в тому самому складі.
Крім цього, з огляду на положення частини шостої статті 139 КАС України суд касаційної інстанції змінює розподіл судових витрат, якщо змінить судове рішення або ухвалить нове, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд.
Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передані питання, які повинні бути вирішені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як належним судом, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведене в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду заяви ТОВ "Санвіта груп" про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 300/1490/20.
Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 346, 347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду