Постанова
Іменем України
23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 127/12662/20
провадження № 51-3762 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Зленка О.В.,
захисника в режимі відеоконференції Порохненко І.В.,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Порохненко І.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020020020000136 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 січня 2020 року приблизно о 17:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у приміщені кухні квартири АДРЕСА_2, маючи прямий умисел на задоволення своєї статевої пристрасті, достовірно знаючи, що його падчерка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є малолітньою, використовуючи її безпорадний стан та відсутність можливості чинити опір через її вік, вступив з потерпілою в статеві зносини природнім способом.
Продовжуючи реалізувати свій злочинний умисел, ОСОБА_1 завів малолітню ОСОБА_2 до приміщення спальної кімнати, використовуючи її безпорадний стан та відсутність можливості чинити опір через її вік, продовжив вступати з потерпілою ОСОБА_2 в статеві зносини природнім способом.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу прокурора Вітковської Л.Ф. та апеляційну скаргу захисника Порохненко І.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Порохненко І.В. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України. На обґрунтування своїх вимог зазначає про порушення судом першої інстанції презумпції невинуватості, що призвело до упередженої та необ`єктивної оцінки доказів у кримінальному провадженні та розгляду справи в цілому. На підтвердження викладеного стверджує, що під час судового розгляду не було встановлено умислу у ОСОБА_1 на задоволення своєї статевої пристрасті. При цьому у порушення вимог статей 17, 22 КПК України місцевий суд безпідставно відкинув показання ОСОБА_1 та віддав перевагу іншим доказам, зокрема, показанням малолітньої потерпілої. Зазначає, що показання потерпілої є нікчемними, оскільки мають суттєві неточності та суперечності з показаннями інших свідків. Звертає увагу, що за відсутності прямих свідків зґвалтування висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на вчинення інкримінованих йому дій є недостатньо обґрунтованим та містить ознаки припущення. З огляду на викладене вважає вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду незаконними і такими, що підлягають скасуванню.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Порохненко І.В. підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити.
Прокурор Зленко О.В. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник зазначає про порушення судом першої інстанції презумпції невинуватості, що призвело до упередженої та необ`єктивної оцінки доказів у кримінальному провадженні та розгляду справи в цілому.
На підтвердження викладеного захисник стверджує, що під час судового розгляду не було встановлено умислу у ОСОБА_1 на задоволення своєї статевої пристрасті. При цьому у порушення вимог статей 17, 22 КПК України місцевий суд безпідставно відкинув показання ОСОБА_1 та віддав перевагу іншим доказам, зокрема, показанням малолітньої потерпілої. Зазначає, що показання потерпілої є нікчемними, оскільки мають суттєві неточності та суперечності з показаннями інших свідків. Звертає увагу, що за відсутності прямих свідків зґвалтування висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на вчинення інкримінованих йому дій є недостатньо обґрунтованим та містить ознаки припущення.
Тобто, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, захисник фактично вказує про однобічність та необ`єктивність судового розгляду, а також просить надати іншу оцінку здобутим доказам у кримінальному провадженні.
Однак захисником не враховано, що такі доводи не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, у тому числі й показань засудженого, потерпілого та свідків, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Як убачається зі змісту вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань засудженого ОСОБА_1, малолітньої потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .
Також місцевим судом співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у заяві про вчинене кримінальне правопорушення, зареєстрованої 21 січня 2020 року, у протоколах огляду місця події від 20 січня 2020 року, від 21 січня 2020 року та від 22 січня 2020 року, у висновках судово-біологічних експертиз № 112 від 08 травня 2020 року, № 110 від 09 червня 2020 року, № 111 від 09 червня 2020 року, у висновках судово-медичних експертиз № 4 від 24 січня 2020 року, № 54 від 17 лютого 2020 року, № 77 від 20 лютого 2020 року, № 78 від 20 лютого 2020 року, у висновку судово-психологічної експертизи № 2139/20-21 від 28 травня 2020 року, у висновку за результатом амбулаторного судово-наркологічного огляду № 39 від 25 лютого 2020 року.
При цьому місцевий суд дійшов висновку, що версія ОСОБА_1 про те, що він проник у вагінальний отвір потерпілої випадково, і не статевим органом, а пальцем, спростовується сукупністю здобутих доказів у кримінальному провадженні.
Таким чином, місцевий суд у вироку констатував, що зазначені докази та наявні в них фактичні дані є послідовними, не містять протиріч та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Як видно зі змісту вироку, місцевий суд проаналізував показання малолітньої потерпілої ОСОБА_2, яка допитувалась у присутності лікаря-психолога та законного представника з іншого приміщення, та детально розказала, які саме дії вчиняв щодо неї ОСОБА_1 . Місцевий суд оцінив такі показання з урахуванням її віку та в сукупності з іншими доказами, зокрема, з висновком судово-медичної експертизи, відповідно до якого у ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження, характерні для зґвалтування, та які могли утворитися саме за обставин, які описує потерпіла.
При цьому місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 діяв саме з прямим умислом, тобто усвідомлював, що потерпіла ОСОБА_2 його падчерка, є малолітньою особою, інші дорослі особи в квартирі відсутні, оскільки мати потерпілої - ОСОБА_8 у цей проміжок часу перебувала у лікарні. Крім того, ОСОБА_1 використав безпорадний стан потерпілої, яка через малолітній вік не могла чинити опір, та вступив з нею у статеві зносини природнім способом за обставин, які викладені у вироку, що свідчить про доведеність наявності у нього умислу саме на зґвалтування.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
За результатом судового розгляду місцевий суд вказав про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій, та кваліфікував такі дії за ч. 4 ст. 152 КК України як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинене щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням потерпілої та свідків, а також сукупності інших доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину.
Так, апеляційний суд не погодився із твердженням захисника, що під час судового розгляду не було встановлено умислу у ОСОБА_1 на зґвалтування ОСОБА_2, оскільки такі твердження захисника повністю спростовуються здобутими доказами у справі, зокрема, показаннями потерпілої, свідків, висновками судово-медичних експертиз, які в сукупності не дають підстав сумніватися у правильності висновків місцевого суду.
При цьому апеляційний суд у своїй ухвалі закцентував увагу, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи тілесні ушкодження були виявлені у потерпілої не тільки в області статевих органів, а й на задній частині грудної клітки, а відсутність сперматозоїдів під час медичного обстеження потерпілої не виключає ймовірність прокинення у вагінальний отвір потерпілої саме статевим органом, що, в свою чергу, спростовує показання ОСОБА_1 щодо обставин вчинення злочину.
Крім того, апеляційний суд не погодився з доводами сторони захисту про те, що відсутність прямих свідків зґвалтування вказує про необґрунтованість висновків суду щодо наявності у ОСОБА_1 умислу на вчинення інкримінованих йому дій.
Як вбачається зі змісту ухвали, апеляційний суд вказав, що допитані під час судового розгляду свідки хоча і не були присутні під час вказаних подій, однак знали потерпілу ОСОБА_2 до вчинення злочину та після нього, спостерігали зміни у її психологічному стані після зґвалтування, також їм відомо про наявність у неї тілесних ушкоджень. До того ж свідки давали показання не з чужих слів, а розказували виключно те, що їм відомо особисто.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, які за своїм змістом є аналогічні доводам касаційної скарги, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто доводи щодо порушення вимог процесуального закону, які, на думку захисника, були допущені в ході розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції.
При цьому, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.
В ході апеляційного розгляду апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Таких порушень не було встановлено і під час касаційного розгляду, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд